Улюбленці вітру

Займатися альтернативною енергетикою в Україні нині модно. Зважаючи на енергетичну залежність країни, уряд надає преференції підприємствам, які розвивають відновлювальні джерела енергії.

Згідно з “Енергетичною стратегією” розвитку країни, яку пропонує Кабмін, до 2030 року частка нетрадиційних джерел енергії має становити 10% загального споживання. Нині, за даними держпідприємства “Енергоринок”, виробництво всієї альтернативної електроенергії не перевищує 0,5% її загального ринку.

Чому так? Виробництво відновлювальних джерел є дорогим задоволенням. До альтернативних джерел належать вітрова та сонячна енергія, а також енергія, яку виробляють малі гідроелектростанції, та завдяки біопаливу. Кожен із цих видів потребує великих інвестицій у будівництво й обладнання.

Натомість сонячна та вітрова енергетика має малий так званий коефіцієнт використання встановленої потужності (російською — коэффициент использования установленной мощности). Це означає, що генеруюче підприємство не може постійно виробляти електроенергію згідно зі своїми потужностями.

Як вітер гроші надуває

Спалювати вугілля в котлі можна весь рік, а от сонце, або вітер — речі перемінливі. Наприклад, КВВП вітряних електростанцій (ВЕС) — близько 30%. Тобто ВЕС, яка може виробляти 10 МВт, у середньому за рік вироблятиме близько трьох МВт на годину.

Тоді не зрозуміло, чи потрібна така енергетика взагалі. Але держава вирішала, що бізнес треба стимулювати до інвестицій у таку енергетику. У вересні 2008 року президент Віктор Ющенко підписав закон, що запроваджує в Україні так званий “зелений тариф”.

“Зелений тариф” означає, що виробники інших видів електроенергії — насамперед атомної та енергії, що виробляють великі ГЕС, — спонсорують виробництво альтернативної.

Згідно з інформацією Нацкомісії з регулювання ринку електроенергії (НКРЕ), вартість однієї кВт/г для ВЕС становить 122 копійок, тоді як атомники отримують за свою енергію 22 копійки за кВт/г, великі ГЕС — 31 копійку.

Кожен із нас платить по 28 копійок за кВт/г. Тобто, якщо б ми споживали вітрову енергію за ціною, за якою її продають, тариф для населення мав би збільшитися в 4,5 разу.

Ще одна преференція для “альтернативників” — уся енергія, яку вони виробляють, має бути куплена в енергоринок. Наприклад, коли немає піку споживання, теплові електростанції зупиняють енергоблоки, що призводить до їх зношування та втрат.

Тож хто користується комфортними умовами, створеними урядом для виробників альтернативної енергії? Сьогодні мова про власників ВЕС. Майже весь ринок поділено між двома найпотужнішими компаніями. 2012 року ВЕС отримали від “Енергоринку” за “зеленим тарифом” 0,4% загальних коштів, що надішли генераціям. Це близько 400 млн грн. Але цьогоріч цей показник зросте пропорційно з ростом потужності ВЕС, тобто — в рази.

Невістка політика

Найбільшою вітровою генерацією в Україні до цього часу залишається керуюча компанія “Вітряні парки України” (ВПУ), розташована в Донецьку. Встановлена потужність цієї компанії становить не менш ніж 120 МВт.

ВПУ створено в грудні 2011 року компанією “Торговий дім українських машинобудівних заводів”. Засновники цього підприємства: компанія Goldex International з Британських Віргінських островів, Ottica Trading Ink з Белізу та українська “Альфамет”, яка зареєстрована в м. Краматорськ Донецької області.

Згідно з Державним реєстром, 90% статутного капіталу “Альфамет” належить мешканці Краматорська 41-річній Олені Близнюк. Хто є ця пані? У Краматорську також мешкає 42-річний Сергій Близнюк — син народного депутата, екс-міністра ЖКГ і колишнього донецького губернатора Анатолія Близнюка.

Нині, згідно з реєстром, ВПУ належить кіпрській компанії “HC Windparks Ukraine limited”. Під її контроль вітряні парки перейшли в квітні 2012 року, про що повідомляв Антимонопольний комітет. До речі, кіпрська фірма чотири рази змінювала свою назву. Останню назву вона отримала в серпні цього року.

