Будьте обережні зі своїми бажаннями — вони мають властивість справджуватися. Навряд чи проводирі сучасної “осі зла” знайомі з цим попередженням Воланда. Інакше б вони не починали війни й не турбували сусідів пусками ракет і територіальними претензіями. Не судилося. Що ж, зусилля ревізіоністських режимів, які прагнуть змінити чинний світовий порядок, що ґрунтується на правилах, невідомо на що, помічені й почуті в цивілізованому світі й отримують відповідь. На додачу до кардинальних зрушень у Європі на кшталт вступу Швеції та Фінляндії до НАТО й укладення ними угод про доступ збройних сил США на їхню територію, різкого збільшення витрат на оборону країнами східного флангу НАТО й початку процесу фактичного переозброєння ледь не всіх країн — членів Альянсу, бурхлива активність зі зміцнення регіональної та глобальної безпеки спостерігається у Східній Азії. Час поглиблених дискусій про те, що саме вважати небезпекою, яка потребує реагування, чому не працює й коли запрацює РБ ООН, які ще слова та дії можуть переконати “вісь зла” припинити відволікати людство від справді глобальних викликів і спрямувати ресурси на подолання кліматичних змін, бідності та соціальної нерівності, сплив. Сполучені Штати та їхні союзники в Азії перейшли до практичних кроків.
Лише протягом останніх двох тижнів у Східній Азії відбулася ціла низка безпрецедентних за своїм змістом і наслідками подій, спрямованих на створення нової багаторівневої системи регіональної безпеки. Деякі швидкі на паралелі оглядачі вже називають нові ініціативи створенням “Азійського НАТО”, що з різних причин не відповідає дійсності. Насправді все й простіше, й складніше. Наразі не йдеться про створення нової міжнародної організації, члени якої були б пов’язані чимось на кшталт статті 5 Вашингтонського договору. Проте чотиристоронній формат США—Японія—Індія—Австралія; тристоронні механізми США—Японія—Південна Корея та США—Японія—Філіппіни; низка двосторонніх договорів між Японією й Австралією, Японією та Філіппінами, а також кардинальні зміни в системі командування збройними силами США в Японії виглядають не менш переконливо. Серед причин, які спонукали зазначені країни до посилення співробітництва у галузі безпеки та оборони, називають війну Росії проти України, безпрецедентну співпрацю між Росією та Північною Кореєю, провокаційні дії та заяви КНДР щодо створення, випробування й погроз застосування новітньої ракетної зброї, інтенсивні навчання армії КНР поблизу Тайваню, заяви Сі Цзіньпіна про необхідність зміцнення оборони кордонів КНР, її повітряного та морського простору (наче їм хтось загрожує), відмову Китаю обмежити власну ядерну програму, а також численні навчання, що проводяться спільно зі збройними силами РФ. Буквально напередодні важливих міністерських зустрічей, які відбулися в Токіо наприкінці липня, літаки ВПС США та Канади перехопили поблизу Аляски стратегічні бомбардувальники КНР і РФ, які літали там у форматі “2+2”. Міністр оборони США Ллойд Остін заявив, що такий політ відбувся вперше, але “не став сюрпризом” для США. Насправді подібні “патрулювання” повітряного простору Японії відбувались і 2022, і 2023 року, хоча до США не долітали. Вочевидь, Росія та КНР хотіли надіслати “меседж” Сполученим Штатам і Японії. Цей “меседж” почули.
Наприкінці липня в Токіо відбулися перші консультації на міністерському рівні у форматі “2+2” між США та Японією у сфері “розширеного стримування”, тобто зобов’язання США стримувати та, якщо необхідно, реагувати по всьому спектру потенційних ядерних і неядерних сценаріїв на захист союзників і партнерів. Діалог у цій сфері між Японією та США був започаткований 2010 року на рівні експертів МЗС і МО двох країн. Проте нині з урахуванням посилення загрози з боку Північної Кореї, безпрецедентного зміцнення співпраці КНДР із РФ, багаторазових погроз Москви застосувати ядерну зброю проти України та Пхеньяна на адресу Південної Кореї та Японії було ухвалено рішення підвищити рівень діалогу про розширене стримування до міністерського. Один із наслідків зустрічі, що відбулася в Токіо, — беззастережне підтвердження зобов’язань “ядерної парасольки” США над Японією.
Не менш важливим результатом двосторонніх зусиль щодо зміцнення безпеки у Східній Азії стало історичне рішення США переглянути у бік збільшення операційних можливостей системи розміщення й управління підрозділами ЗС США в Японії. Йдеться про підвищення можливостей координації різних видів ЗС США між собою і з Силами самооборони Японії, ефективності їхньої взаємодії з командуванням ЗС США в Індо-Тихоокеанському регіоні. Буде створено нове Командування об’єднаних сил США в Японії, що дасть змогу ефективніше стримувати, а за потреби — реагувати на загрози з боку будь-якої з ревізіоністських держав регіону. Для розуміння: тільки ВПС США в Японії на базі Йокота налічують 54 тисячі особового складу, а таких баз декілька. Японія, зі свого боку, підтвердила наміри підвищити витрати на оборону до 2% ВВП і сформувати ефективні можливості превентивного ракетного удару й удару у відповідь, придбавши й прийнявши на озброєння крилаті ракети середньої та великої дальності. З іншого боку, Японія чи не вперше погодилася продати США ракети для систем Patriot, які виробляються наразі в незначній кількості за американською ліцензією. Очікується, що якщо ці ракети пройдуть відповідну сертифікацію в США, їх виробництво в Японії буде подвоєно, як і закупівлю цих ракет США. Для тих, хто давно стежить за безпековою політикою Японії, такі новини означають кардинальну зміну політики безпеки чи не найбільш мирної країни світу.
