В Україні працюють над відкриттям експорту озброєнь. Навіщо це під час війни?

У 2024 році уряд вичерпав джерела фінансування закупівлі військової техніки, діставшись до грошей у місцевих бюджетах. Перенаправити кошти із соціальних статей на закупівлю зброї він не може, бо невійськові видатки фінансують західні партнери, а витрачати свої кошти на військові цілі вони забороняють.

Враховуючи розрив між кількістю грошей та спроможністю оборонних заводів, українські компанії могли б робити техніку для іноземних замовників, заробляти кошти на розробку нового озброєння та приносити більше податків у бюджет.

Однак з початку великої війни експорт озброєнь з України де-факто під забороною, тож виробники не можуть реалізувати свій потенціал. Як наслідок, великі технологічні компанії думають про перенесення заводів в інші країни.

Питання відкриття експорту для оборонних заводів потребує комплексного рішення з урахуванням позиції військових, відомств, спецслужб та виробників.

Донедавна уряд уникав розмов про експорт озброєнь, але, за інформацією ЕП, останніми місяцями дискусія зрушила з мертвої точки. У парламенті навіть створили робочу групу, яка зважить ризики і погодить конкретний механізм, за яким Україна зможе вийти на світовий ринок озброєнь.

Чому експорт зброї важливий

Щоб продати зброю на світовий ринок, українська компанія повинна подати заявку в Державну службу експортного контролю (ДСЕК). З 24 лютого 2022 року виробники в переважній більшості випадків отримують відмову “у зв’язку з необхідністю забезпечення національних інтересів України”.

Рішення не видавати експортні ліцензії політичне. У хаосі перших місяців великої війни воно було необхідне для збереження військової техніки всередині країни та переорієнтації вітчизняних заводів на потреби Сил оборони.

За два роки великої війни багато підприємств інвестували в нові виробничі лінії, розвинули технології та перевірили їх у бою. За словами голови Мінстратегпрому Олександра Камишіна, українські компанії здатні виробити зброї на 20 млрд дол, тоді як держава може законтрактувати її лише на 6 млрд дол.

Співрозмовники ЕП з оборонної галузі пояснюють, що цифра 20 млрд дол з’явилася після опитування виробників. Вона приблизна і, ймовірно, дещо завищена. Однак розрив між замовленням та спроможністю все одно суттєвий.

За словами міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, у 2024 році Україна здатна виготовити понад 2 млн FPV-дронів. Водночас, за словами президента Володимира Зеленського, законтрактовано поки лише 1 млн.

Асоціація “Технологічні сили України” (ТСУ), яка об’єднує найбільших виробників безпілотників та іншої технологічної продукції, на прохання ЕП провела опитування серед 35 компаній, залучених до оборонного замовлення. 38% компаній повідомили, що понад половину їхніх потужностей наразі простоюють. Лише третина респондентів заявила, що цехи повністю завантажені.

Незавантажене виробництво та брак коштів на розвиток штовхають виробників до переїзду за кордон. З відкритих джерел відомо про щонайменше трьох великих виробників безпілотників, які відкрили заводи в сусідніх країнах. Skyeton інвестував у виробництво в Словаччині 3,5 млн євро, DeViRo відкрив підприємство в Чехії, а Ukrspecsystems — у Польщі.

Ці компанії — флагмани української безпілотної галузі, які готові входити в партнерства із західними компаніями і працювати на світовому ринку. Вони перенесли за кордон виробництво найтехнологічніших моделей — PD-2, Leleka LR, “Булава”. Закордонні заводи теж працюватимуть для потреб Сил оборони, відправляючи техніку в Україну, однак українськими вже не будуть.

За кордоном цим компаніям не загрожуватимуть ракетні обстріли, вимкнення електрики та мобілізація працівників. Переїзд дозволить їм використати відкритий експорт зброї в цих країнах для підкорення світового ринку.

“Маємо намір завоювати вирішальну частку ринку Центральної Європи в категорії дронів середнього розміру і постачати продукцію НАТО та іншим країнам”, — поділився планами директор чеського дочірнього підприємства компанії DeViRo.

85% опитаних ТСУ компаній замислювалися про перевезення частини свого бізнесу за кордон або вже це зробили. У відповідь на запитання “Що втримає вас від релокації за кордон?” 80% вказали на відкриття експорту, 72% — на збільшення державного замовлення, 69% — на укладання багаторічних контрактів.

