Ці тези були озвучені на першій конференції країн Азії та Африки, що відбулася в індонезійському Бандунгу у квітні 1955 року. Там зібралися представники двадцяти дев'яти держав та залежних територій, у яких мешкало понад половина всього людства.
Вони таврували імперіалізм та колоніалізм, говорили про право націй на самовизначення та про національно-визвольну боротьбу. Саме в ті дні вперше заявив про себе так званий “третій світ” — і тоді це словосполучення ще не мало зневажливої конотації.
Від тих подій нас відділяють майже сімдесят років. Але сьогоднішня імперська Росія, котра відмовляє українцям у праві на незалежність, цілком підпадає під тодішнє визначення зла.
Менше з тим, з усіх країн-учасниць Бандунга лише дві повною мірою беруть участь в антиросійській кампанії санкцій: Японія і Кіпр, які встигли переміститися з третього світу в перший.
А 22 з 29 країн, які колись були представлені в Бандунгу, навіть не підтримали торішню квітневу резолюцію ООН із засудженням російських військових злочинів в Україні. На жаль, це не випадковий збіг, а прояв певної тенденції.
Підтримка України у третьому світі на порядок слабша, ніж у розвинених країнах Заходу. Спостерігаючи за російською агресією проти українського народу, глобальний Південь схиляється до байдужого нейтралітету. І це один із найхимерніших парадоксів нашої війни.
Після 24.02.2022 українські публічні наративи зосереджені навколо двох “д”: демократії та деколонізації.
З одного боку, ми розглядаємо Україну як бастіон демократичних цінностей, протиставляємо себе тоталітарній Росії та викриваємо кремлівську тиранію.
З іншого боку, Україна сприймає нинішню війну як національно-визвольну, говорить про багатовікове колоніальне гноблення та зносить пам'ятники імперському поетові Пушкіну.
Читайте також: Така різна війна
Проте демократичний наратив справді має успіх на міжнародній арені. Західні держави, які з середини ХХ століття позиціонують себе як захисники демократії, надають реальну допомогу — грошима, зброєю, антиросійськими санкціями.
Незважаючи на всі претензії до колективного Заходу, його нинішня позиція щодо України збігається з його ціннісними установками.
А ось деколонізаційний наратив знаходить відгук лише всередині України, але не за її межами. Країни третього світу, які з середини ХХ століття несуть прапор деколонізації — і, за логікою, мають співчувати українцям, — не виявляють особливої солідарності. Спроби переконати глобальний Південь у тому, що його антиколоніальні цінності перегукуються з нашими, не мають помітного успіху.
Минулого тижня було опубліковано вітчизняне дослідження, присвячене медійному простору глобального Півдня. Двомісячний моніторинг новин свідчить, що в країнах третього світу активно транслюються маніпулятивні прокремлівські меседжі: “Україна — маріонетка Заходу”, “Росія воює з НАТО”, “санкції проти Росії шкодять усім” тощо.
Російська пропаганда експлуатує стереотипи часів холодної війни та працює досить ефективно. Українці довгий час практично не протидіяли їй — і лише зараз намагаються надолужити втрачене.
Безумовно, дається взнаки географічна віддаленість України від глобального Півдня та слабка поінформованість тамтешніх мешканців про ситуацію на пострадянському просторі. У цьому сенсі третій світ платить нам тією самою монетою, як і ми йому.
В 1998-2003 роках на африканському континенті вирувала Друга конголезька війна, що торкнулася дев'яти держав і забрала понад п'ять мільйонів життів. Це був найбільш смертоносний військовий конфлікт із часів Другої світової. Але чи виявляли тодішні українці живий інтерес до далекої та чужої війни? Чи намагалися ми розібратися, хто більшою мірою заслуговує на підтримку — Лоран Кабіла чи Поль Кагаме? Питання риторичне.
Це все так. Але, крім іншого, існує ще один фактор, який грає проти України і заважає достукатися до населення глобального Півдня. Цей чинник лежить у морально-етичній площині.
Описуючи атмосферу, що панувала в Бандунгу в 1955 році, британський автор Пол Джонсон підкреслював: “Так само, як у дев'ятнадцятому столітті ідеалісти бачили в пригніченому пролетаріаті носія моральної переваги, так тепер сам факт володіння колоніальним минулим і небілою шкірою розглядався як основа для міжнародної поваги. Кожна колишня колоніальна країна мала рацію за визначенням”.
З 1950-х років відчуття моральної переваги стало головним надбанням третього світу. Воно частково компенсувало соціально-економічні та політичні негаразди. Мовляв, нехай наші країни недостатньо багаті та недостатньо розвинені, натомість за нами — історична та етична правота. Ми стали жертвами величезної несправедливості. Ми зіштовхнулися із найбільшим злом у світовій історії. І тепер нащадки чужоземних загарбників та гнобителів у неоплатному боргу перед нами.
А що означає для глобального Півдня повноцінна солідарність із Україною? У цьому разі доведеться визнати, що сучасна Росія — актуальніше зло, ніж колишні колоніальні держави Заходу. Що сьогоднішні страждання українців є актуальнішими, ніж придушення азіатських чи африканських народів у далекому минулому. Що завдяки російському вторгненню в Україну центр світової несправедливості у XXI столітті змістився з Півдня на Північ, а монополію на історичну та етичну правоту похитнули.
Словом, доведеться поступитися Україні якоюсь частиною власної моральної переваги — тієї самої переваги, якою третій світ звик пишатися з середини минулого століття. І для величезної кількості людей це неприйнятно.
Замість антиколоніальної солідарності боротьба українців з імперією породжує своєрідні цивілізаційні ревнощі. Легко переконувати себе, ніби Україні приділяється надто багато уваги; ніби на підтримку України витрачається надто багато ресурсів; і це нібито б'є по інтересах обділеного глобального Півдня.
Набагато важче визнати, що, заробляючи на торгівлі з Росією, глобальний Південь зраджує власні антиімперіалістичні цінності. І тому громадська думка у країнах третього світу навряд чи прийме українську точку зору.
А для України це зайве нагадування, що вітчизняна деколонізація не має заступити вітчизняну демократію. Як бачимо, на одних деколонізаційних наративах у нашому світі далеко не поїдеш.
Михайло ДУБИНЯНСЬКИЙ
