Урановидобувна галузь: знищення чи розвиток? Источник: https://biz.censor.net/m3291236

Річна потреба атомної енергетики України в природному урані становить близько 2400 тонн.

Але зазначена потреба може збільшитися на третину, враховуючи останні рішення та заяви щодо будівництва до 5 атомних реакторів. Де ж брати ці запаси?

Насправді Україна володіє значними розвіданими запасами уранової руди (більше 122 тис. тонн!).

Цього більше ніж достатньо, аби забезпечити потреби національного виробника електроенергії в сировині для ядерного палива на період більше 50 років.

Сьогодні єдиним виробником та постачальником природного урану в Україні є державне підприємство “Східний гірничо-збагачувальний комбінат” (СхідГЗК).

Але потужності уранового комбінату тільки на третину задовольняють сучасні потреби атомної енергетики в урані.

Відпрацювання покладів українських родовищ урану мають свою специфіку, а саме: низький вміст металу в руді і необхідність провести масштабні екологічні заходи.

Це, відповідно, створює передумови високої (порівняно з Канадою та Казахстаном) собівартості вітчизняного виробництва уранового оксидного концентрату (УОК).

Доступні до видобутку поклади урану та наявні видобувні потужності СхідГЗК сьогодні забезпечують собівартість виробництва УОК на рівні $110 — $115 за 1 кг.

У перспективі, за умови розвитку Новокостянтинівської шахти, відповідно до існуючих проєктів, з виходом на максимальну потужність, собівартість виробництва можливо знизити до $90 за 1 кг урану.

Ще донедавна котирування ціни на УОК на світових ринках коливалось в межах $75 — $85 за кг. Цей рівень цін був значно нижче вартості існуючих, і тим більше нових проєктів з видобутку урану.

За такої кон’юнктури ринку урановидобувна галузь, як стратегічно важлива для енергетичної безпеки, в більшості країн отримує підтримку з боку держави. Зокрема, таку підтримку для своїх виробників урану надають США, Казахстан, Бразилія, Росія тощо.

Україна не виняток: вітчизняний видобуток урану також потребує державної підтримки як для розвитку, так і для поточного функціонування. Але які натомість маємо реалії?

Тривалий час підтримка уранової галузі здійснювалася через врахування її собівартості в тарифі на електроенергію ДП “НАЕК “Енергоатом”, який є основним споживачем продукції СхідГЗК.

У 2019 році, через обмеження, встановлені НКРЕКП щодо складових тарифу на електроенергію виробництва вітчизняних АЕС, а у 2020-2021 роках — через фінансові проблеми (неплатежі на ринку електроенергії) у ДП “НАЕК “Енергоатом” виникли проблеми з оплатою продукції СхідГЗК за їх собівартістю. Як наслідок, і СхідГЗК опинилось у глибокій кризі неплатежів.

Очолюючи Міненерго у 2020 році, я займалася напрацюванням системних рішень для виходу з кризи енергетики.

На початку червня минулого року я відвідала підприємство. Адже розуміла його стратегічно важливу роль для енергонезалежності країни.

Після спілкування з керівником СхідГЗК, колективом, профсоюзом було опрацьовано та підготовлено шляхи виходу підприємства з кризового стану та його подальший розвиток.

Тоді на певний час вдалося стабілізувати ситуацію, погасити більшу частину заборгованості по зарплаті.

Однак, системні рішення щодо його фінансового оздоровлення так і не були прийняті Урядом.

Навіть передбачені у Держбюджеті-2020 невеликі кошти на реалізацію діючого проєкту будівництва Новокостянтинівської шахти для збільшення виробництва уранового концентрату та оптимізація його собівартості, до СхідГЗК так і не дійшли. Бо були спрямовані на Фонд боротьби з COVID-19.

Тому досі питання галузі, на жаль, залишається не вирішеним.

Аби не допустити остаточну зупинку виробництва та втрату підприємства, СхідГЗК вдалося до жорсткого обмеження витрат, пов’язаних з перспективою роботи.

На користь поточної діяльності обмежели проведення перспективних гірничих робіт, розвідку та підготовку запасів. Обсяг підготовлених до виїмки запасів урану впав до мінімуму.

Для відновлення знадобиться до 6 місяців проведення інтенсивних гірничих робіт. А на це також потрібне фінансування.

До чого призводить гострий дефіцит коштів?

ДП “СхідГЗК” постійно балансує на межі зупинки.

У СхідГЗК сформувалась значна заборгованість за енергоносії, матеріали, роботи та послуги, існує заборгованість (у тому числі прострочена) зі сплати податків та зборів, платежів до бюджету.

Рахунки підприємства періодично блокуються Державною виконавчою службою для забезпечення виконання рішень суду.

Виплата заробітної плати постійно затримується. Через це в колективах шахт та переробного комплексу постійно існує соціальна напруга, яка періодично знаходить вихід у страйках працівників.

І уявіть собі: усе це відбувається в той час, коли світовий ринок урану відчуває потужний вплив трендів на зростання ціни на уран: прогноз щодо тривалого дефіциту пропозиції над зростаючим попитом на уран, курс на декарбонізацію економіки та ліквідацію наслідків пандемії.

Тим часом, уряди від США до Китаю бачать велику роль ядерної енергетики у своїх програмах чистої енергії.