Усі три фактори між собою пов’язані. Короткі контракти, які здебільшого пропонують державні замовники, роблять оборонний бізнес непередбачуваним і змушують шукати замовлення на стороні. Але оскільки експорт де-факто закритий, підприємства часто простоюють місяцями.

Як розповідала ЕП директорка НВО “Практика” Юлія Висоцька, нестабільний режим контрактування унеможливлює довгострокове планування роботи підприємства, організацію ритмічних постачань компонентів та оптимізацію виробничих ланцюгів.

 

“Уявімо компанію, яка може виробляти сто безпілотників на рік, але держава може законтрактувати лише 25. Якби вона могла продати решту 75 на світовий ринок, то отримала би прибутки, розширила відділ R&D та запропонувала Силам оборони більш якісний та дешевий продукт.

Нашим виробникам важко переносити бізнес за кордон, бо це пов’язано з купою ризиків та проблем. Можливо, вони цього не хотіли б, але зараз виходить так, що для подальшого розвитку виробництва вони змушені про це думати”, — зазначила в розмові з ЕП виконавча директорка ТСУ Катерина Михалко.

Завантажити потужності в умовах обмеженого бюджету та закритого експорту може допомогти ініціатива Zbroyari. Ідея в тому, щоб українські чиновники на всіх можливих міжнародних зустрічах просили в союзників давати гроші на виробництво зброї в Україні для вітчизняних Сил оборони.

На такі прохання вже відгукнулися кілька країн. Влада змогла домовитися про 675 млн дол для контрактування українських підприємств. Відносно загального обсягу замовлення сума велика, однак цього досі замало, щоб завантажити вільні потужності, які вимірюються мільярдами доларів.

При цьому російські оборонні підприємства, з якими змагаються українські, експортують зброю та отримують обігові кошти для розвитку технологій. Ідеться не лише про постачання зброї за старими контрактами, а й про укладання нових. Росіяни заявляють, що домовилися про експорт в країни Південно-східної Азії систем радіоелектронної боротьби “Красуха” і “Сапфір”, які випробували в боях.

Водночас експорт зброї з Росії суттєво впав після початку великої війни з Україною через переорієнтацію на державне замовлення. За даними SIPRI, у 2019 році РФ експортувала зброю в 31 країну, а у 2023-му — лише у 12.

У рейтингу експортерів Росія вперше опустилася на третє місце після США та Франції. Проте мова досі йде про отримання російським сектором ОПК додаткових мільярдів доларів і Кремль усіляко цьому сприяє.

Аргументи “за”

ЕП опитала чиновників та виробників і дізналася, які є аргументи “за” і “проти” відкриття зброярам доступу на світовий ринок. Для початку — позиція прихильників такого кроку.

Експорт зброї міг би стати джерелом валюти та податкових надходжень для України. До великої війни лише “Укроборонпром” та “Українська бронетехніка” мали портфель експортних контрактів на сотні мільйонів доларів.

За два роки кількість оборонних заводів зросла в рази, а низка військових розробок показала свою ефективність у найбільш технологічній війні в історії. Колишні безпілотні стартапи перетворилися на компанії із сотнями працівників, а гаражні майстерні стають повноцінними підприємствами.

Конфлікти в Ізраїлі, Перській затоці та напруга навколо Тайваню підігріли попит на зброю, а досвід російсько-української війни створив ніші на ринку, які вже зараз могли б займати вітчизняні компанії, спираючись на досвід боїв.

“Якщо Україна не почне займати ніші на світовому ринку, у яких вона є одним із лідерів, та розвивати партнерства, то рано чи пізно це зроблять західні конкуренти, які теж випробовують техніку на нашій війні”, — зауважив один з виробників на закритій дискусій між оборонними компаніями та чиновниками.

 

Отримавши доступ на світовий ринок, компанії покращать інвестиційну привабливість та залучать більше ресурсів. Це привабить більше західних інвесторів, які побачать в Україні глобальну перспективу для свого бізнесу.

На думку опитаних ЕП банкірів, наявність експортних контрактів допоможе компаніям брати кредити. Зараз із цим виникають проблеми, бо оборонні компанії здебільшого не мають передбачуваного замовлення на роки вперед.

 

 

Ще один аргумент за відкриття експорту до закінчення воєнного стану — зменшення держзамовлення після війни. Щойно стихнуть бої, компанії перестануть отримувати великі контракти від Міноборони. Для переорієнтації на світовий ринок потрібен час, тож виробникам необхідно до цього готуватися.

Продаж військової техніки за кордон включає в себе низку бюрократичних процедур, демонстрації, тендери, двосторонні зв’язки та політичні домовленості.