Як встановив INSIDER, узявши виписку з кіпрського реєстру, офшор належить кіпрській “Ukrainian Machinebuilding Plants M.S. limited”. У перекладі це означає “українські машинобудівні заводи” — так само називалось українське підприємство, засноване “Альфаметом” Олени Близнюк, що створило ВПУ. Тобто власники компанії не змінювалися.

 

Офіційно від імені компанії виступає її гендиректор Максим Єфімов, хоча ЗМІ пов'язують бізнес на “зеленому тарифі” з Анатолієм Близнюком. Центр журналістських розслідувань Криму пише, що вітрові парки Близнюка отримали близько 100 га землі від Радміну Криму для будівництва своїх вітряків.

Тепер компанія колишнього міністра, згідно з інформацією на її сайті, будує ще чотири ВЕС загальною встановленою потужністю 300 МВт. Це будуть Останінська, Присівашська в Криму, Краснодонська та Лутугінська ВЕС у Луганській області.

Сила Ахметова

Другим за потужністю гравцем на ринку є компанія “Вінд пауер”, що входить у ДТЕК Ріната Ахметова. Ця компаніє побудувала поки що лише першу чергу Ботієвської ВЕС на півдні Запорізької області. Її встановлена потужність — 90 МВт. Коли спорудження буде завершено, потужність сягне 200 МВт. Стільки енергії теоретично може споживати, наприклад, Мелітополь. Це друге за кількістю населення місто в Запорізькій області.

Директор “Вінд пауер” Герман Айнбіндер розповідає, що загальна сума інвестицій, які були залучені для будівництва ВЕС, сягають 350 млн євро, які ДТЕК позичив у Польші, Данії та Германії. На черзі розбудова двох вітряних парків: “ДТЕК-Приазовський” та “ДТЕК-Мангуш”, що буде розташований у Донецькій області.

До 2030 року компанія найбагатшого українця планує наставити вітряків загальною потужністю 1,2 ГВт. Для порівняння: одна з найбільших теплових генерацій країни “ДТЕК Дніпроенрго”, яка теж належить Ахметову, має потужність близько 8 ГВт.

Проте за вітрову енергію споживачі загалом заплатять удвічі дорожче, ніж за теплову. “Вінд пауер” не приховує своїх беніфіціарів і походження грошей на розбудову вітряних парків. Але скільки кореспондент INSIDER не питав у представників ДТЕК та в самого Айнбіндера, ніхто з них не відповів, яка собівартість виробництва вітрової енергії.

За словами директора “Вінд пауер”, інвестиції мають окупити себе за 7-6 років.

З кетчупа на вітер

Іще одна компанія, яка заробляє на вітрі, — херсонська “Віндкрафт Україна”. Вона належить двом шведам — Карлу Стурену та Йохану Бодену. Стурен Карл Олоф Річард є директором компанії.

Ці бізнесмени відомі в Україні, як власники торгової марки “Чумак”, під якою продаються кетчупи та майонез.

Як повідомляв український Forbes, справи шведів на ринку продовольчого рітейлу пішли не дуже вдало, тому компаньйони вирішили шукати нові сфери для інвестицій.

Компанія шведів має лише одну новоросійську ВЕС в м. Скадовськ Херсонської області, потужністю близько 10 МВт.

Гарний херсонський план

Остання приватна компанія, що займається вітровою енергетикою — це “Сивашенергопром” із Херсонської області. Згідно з держреєстром, вона належить компаніям з Кіпру та Ізраїлю. Втім, як з'ясував INSIDER, власником є директор компанії — херсонський бізнесмен Андрій Немченко.

Про Немченка відомо, що він був заступником голови Херсонської організації “Єдиного центру” — партії, створеної Віктором Балогою, колишнім головою секретаріату президента Ющенка.

“Сивашенергопром” управляє невеличкою Сивашською ВЕС потужністю близько 3 МВт, але плани має великі. Згідно з інформацією, що є на сайті компанії, вона планує в найближчі п’ять років інвестувати в альтернативну енергетику 650 млн євро та збудувати генерації загально потужністю 400 МВт.

Немченко має ще одну компанію — “Геліосивашенерго”, яка створена для управління сонячними електростанціями. Проте, згідно з інформацією НКРЕ, “зеленого тарифу” вона ще не отримала.

Андрій Немченко не знайшов часу, щоб поговорити з кореспондентом INSIDER. Походження зазначених 650 млн євро на будівництво ВЕС та СЕС — незрозуміле.

Ще декілька ВЕС загальною потужністю близько 60 МВт належать державі.

Сергій ГОЛОВНЬОВ