Утилізаційний збір. Гра в цифри

Як відомо, гроші братимуть для створення мережі переробки автомобільного мотлоху.

Переконливих цифр на користь новації не бракувало. Сипали ними не лише лобісти законопроекту, а й адепти влади.

Зокрема, надходження на спеціальні рахунки Мінекології, за даними авторів, щорічно повинні сягати 2,5 млрд грн.

Такі шалені гроші планувалося використати на побудову десяти спеціалізованих установок та створення мережі приймальних пунктів для розбирання автомобілів.

Вартість однієї такої установки — 7 млн євро. Згодом, правда, плани підправили, і кількість установок зменшилася до двох. Зате начебто збільшилася вкрай необхідна мережа пунктів первинного розбирання зношених автомобілів.

Мудрі голови підрахували, що в Україні в експлуатації перебуває 2,1 млн авто, які зійшли з конвеєрів ще до початку горбачовської перебудови. Отже, для двох потужних підприємств з переробки роботи вистачить на десять років.

Урядовці і “вітчизняні виробники” в один голос запевняли: ніякого підвищення цін не станеться. Імпортери, мовляв, затягнуть пояси і покриють утилізаційні витрати — від 7 370 грн до 30 250 грн за авто — власним коштом.

Зате, наголошували прихильники новації, вітчизняні автозаводи, звільнені від сплати утилізаційного податку, встануть на ноги, розширять збут, залучать інвестора та організують складання автомобілів.

Низка високопосадовців переконувала суспільство, що ці урядові дії не суперечать міжнародним зобов'язанням України. У підсумку держава отримала ультиматум Гюхта від Євросоюзу, горіховий податок від Туреччини прискіпливість Росії до продукції компанії “Рошен”.

У Всеукраїнській асоціації автоімпортерів та дилерів — ВААІД — переконані, що остання оказія — відповідь Петру Порошенку за пролобійоване ним “загороджувальне мито” на автомобілі, запроваджене в Україні 14 квітня.

У президента одразу ж після підписання “утилізаційних” законів та критики з боку ЄС сталося прозріння. Він одразу ж дав уряду доручення, яке повинне зняти всі проблемні питання. Ось тут і почали творитися справжні дива.

Раптом з'ясувалося, що розрахунків насправді ніхто не робив. Інакше як тоді пояснити, що Мінекології одразу після президентського зауваження погодилося з однаковою “утилізаційною” ставкою для всіх автомобілів.

Тобто геть коефіцієнти, вистачить і базової ставки — 5,5 тис грн для легкових авто та 11 тис грн для вантажівок. А як же бути з наполеонівськими планами побудови утилізаційних центрів, якщо ціни впали удвічі-вшестеро?

Як було сказано, установок спочатку планувалося десять, тобто готувалися потужності для 420 тис авто на рік. За десять років такі потужності переполовинять увесь наявний в Україні автопарк. Чим їх “годувати” далі?

Щодо плану надходжень від утилізації. У Росії, де цей проект діє уже рік, вдалося назбирати — у перерахунку — 2 млрд грн. У РФ за рік продали 2,9 млн легкових авто, в Україні за 2012 рік — 217 тис. Звідки тоді повинні були взятися 2 млрд грн?

Тим паче, у травні, після запровадження “загороджувального мита”, за даними ВААІД, кордон перетнула лише одна тисяча легковиків.

Щодо президентського доручення про “усунення дискримінації”. Платити або не платити повинні усі, в тому числі вітчизняні автовиробники. Іншими словами, це ще плюс 5,5 тис грн до ціни “Ланоса”, “Віди”, “Форци” і “Богдана”. Хто виграє?

Також у президентському дорученні є вимога розробити механізм компенсації власникові за зданий на утилізацію автомобіль. Справді: машина містить 700-1000 кг брухту. Його тонна коштує щонайменше 320 дол. То кому треба платити: імпортерам, які лише ввозять авто, чи людям, які здають машину на брухт?

З “жирними котами капіталізму” теж не все гаразд. За словами фінансового директора компанії “Хонда Україна” Ігоря Бойка, заводська маржа на кожному автомобілі становить 3-5% і ще 3% — максимум для продавця.

Ці дані підтверджують експерти німецького Center Automotive Research — CAR — при університеті Дуйсбурга-Ессена. Вони підрахували, що до сплати податків  автомобільні концерни заробляють на кожній проданій машині наступні суми.

Тойота — 1,8 тис євро, рентабельність 9%, Хюндай-КІА — 1 тис євро, 9%, Фольксфаген — 629 євро, 4,2%, Форд — 600 євро, 3,7%. Тобто в Україні хтось вирішив, що виробники почнуть працювати собі на збиток.

Яким бачиться вихід? Очевидно, що на першому ж засіданні Верховної ради свіжоспечене законодавство зазнає суттєвих змін. За словами генерального директора ВААІД Олега Назаренка, імпортери беруть активну участь в коригуванні законодавства у межах завдань, поставлених перед урядом Віктором Януковичем.

Продавці іномарок наполягатимуть на перенесенні набрання чинності законами принаймні на 1 січня 2014 року. Такий підхід дозволить мінімізувати наслідки непродуманого кроку і дозволить максимально швидко зупинити “утилізацію”.

Крім того, вони згодні платити з кожної проданої машини 1 тис грн на “утилізацію”. Проте не більше, бо саме такими є найвищі ставки цього “податку” в Європі.

Як заявляють у ВААІД, імпортери й сьогодні сплачують кошти та передають на переробку визначеним державою структурам паливні й масляні фільтри, акумулятори. До липня ніхто й не заїкався, що наявні потужності не справляються з переробкою.

Водночас з'ясувалося, що в Україні легально діє тисяча “авторозбірок”. Фірми сплачують певні податки. Працюють там кілька десятків тисяч людей. Якщо будуватиметься нова утилізаційна мережа, вони залишаться без роботи.

Крім того, до 1 вересня ніхто не зможе похвалитися сертифікованим центром. Та що там центром — за кілька днів до запровадження “утилізації” ще відсутній “утилізаційний сертифікат”, який є документом суворої звітності.

Чи треба впадати у паніку? Мабуть, не варто. Хоча б тому, що вже більше півроку діє “утилізаційний збір” на автомобілі російського виробництва. Урядова постанова чинна, але ніким не виконується. Так буде і цього разу. З тією різницею, що нові авто не завозитимуть до “з'ясування обставин”.

Олександр ЧЕРЕВКО