Ще одна подія, що відбулася “вперше в історії”, — це зустріч міністрів оборони США, Південної Кореї та Японії в Токіо. Вони зустрічалися й раніше, проте, з урахуванням історичної чутливості, не в Токіо. Нині така зустріч відбулася. Сторони уклали тристоронній меморандум і ухвалили заяву про запровадження регулярного діалогу між міністрами оборони на ротаційній основі. Крім того, працюватимуть спільні групи експертів і проводитимуться навчання для посилення співпраці з огляду на зростання загрози з боку Північної Кореї. Якщо під час відвідин Пхеньяна Путін мав на меті спричинити посилення оборонної співпраці між країнами демократичного табору у Східній Азії, то йому це вдалося. В документах, які ухвалили сторони під час зустрічі, Китай не згадується як загроза, й навіть було спеціально наголошено, що співпраця США—РК—Японія не спрямована проти третіх країн, але згадка про ситуацію в Тайванській протоці й у Південно-Китайському морі міститься у спільній заяві, що є натяком для Пекіна.
Окрім згаданих кроків, у Токіо відбулася також чергова міністерська зустріч у форматі QUAD за участю США, Японії, Індії й Австралії. У центрі уваги були питання кібербезпеки (зокрема підводних кабелів зв’язку) та безпеки судноплавства в Індо-Тихоокеанському регіоні. У спільній заяві чотирьох міністрів згадувалося про ситуацію в Південно-Китайському та Східно-Китайському морях, яка негативно впливає на судноплавство, а також про наміри посилити співпрацю з ВМС Індії. Сторони вирішили надати допомогу острівним країнам Тихоокеанського регіону, які нещодавно постраждали від стихійних лих. Під час зустрічі також обговорювали ситуацію в Україні, й не варто сумніватися: наші партнери роблять свою справу в донесенні до країн “Глобального Півдня” свого бачення російської агресії.
Проведення багатосторонніх заходів зі зміцнення системи безпеки у Східній Азії відбулося в межах десятиденної поїздки держсекретаря США Ентоні Блінкена до Лаосу, Вʼєтнаму, Філіппін, Сінгапуру, Монголії та Японії. Також відбулися переговори у форматі “2+2” між США та Філіппінами. На думку фахівців, такий тур напередодні виборів у США в листопаді цього року мав на меті продемонструвати країнам життєво важливих інтересів США відданість Вашингтона своїм зобов’язанням і наміри здійснювати спільні кроки для усунення загрози війни, що зростає у зв’язку з діями країн “осі зла”. Очевидно, що США намагаються побудувати та зміцнити систему регіональних альянсів, які мають убезпечити пертурбації політики безпеки в разі зміни лідерів країн-учасниць (ідеться не тільки про вибори в США, а й про вибори глави керівної партії в Японії у вересні та певні політичні проблеми в РК). На думку експертів, такі кроки відображають віру нинішньої адміністрації Білого дому в багатосторонні альянси, які мають стати основою стійкої системи стримування потенційних агресорів і підтримання миру за будь-яких обставин. Тим часом у провідних виданнях, в експертних і політичних колах не припиняються дискусії про те, чи продовжуватиме нинішню політику президент Дональд Трамп у разі його обрання. Зокрема ключовим для регіону залишається питання захисту Тайваню.
Слід зазначити, що не лише США реалізують безпекові ініціативи. Наприклад, під час нещодавнього візиту до Нью-Делі глави уряду В’єтнаму Фам Мінь Тьїня сторони домовилися зміцнювати співробітництво у сфері безпеки та оборони. За сприяння та фінансової підтримки Індії у В’єтнамі буде створено спеціальний технопарк для розроблення програмного забезпечення для потреб армії. Раніше Індія сприяла відкриттю у В’єтнамі університету, де спеціальну увагу приділятимуть навчанню ІТ-інженерів. Політичні аналітики відзначають надзвичайно схожі позиції двох країн на глобальній арені, зокрема у забезпеченні власної стратегічної автономії й уникненні обрання таборів у протистоянні полюсів сучасного світу. Попри це стратегічна співпраця між двома країнами є важливим елементом стримування амбіцій Китаю, який теж має суттєві інтереси у В’єтнамі, а також стійкості АСЕАН, яка вважається великою цінністю для країн регіону.
Виклики безпеки, які сприймають із занепокоєнням у країнах Південно-Східної Азії, посилюються також економічними проблемами в КНР. Фахівці зазначають, що наразі КНР встала на шлях, який свого часу подолали країни Заходу, коли інвестували в Китай 30—40 років тому, здійснюючи фактичний експорт виробничих потужностей за кордон. Дешевий експорт із КНР загрожує країнам “Глобального Півдня” економічним колапсом, вони змушені захищатися митами й тарифами, але для Китаю життєво важливо зберігати високі обсяги зовнішньої торгівлі. Тому китайські компанії наразі посіли місце західних у політиці експансії. В короткостроковій перспективі для багатьох країн, що розвиваються, прихід китайських компаній може стати благом, проте для самого Китаю рано чи пізно виникне та сама проблема, з якою стикнувся Захід, змушений зараз повертати виробництва додому. Економічна стабільність КНР напряму повʼязана з пріоритетами його зовнішньої політики. Важливо, щоб восени всі елементи геополітичного пазла склалися на користь справедливого миру. Головне — донести до ключових гравців думку, що ера імперських війн закінчилася й немає умов, за яких вона може призвести до нового стабільного світопорядку. А стабільність і взаємодія є необхідними умовами процвітання, зокрема й КНР.
