Українських полонених використовують в інформаційній війні

Бойовики обманом змушують полонених давати інтерв’ю кремлівським телеканалам, видаючи російських журналістів за українських. Полонених шантажують тиском на їхні родини та обіцянками швидше звільнити з полону.

Український військовослужбовець Микола Войновський був у полоні проросійських сепаратистів у Донецьку. Він розповідає, що у січні цього року йому пообіцяли “телеміст” із рідними за участю українського телеканалу, якщо він паралельно спілкуватиметься з російськими кореспондентами. Мовляв, у Донецьку це робитимуть росіяни, а під Києвом — знімальна група Першого національного телеканалу України.

“Потім я дізнався, що це були не журналісти Першого національного каналу, а невідомо якої компанії. Я би не пустив їх, звісно, додому. Лише наших журналістів, які будуть показувати те, що насправді є, та не будуть перекручувати інформацію. Хто вони та кого вони представляють — це, звісно, дуже цікаво дізнатись”, — розповідає Войновський.

Він каже, що розуміючи з ким має справу, не дав російським журналістам зняти те, що вони хотіли — поводився гідно. Тим більше, що батько бійця, зайшовши до кімнати, жорстко засудив участь сина у телемості.

Войновський каже, що дуже важко було говорити з матір’ю і сестрою. Він, звісно, не розповів про багатогодинні допити, про те, як побитих виволікали з кімнати, про те, як тижнями сходили синці та зросталися тріщини.

Годували хлібом і кашею.

“Годували двічі на день, конвоїри нас водили до їдальні. Ми брали відро для каші та мішок для хліба, давали по пів батона. Якщо каша була несмачною, вони давали її багато”, — пригадує боєць.

Пропонувати дати інтерв’ю російським журналістам почали майже одразу, залякуючи та намагаючись зламати дух.

“Там постійно нагнітається атмосфера, мовляв ваші командири вас залишили, кидають на м’ясо. Був полонений, якому не пощастило. Його по підлозі тягали, плювали на нього. Втім, не били як на допитах”, — розповідає Микола.

Та згоду він дав лише тоді, коли повірив, що буде телеміст.

Замість Першого національного — приватна продакшн-студія

Тоді до сестри бійця — Вікторії, приїхала знімальна група на чолі з якимось Олегом Сичовим. Розмову із ним дівчина записала на диктофон

“Якщо ми це зараз знімемо, це більша безпека. Тоді, якщо його будуть міняти, то одним з перших. Я пізніше вам відправлю пряме посилання на відео на нашому сайті. Будемо роздавати його всім безплатно, хто захоче брати цей відеоматеріал”, — переконував Вікторію Сичов.

Втім відео Вікторія так і не отримала.

“Вони обіцяли відправити посилання на відео, але так нічого і не відправили. Я їм телефонувала, просила, але нічого не відправили. Він розповідав, що їздить по сім’ям і знімає такі телемости заради примирення”, — розповідає Вікторія.

Олег Сичов є керівником продакшн-студії “Теле-Дім”. У 2012 році він знімав документальний фільм про кримських татар. Тоді газета “Сегодня” писала, що перед цією знімальною групою поставили мету показати неминучість бойових дій у Криму.

І ось через три роки Олег Сичов вже допомагає російським ЗМІ та бойовикам організувати телеміст між українським полоненим і його родиною.

“Так, так, Рушан, знайшли мене? Добре. Так, Олег Сичов”, — говорить він телефоном, а потім вмикає скайп-зв’язок.

Помічники російських ЗМІ відмовились надати коментар

Радіо Свобода знайшло Сичова. Він наполягає, що пропонував запис українським телеканалам, але ті відмовилися й тому, мовляв, відео з українським полоненим та його родиною вийшло тільки на російському телеканалі.

— Там дуже сумна історія, на жаль, ніхто з українських телеканалів не захотів її брати.

— А Ви можете зі мною зустрітись, на камеру це сказати?

— Давайте після свят.

Але вже за тиждень Олег Сичов відмовився зустрічатися із кореспондентом й звинуватив Радіо Свобода у перекручуванні фактів. Він додав, що видалив відео з Youtube, бо, мовляв, воно там було вже непотрібне.

Бійця звільнили загальним порядком

Що ж до звільнення Войновського, то на нього участь у телемості ніяк не вплинула. Бійця звільнили 21 лютого 2015 року.

“Ніякого відношення до його звільнення телевізійна служба сусідньої держави або будь-які інші ЗМІ не мають. Журналісти гоняться за сенсацією, це їхня робота, але дуже часто так буває, що вони не виконують своїх обіцянок. І доволі дивно, коли журналісти приймають участь в опитуванні українських заручників”, — стверджує переговірник Міжвідомчого центру з питань звільнення полонених та заручників при СБУ Юрій Тандіт.

Переговірники Антитерористичного центру також закликають не довіряти обіцянкам бойовиків та інших неофіційних осіб.

Станом на початок квітня, за даними СБУ, в полоні бойовиків залишалося близько 400 українських громадян, а Міністерство оборони каже про майже дві сотні військовослужбовців.

Михайло ШТЕКЕЛЬ