Вибори по-російськи: зламати націю об коліно

Мова не про грізні антиамериканські та антизахідні виступи “тандемократів”, не про заяви про розгортання повітряно-космічних військ і про необхідність витіснення США з азійського регіону. Мова про речі, так би мовити, “для внутрішнього користування”, які покликані забезпечити потрібні результати голосування, незалежно від того, чи поведуться маси виборців на зовнішньополітичну риторику “вождів” і на заяви про інтеграцію “Русского мира” і всього пострадянського простору.

З усіх усюд РФ надходять повідомлення, які красномовно ілюструють цей абсурд. Скажімо, у низці сибірських регіонів зняли з телеефіру виборчий ролик “Справедливої Росії” (легальної і лояльної опозиції), присвячений критиці різкого зростання комунальних тарифів, яке ставить у найскладніше становище пенсіонерів. Центрвиборчком побачив у цьому відео (тримайтесь за стільці) “ознаки розпалювання соціальної ворожнечі стосовно осіб, які ухвалюють рішення про розміри пенсій і тарифів на комунальні послуги”.

В Удмуртії чиновники проводять зустрічі з різними категоріями виборців, заявляючи їм, що без переконливої перемоги “Єдиної Росії” не буде ані пенсій нормальних, ані зарплат, ані навіть доріг, по яким можна спокійно їздити. У десятках вузів ректори та декани дають “накачки” старостам, щоби ті забезпечили “правильне” й активне голосування студентства; так, у колись знаменитому Московському фізико-технічному інституті студентів щиро попередили: якщо голосування виявиться таким же “поганим”, як минулого разу, не бачити вам нового гуртожитку.

Губернатор Челябінської області Міхаіл Юревич пішов тим самим шляхом: він зібрав керівників підприємств дав їм вказівку: “Прошу, кожен, як уміє, замотивувати колектив свій трудовий — де премією, де чим іншим, щоб вони все ж підтримали партію”, — чи треба пояснювати, яку саме? А у московському метрополітені його керівництво банально заборонило рекламним фірмам “несанкціоновану розклейку матеріалів, пов’язаних із виборами до Думи” (ідеться про матеріали партії “Яблуко”, так само лояльно-опозиційної до Кремля).

Але всіх перевершила адміністрація підмосковного міста Митищі. Вона відмовилася від надання безплатних послуг для тренувань сотень дітей на льодовій “Арені Митіщі”, а її чиновники у неофіційних зустрічах пояснили батькам цих дітей: готуйте гроші у конвертах, у нас більше немає коштів, усе пішло на вибори. І не на їхнє технічне забезпечення, що ще якось було би зрозуміло, а на забезпечення отримання належного результату…

Приклади можна множити і множити, щодня десятками надходять подібні повідомлення. Мовляв, високий результат “Єдиній Росії” потрібен за будь-яку ціну, і він буде досягнутий! І це при тому, що рейтинг Путіна (а саме ставлення населення до головного “кремлівського чекіста” й визначає реальну вагу “ЄР”) залишається хронічно високим.

Скажімо, всеросійське опитування громадської думки, проведене Фондом “Общественное мнение” у середині листопада, засвідчує: 58% респондентів позитивно ставиться до рішення “ЄР” висунути нинішнього прем’єра на президентську посаду (офіційно це висунення, нагадаю, відбудеться 27 листопада на партійному з’їзді), противників такого рішення значно менше — лише 23%. При цьому переважна більшість опитаних (близько 80%) упевнені, що Путін в разі перемоги на президентських виборах в березні 2012 року буде працювати на цій посаді не гірше, ніж в 2000-2008 роках.

З поверненням “національного лідера” на посаду глави держави росіяни чекають подальшого “покращення життя”, “зміни пенсій та зарплат в кращу сторону”, “більшої турботи про населення”, “створення нових робочих місць, у тому числі на селі”, “реформи освіти, охорони здоров’я” , “збільшення будівництва житла”, “посилення боротьби з корупцією”. А деякі респонденти просто щиросердо заявляють: “все зміниться на краще”.

Звичайно, ці рейтинги дещо нижчі від того, що було на початку 2000-х, але західні політики тільки облизуються, дивлячись на них.

