Вибори в Туреччині: Хто з кандидатів вигідніший Україні

Його проявом стали президентські й парламентські вибори, що відбулися минулими вихідними: на кону були не тільки амбіції політиків, котрі претендують на пост глави держави. На нинішніх президентських виборах вирішується, яким шляхом піде країна: повернеться вона на демократичні рейки чи продовжить іти по колії автократії, стане президентською республікою чи парламентською, буде ісламістською чи світською, виявиться з традиційною монетарною політикою чи неортодоксальною грошово-кредитною?

Основними претендентами на пост глави держави були чинний президент Реджеп Таїп Ердоган і кандидат від опозиційного блоку шести партій, лідер Республіканської народної партії Кемаль Киличдароглу. Але голосування не виявило переможця. Попри високу явку — майже 88,2%, жоден із кандидатів не подолав 50-відсоткового бар'єру: Ердоган одержав 49,51% голосів, а Киличдароглу — 44,88%.

Хоча соцопитування демонстрували, що в Киличдароглу було більше шансів перемогти в першому турі, для Ердогана отриманий результат усе-таки скидається на невдачу, оскільки він хотів здобути перемогу ще 14 травня. Другий тур, який відбудеться 28 травня, несе додаткові загрози, ризики, складнощі. Пігулку не підсолоджує й те, що парламент залишається під контролем Ердогана: у правлячого “Народного альянсу” (куди входить і ердоганівська Партія справедливості та розвитку) 321 місце з 600, в “Національного альянсу” Киличдароглу — 213, а в прокурдського “Альянсу праці та свободи” — 66 місць.

Результатами голосування розчаровані й супротивники Ердогана, які сподівалися на перемогу вже в першому турі, й інвестори, що побоюються поглиблення економічної кризи, — після оприлюднення результатів фондовий ринок Туреччини впав на 6,7%.

Ще до оголошення офіційних результатів опозиція заявила про маніпуляції при підрахунку голосів. Своєю чергою, спостерігачі від ОБСЄ зазначили, що Вища виборча рада продемонструвала відсутність прозорості в підході до недільних виборів, а упереджене висвітлення виборів у державних ЗМІ викликало стурбованість. Однак на вулиці немає масових протестів, немає барикад і ніхто не кидає “коктейлі Молотова”. Всі готуються до другого туру.

Попри те, що Киличдароглу показав результати гірші, ніж йому давали опитування, у нього є шанс виграти. Річ не тільки в економічній кризі, інфляції, діях влади під час недавнього землетрусу. Багато турків просто втомилися від двадцятилітнього правління “султана”, від його антизахідної риторики й консерватизму.

Та чи дозволить Ердоган своєму опонентові скористатися цим шансом?

Перед першим туром уряду вдалося частково нівелювати політичні наслідки землетрусу, надаючи грошову допомогу потерпілим. Також було підвищено зарплати держслужбовцям. Ердоган активно залучав антизахідну риторику, обвинувачуючи США й Захід у втручанні у вибори, та піднімав свій рейтинг, запускаючи перший вітчизняний електрокар, відкриваючи АЕС “Аккую”, домагаючись відстрочки з виплат за російський газ. Свою роль зіграли обвинувачення на адресу Киличдароглу у співпраці з терористами Робочої партії Курдистану.

Тепер Ердогану доведеться запропонувати виборцям щось інше, аби зберегти свій електорат (а це люди, які поділяють консервативні й націоналістичні погляди), і водночас переманити на свій бік прибічників украй правого популіста Огана. Завдання його штабу також полягає в тому, щоб виборці Киличдароглу зневірилися в перемозі свого кандидата й не пішли на другий тур. Якщо Ердогану це вдасться, він залишиться на владному Олімпі на роки.

