Убієнного в підмосковному ресторані “Вєтєрок” лідера “Оплоту” Євгена Жиліна потрібно десь поховати. Так уже заведено в православному світі, хоча найоптимальнішим варіантом була б кремація в якомусь з московських крематоріїв, але дуже мало ймовірно, що російська влада цим обмежиться. Попри дворічне переховування на території Росії, Жилін все ще залишається громадянином України, а його родина, на скільки відомо, проживає у Харкові. Зазвичай у випадках смерті людини за кордоном, тіло після усіх судово-медичних формальностей передають родичам на батьківщину для поховання. Швидше за все з Жиліним саме так і буде — тіло доправлять у Харків, аби сепаратист знайшов свій спокій у землі, що контролюється ненависними ним бандерівцями.
За великим рахунком для українців питання, де закопають рештки “ополотівця” аж ніяк не принципове. Для пана Жиліна, хоч він і був за життя злочинцем та відвертим ворогом України, пару квадратних метрів української землі в принципі не шкода. Головне, щоб закопали Жиліна тихо і непомітно за участі тільки родичів та без зайвого галасу. А от з останнім, цілком імовірно, можуть виникнути проблеми, як за участі скорботних “друзів покійного”, так і за участі особливо буйних “патріотів”.
Для кремлівських пропагандистів зробити зі смерті Жиліна чергове шоу на українських теренах, аби зайвий раз похитати ситуацію всередині країни — справа обов'язкова. Власне, процес уже стартував. Так, днями Харків уже обліпили листівками з журливими підписами “вечная память” та портретом убієнного. Можна не сумніватися, з похорону оплотівця спробують зробити значно більш масштабне дійство, адже ресурсів для цього в Харкові у “русского міра” вистачає. Весь антимайданний “Оплот” з міста вочевидь не виїхав, і для проводів в останню путь свого ватажка можна зібрати досить велику тусовку атлетичних юнаків з “правильним світоглядом”. Різного штибу медіа, які висвітлюватимуть це дійство теж явно не бракуватиме.
З іншого боку скорботну церемонію можуть відвідати і радикально проукраїнські активісти, аби сказати пану Жиліну на прощання кілька “не злих тихих слів”, як і його посіпакам. Не варто зайвий раз нагадувати, що особливо запеклі патріоти цілком можуть бути свідомо або несвідомо керовані саме Москвою, для якої бійня на похороні не просто рейтинговий сюжет новин, а й один з інструментів впливу на українське суспільство в регіонах, які вони вважають “своїми”.
Отже тепер перед українською владою стоїть завдання мінімізувати всі можливі ризики майбутнього поховання. Найпростіше було б — відмовитися приймати через кордон тіло зрадника, змусивши росіян самим вирішувати проблему тіла Жиліна. Але такий варіант має вигляд не надто етичний, як би сильно і на скільки б обґрунтовано ми не ненавиділи Жиліна, відмовляти батькам в праві на поховання сина в будь-якому разі нелюдяно.
То ж харківським правоохоронцям доведеться, швидше за все, оберігати тіло сепаратиста та процес його погребіння від усіх можливих провокацій та провокаторів. А до харківських друзів покійного варто заздалегідь донести просту інформацію, що усі, хто прийде з віночками на похорон Жиліна будуть взяті на олівець СБУ. І хоча відвідування траурних церемоній, в будь-якому разі не є злочином, всі чудово розуміють чим небезпечні ідейні послідовники харківського сепаратиста. То ж, якщо “підпільні ватники” не хочуть остаточно засвітитися, на похорон Жиліна краще не ходити. І саме через зацікавленість СБУ учасниками майбутньої церемонією, різним патріотам теж краще туди не навідуватися, а то не дай боже помилково і їх запишуть в сепаратисти.
За таких умов поховання Жиліна може відбутися більш менш тихо і спокійно. Зрештою певний досвід в цьому Україна уже має. В свій час в Києві уже поховали “русскомірця” Бузину і все обійшлося більш-менш спокійно. Звісно, Харків — не Київ, а кримінальник Жилін не Бузина, який вдавав з себе інтелектуала, але за належної підготовки впоратися з ситуацією цілком можливо.
Тарас КЛОЧКО