І сама “Єдина Росія” на фініші виборчих перегонів має цілком переконливі показники. За даними щойно проведеного авторитетним “Левада-Центром” опитування, свою готовність віддати голос за єдиноросів висловили 53% респондентів серед тих,що прийдуть на вибори. Комуністам свою підтримку висловили 20% опитаних, за ліберал-демократів Жириновського хотіли б проголосувати 12% росіян, а ще 9% віддали би свої голоси за “Справедливу Росію”. Оці партії і потрапили б до Думи, тоді як партії “Яблуко”, “Правое дело” і “Патріоти Росії” набрали би близько 1% кожна, і депутатські місця не здобули. При такому розкладі “Єдина Росія” одержала б у Думі 253 місця, КПРФ — 94, ЛДПР — 59, “Справедлива Росія” — 44 депутатських крісла. Що ще треба для торжества демократії по-російськи? Відсутність у Думі будь-якої опозиції, крім лояльної, повне фіаско “Яблука” й інших політичних сил, серед депутатів яких могли би трапитися неконтрольовані особи, що сприймають думську діяльність всерйоз, гарантоване проходження всіх потрібних законів, включно із змінами до Конституції (хіба що комуністи для підтримання престижу серед своїх виборців трохи покомизиться)…

Але — ні! Потрібна конституційна більшість! Таке завдання поставив сам Путін! Вперед, “єдинороси”, вони ж чиновники всіх рівнів та бізнесмени, які дружать із владою (і бюджетом)! За будь-яку ціну — дайош результат! Тим більше, що у нинішній Думі “Єдина Росія” має 315 депутатських місць — хіба можна у наступній одержати менше?

Іншими словами, складається враження, що ми спостерігаємо взірцево-показову радянську “штурмівщину”, коли наприкінці звітного періоду (місяця, кварталу, року, п’ятирічки) слід було обов’язково виконати і перевиконати “накреслені партією планові завдання”, а планування велося, за традицією ще сталінських часів, від досягнутого. Незважаючи на те, чи потрібне, скажімо, таке нарощування обсягів виплавленого чавуну у добу науково-технічної революції і чи варто випускати з конвеєрів нові і нові десятки тисяч танків у часи домінування ядерної і високоточної зброї…

Саме беззастережне виконання будь-яких спущених згори планів у радянські часи було синонімом лояльності номенклатурників та запорукою їхньої успішної кар’єри. У цьому плані, як бачимо, нічого не змінилося, попри всі заклинання на тему “ринкової економіки” та “суверенної демократії”.

Але, видається, справа не тільки в цьому. Путіну та його команді конче потрібно вкотре вже переламати всю Росію об коліно, показавши, хто був, є і буде довічно господарем у домі. Потрібно придушити у зародку саму можливість віри у реальні політичні й економічні зміни на користь не обраної купки “господарів життя” та їхньої обслуги, а переважної більшості російського населення. Потрібно поставити на місце всіх, хто задумає бодай трохи відхилися від “генеральної лінії” і повести політичну гру з елементами самостійності.

Згадаймо-но долю цілком лояльного до влади мільярдера Прохорова, якому спершу доручили у Кремлі очолити “Правое дело”, а потім із тріском вигнали з цієї партії. Чому? А тому, що цей діяч несподівано став набирати (і швидко!) популярність, рейтинг партії стрімко зростав і частина виборців “Єдиної Росії” почала переорієнтовуватися на неї. Реакція Кремля була настільки ж блискавичною, наскільки (у вимірах здорового людського глузду) й абсурдною. Ну, мав би Прохоров фракцію у Думі, демонстрував би всьому світові демократизм російського політичного режиму, дебатував би з речниками влади щодо тих чи інших рішень — що в цьому поганого? Але ж “Дума — не місце для дискусій”, як афористично та точно висловився її нинішній спікер Гризлов. От цього розбещений від частого споглядання західного способу життя у всіляких Куршевелях Прохоров якось не збагнув.

Тому, попри все, абсурд на фініші російських виборчих перегонів тільки зростатиме. Бо ж досі, попри те, що 82% опитаних тим же “Левада-Центром” росіян упевнені, що не можуть вплинути на політичне життя в країні, ще залишилося 14% тих, хто впевнений у своїй здатності на щось упливати. І головне: аж 31%, майже третина населення, прагне проявляти політичну активність, щоб за допомогою власних зусиль щось змінити на краще. Цифра з погляду “кремлівських чекістів” просто-таки неприпустимо висока, навіть якщо врахувати, що значна кількість цих активних громадян традиційно “купляється” на фантомну опозицію в особі КПРФ чи ЛДПР. А якщо раптом звідкілясь витвориться реальна й енергійна опозиція? От і ламає влада Росію та росіян об коліно — найбрутальнішими та найабсурднішими способами.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