“В Чопє міра”

Існує безліч теорій і методик визначення ступеня просування до громадянського суспільства. Для країн на кшталт нашої та низки інших навіть існує ціла дисципліна — “транзитологія”.

Прискіпливі вчені роками вишукували критерії, за допомогою яких можна було б оцінювати країни та ступень їх прогресу на шкалі від псевдодемократії до справжньої демократії. То вони рахували радіоприймачі, то телевізори, то політичні партії.

Втім, можна довго вираховувати відсотки, які отримали демократичні політичні партії, створювати міріади неурядових організацій, міряти чесноти та гріхи народних обранців, викривати корупціонерів і виступати за дотримання конституційних прав.

Однак раптом стається певна подія, яка все розставляє на свої місця. Вона відправляє в швидкий нокаут цілі покоління та школи амбітних науковців, визначає ефективність мільярдів грантів і демонструє справжню ціну та сутність декоративного зародково-потворного громадянського суспільства.

Йдеться про те, що жителі сіл, розташованих уздовж славнозвісної траси Київ — Чоп, яку занесло днями снігом, вирішили підзаробити. Вони продавали деякі продукти з націнкою гламурного київського бутіка.

Я не збираюся їх звинувачувати, адже сам виріс у такому ж містечку на трасі. В 1990-ті півміста стояло уздовж траси Москва — Сімферополь. Люди намагалися збути емальований посуд, який давали на заводі замість зарплатні.

Йдеться не про те, що треба було забирати до себе людей, яких застала негода, чи віддавати їм останні харчі та ковдри. Але, мабуть, краще було залишитися вдома.

Пригадався фільм “Посилка”, в якому містом ходить добрий дядечко. Він стукає у двері випадкових сімей і пропонує коробку. В коробці є єдина кнопка. Якщо її натиснути, то наступного дня отримаєш мільйон баксів. Але є проблемка.

В момент, коли ви натиснете кнопку, десь загине людина. Фабула, звісно, наївна, але якби такий дядечко гуляв містами України, то країна давно б перетворилася б на цвинтар мертвих мільйонерів.

Є проста зрозуміла річ: нормальні люди навкруги з'являються лише тоді, коли ми самі так себе поводимо. Тут не допоможуть ні ЄС, ні Митний союз. Без цього всі електоральні здобутки будуть перетворюватися на попіл, а самі ми і далі житимемо “в Чопє міра”.

Данило НЕСТЕРОВ