У цій ситуації і для Ердогана, і для Киличдароглу важливо, як у другому турі проголосують 5,3% виборців, котрі віддали свої голоси за третього кандидата — Сінана Огана. Він отримав таку численну підтримку, зокрема й завдяки заяві про необхідність повернення сирійських та інших біженців додому: їх у Туреччині близько п'яти мільйонів, і вони вже давно викликають невдоволення місцевого населення. Тому експерти стверджують: обидва претенденти на пост президента будуть активно розігрувати карту біженців. При цьому сам Оган заявляє, що готовий підтримати у другому турі Ердогана чи Киличдароглу в обмін на обіцянку зайнятися певними проблемами.

Аби виграти, Ердоган може піти на багато що. Хоча він і заявив про готовність у разі поразки на виборах залишити пост президента і вийти з влади демократичним шляхом, здаватися чинний глава держави не має наміру. І запевняє у своїй перемозі, обіцяючи в другому турі збільшити відрив від опонента. Але його можливості обмежені, оскільки для “султана” важлива легітимність, а в такій ситуації не можна нескінченно використовувати адміністративний ресурс, масштабно підтасовуючи результати.

Якщо ж жадоба влади переважить, то у випадку програшу в другому турі Ердоган цілком може піти шляхом Трампа й вивести на вулицю своїх прибічників. Такий сценарій на руку чиновникам та мільярдерам, які наживаються на держзамовленнях і бояться втратити владу й гроші з відставкою нинішнього президента. Втім, Ердоган має враховувати й те, що прагнення перемогти за будь-яку ціну призведе до нових протестів на площі Таксім, і не виключено, що й до опору військових, які поки що зберігають лояльність до чинного президента.

Сьогодні складно сказати, хто виявиться переможцем президентських перегонів.

Але перемога Ердогана в другому турі напевно викличе полегшення в Росії, адже при ньому політика Анкари стосовно Москви залишиться колишньою. А ось Киличдароглу за час виборчої кампанії озвучив кілька заяв, які не могли не стривожити Москву. Так, кандидат від опозиції пообіцяв зробити більш збалансованими відносини зі США і повернутися до переговорів про вступ країни до ЄС. Заявив, що віддасть пріоритет відносинам із Заходом, а не з Кремлем. Нарешті, обвинуватив Росію у втручанні в турецькі вибори й зажадав “забрати свої руки”.

Тимчасом Киличдароглу говорив і про те, що хоче хороших відносин із Росією і має намір розвивати їх, витримуючи баланс між Заходом та Москвою.

Безперечно, якщо опонент Ердогана сяде у президентське крісло, то на шляху Швеції в НАТО залишиться значно менше перешкод. Перемога кандидата від опозиції буде важливою і для демократії в Туреччині та світі. Але малоймовірно, що Киличдароглу, хоча він і прозахідно налаштований, у разі свого обрання кардинально змінить політику Анкари стосовно Москви та приєднається до західних санкцій проти Росії.

Правда полягає в тому, що коли стосовно Заходу Ердоган і Киличдароглу займають різні позиції, то стосовно Росії вони дотримуються спільного підходу: враховуючи стан турецької економіки, жоден із політиків не може собі дозволити конфронтацію з Росією, що важлива для Туреччини як ринок збуту продукції і джерело енергоносіїв. Російські туристи все так само відпочивають в Анталії, а Туреччина заробляє на сірому імпорті в РФ.

У разі появи в Туреччині нового президента Анкара збереже співпрацю з Києвом. Так, Киличдароглу схвалив політичні рішення Ердогана під час російсько-української війни і його посередництво в “зерновій угоді”. Але перехідний період у владі може затягнутися на пару років, що може призвести до проблем при виробленні Анкарою стратегічних рішень.

Якщо ж переможе Ердоган, то він і далі проводитиме політику, з якою Україна стикалася останні двадцять років. Лавіруючи між Росією й Заходом, Києвом і Москвою, “султан” і далі буде розігрувати свої геополітичні комбінації та використовувати особливі відносини з Путіним, роблячи все, щоб Туреччина посилила свої позиції в регіоні і євроатлантичному просторі, а бізнес — якнайбільше заробляв на торгівлі з Росією і транзиті українського зерна 

Володимир КРАВЧЕНКО