“Для експорту військової техніки Україні потрібно відновити мережу впливу в країнах-покупцях. Це перемовники, військові аташе, торгові представники, офіси компаній, спецслужби. Якщо це станеться, то Україна може зайти навіть на ринок країн НАТО з РЕБами та безпілотниками”, — сказав ЕП Сергій Висоцький, заступник голови асоціації NAUDI, що об’єднує 48 приватних виробників зброї.

Хоча українські підприємства перебувають під постійною загрозою обстрілів, це не заважатиме укладанню угод, вважає Висоцький. “Військові ризики можна виключити з переліку форс-мажорів та покласти їх на виробника”, — зазначив він.

Ціни на світовому ринку зазвичай вищі, ніж усередині держави. Це означає, що компанії матимуть більше грошей на розробку озброєння. Технології на фронті змінюються динамічно, швидкість створення зброї та її якість залежать від наявності ресурсів у компанії-виробника. Зрештою, більші замовлення допоможуть виробникам здешевлювати продукцію завдяки ефекту масштабу.

Аргументи “проти”

Сценарій відкриття експорту озброєнь містить і безліч ризиків. Перший з них — інформаційний. Мовляв, Україна просить зброю в партнерів і одночасно продає її за кордон. Хоча це твердження некоректне, воно може стати пропагандистським наративом для противників підтримки нашої держави в країнах-партнерах.

Другий аргумент — держава повинна мати монополію на замовлення зброї у виробників, а експорт цьому заважатиме. Наявність лише одного великого замовника дозволяє державі нав’язувати власні умови контрактів.

 

 

Оскільки ціни на світовому ринку вищі за українські, вітчизняний виробник після відкриття експорту може втратити цікавість до роботи з державою або ж вимагати від Міноборони вищі аванси або платню. До того ж оборонні компанії нібито можуть завантажити свої потужності таким чином, що відсунуть постачання державному замовнику, тоді як зброя на фронті потрібна “на вчора”.

Третій аргумент — українська новітня зброя може потрапити до рук росіян через треті країни і ворог отримає розвідувальні дані.

Над чим працює влада

Держава має визначити, які з аргументів “проти” мають сенс і знайти рішення. Очевидно, потрібно розробити нову політику і встановити правила, які дозволять оборонним компаніям заробляти та розвиватися без шкоди для українських військових. За їх розробку обережно висловлюються деякі чиновники.

“Багато компаній мають величезні перспективи. Моя особиста думка: можливо, експорт потрібно відкрити. У деяких видах безпілотників у нас більша потреба і є пріоритет у закупівлях. У той же час компанії, які виробляють менш затребувані безпілотники, могли б робити їх на експорт і залучати гроші в економіку.

Це політичне питання. Коли ми обговорюємо цю тему, то виникає безліч невирішених питань”, — сказала Марина Безрукова, керівниця Агенції оборонних закупівель, головного замовника зброї, під час розмови з Марією Берлінською.

ЕП ознайомилася з пропозиціями щодо створення політики експорту озброєнь, які представила оборонним чиновникам асоціація “Технологічні сили України”.

 

Ідея полягає в тому, щоб між виробником та ДСЕК у процедуру експортного контролю включити ще один орган, який би аналізував кожну заявку на експорт військової техніки за певними критеріями та допомагав ДСЕК ухвалити остаточне рішення. Таким контрольним органом міг би стати Мінстратегпром.

Кабмін або новий орган зможе забороняти експорт зброї, яку хочуть купувати Сили оборони, і дозволяти продавати за кордону ту, яку не збирається контрактувати держава.

 

Народний депутат Олександр Маріковський розповів ЕП, що на основі пропозицій ТСУ відбулося засідання комітету з питань економічного розвитку за участю Міноборони, ДСЕК, Мінстратегпрому, Генштабу та інших зацікавлених сторін.

“На комітеті створили робочу групу із напрацювання політик для вирішення питань, пов’язаних з експортом озброєнь. Наш комітет відповідає за економічну частину питання. Ми разом з іншими відомствами та військовими сядемо за стіл і будемо домовлятися: у які країни можна експортувати, яку зброю можемо продавати, у якій формі має бути викладене замовлення, щоб виробник міг гарантувати державі частину своїх виробничих потужностей, як вони гарантуватимуть, що не допустять витоку технологій за кордон.

Щойно робоча група розробить механізм, який влаштує і оборону, і бізнес, він швидко перетвориться на рішення на рівні законодавства”, — підсумував депутат.