Ставки на чисту енергію і відновлення економіки призводять до того, що ціни на урановий оксидний концентрат досягають найвищого рівня з 2014 року.

Світовий ринок урану останній місяць демонструє стрімке зростання спотових цін на уран — майже на 68%.

Компанії атомної енергетики стикаються з конкуренцією за постачання урану з боку фінансових інвесторів, які роблять ставку на різке підвищення цін і попиту на радіоактивні матеріали, що використовуються для ядерного палива для реакторів.

Які ж можливі подальші сценарії?

Щоб забезпечити енергетичну безпеку, незалежність держави та 100% задоволення потреб вітчизняної атомної енергетики у власному урані, необхідно створити умови для збільшення обсягів власного виробництва урану.

Актуальні напрацювання в цьому напрямку викладені в останній редакції проєкту Концепції Державної цільової економічної програми розвитку атомно-промислового комплексу до 2026 року.

Зокрема, ця Концепція передбачає до 2025 року щорічний випуск уранового концентрату на рівні 865 т з наступним збільшенням обсягів виробництва до 1265 т у 2026 році за рахунок Новокостянтинівського родовища.

Для реалізація цієї програми збільшення виробництва власного урану потрібно близько 9 млрд грн. Це можуть бути як і кошти інвесторів, так і кошти державного бюджету.

Але більш реалістичне — закладання в ціну виробленої електроенергії на АЕС.

За підрахунками фахівців, необхідні інвестиції в розвиток уранового виробництва складають менше ніж 0,02 грн/кВт в тарифі атомної генерації.

Можливим сценарієм більш радикального збільшення виробництва уранового концентрату передбачається концентрація фінансових ресурсів на реалізації діючого проекту будівництва Новокостянтинівської шахти.

Затверджений проєкт будівництва Новокостянтинівського родовища надав би можливість протягом 6-7 років вийти на виробництво уранового концентрату в обсязі майже 1400 т на рік.

Відповідно до розробленого ТЕО розвитку Новокостянтинівської шахти виробництво уранового концентрату може досягти 2860 т на рік.

А це у свою чергу надасть можливість не тільки повністю задовільнити потреби НАЕК “Енергоатом” в природному урані, але й експортувати його.

Є, звісно, і найгірший сценарій. Це повне припинення виробничої діяльності уранового виробництва. А цього неможна допустити.

Події останніх місяців, які відбуваються на єдиному урановому комбінаті в Україні, свідчать про те. СхідГЗК зупиниться на простій з подальшим припиненням діяльності.

А це призведе до настання негативних екологічних, соціальних та економічних наслідків, зокрема:

1. Екологічних. Через підтоплення підземними шахтними водами з підвищеним вмістом природних радіонуклідів та урану під загрозою опиниться близько 25-30 тисяч чоловік, які проживають на території смт. Смоліне, с. Березівка, с. Олексіївка, району Завадівка, м. Кропивницького, селища Кизельгур та інші.

Підвищення негативного впливу відвалів на якість атмосферного повітря та забруднення ґрунтів далеко за межі санітарно-захисних зон шахт, які становлять 500 метрів.

Збільшаться пилящі пляжі хвостів гідрометалургійної переробки уранових руд, і, як наслідок, в атмосферному повітрі м. Жовті Води, сіл Володимирівка, Ганнівка, Мар’янівка, Козацьке та інших збільшиться вміст природних радіонуклідів та урану в атмосферному повітрі.

2. Соціальних. Втрата 5 тисяч робочих місць висококваліфікованих працівників у Кіровоградській та Дніпропетровській областях; зменшення надходжень податків, зборів, обов’язкових платежів до бюджетів всіх рівнів у сумі до 600 млн грн на рік, виникнення депресивних регіонів в центральних областях України.

3. Економічних. Втрата уранодобувної галузі України, зниження енергетичної безпеки держави, збільшення навантаження на Державний бюджет, пов’язане з утриманням об’єктів уранових шахт та уранопереробного комплексу в екологічно безпечному стані (державі необхідно буде щорічно витрачати понад 800 млн грн бюджетних коштів, а на приведення їх у безпечний стан знадобиться понад 3 млрд грн).

Крім того, атомна енергетика країни буде вимушена закуповувати уран в інших країн за суттєво більшою ціною.

Щоб недопустити припинення діяльності стратегічно важливого та єдиного в Україні урановидобувного державного підприємства СхідГЗК, потрібно вжити всіх вичерпних заходів з боку Міністерства енергетики України, НАЕК “Енергоатом” та Уряду загалом — для фінансової стабілізації СхідГЗК, забезпечення інвестицій в розвиток власного уранового виробництва.

Сьогодні у багатьох країнах можна чітко простежити об’єднуючий тренд, яскраво виражену політичну волю до того, щоб ядерна енергетика була частиною енергобалансу.

Ця воля підтримується винесенням в пріоритети довгострокової енергетичної безпеки, самозабезпеченням енергоресурсами.

Україна, будучи великою європейською державою, не повинна залишитися осторонь від глобальних тенденцій, а має подбати про розвиток урановидобувної галузі як надійного підгрунтя для розвитку ядерної енергетики, таким чином укріплюючи свою енергетичну незалежність.

Ольга БУСЛАВЕЦЬ, міністр енергетики з квітня по грудень 2020 року