В останні тижні низка представників неурядових організацій з України, а також двоє депутатів Верховної Ради — Кіра Рудик від “Голосу” та Микола Княжицький від “Європейської солідарності” — відвідали Тайвань. Вперше з 2003 року українські депутати були на острові.
Трохи раніше, у серпні, у Верховній Раді голова комітету із зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко з президентської партії “Слуга народу” повідомив про формування міжфракційного об'єднання на підтримку дружби з Тайванем. Учасники об'єднання прагнуть до відкриття економічного та культурного представництва України на острові, який КНР вважає своєю територією.
Закликам до співпраці з Тайванем сприяє розчарування позицією Китаю під час війни та симпатія українців до демократичного острова, встановлення контролю над яким називає серед пріоритетів чинне китайське керівництво на чолі з Сі Цзіньпіном.
Спроба налагодити співпрацю з Тайванем викликала дискусію в соцмережах. Дехто з українців вважає, що в умовах війни треба звертати увагу на позицію Пекіна і не сприяти ще більшому китайсько-російському зближенню.
Адже вже кілька місяців тривають спроби Офісу президента залучити КНР як одного з гарантів безпеки України та заклики МЗС до Пекіна сприяти припиненню російської війни проти України. Врешті-решт останні кілька років саме КНР була першим торговим партнером України серед країн світу і навіть формально є стратегічним партнером України, згідно зі спільною декларацією від 20 червня 2011 року.
Що може дати Україні співпраця з Тайванем, чи варто оглядатися на реакцію Пекіна і чи варто взагалі сподіватися, що КНР може стати гарантом безпеки України або якось змусити Росію припинити війну?
Дев'ятнадцята економіка світу, де вболівають за Україну
Автор фото GETTY IMAGES
Тайбей — столиця Тайваню
Тайвань належить до двадцятки найпотужніших економік світу. Згідно з прогнозом МВФ, очікується, що цього року ВВП Тайваню за паритетом купівельної спроможності становитиме 1,6 трлн дол, країна з 23 млн мешканців буде на 19-їй позиції серед світових економік, трохи випереджаючи Австралію та Польщу.
Саме на Тайвані зосереджена значна частина світового виробництва напівпровідників, тайваньська компанія TSMC є світовим лідером у цій індустрії, а такі компанії як Asus та Acer перебувають у першій десятці виробників комп'ютерів та ноутбуків у світі. За ВВП на душу населення Тайвань перебуває на 13-му місці у світі.
Автор фото GETTY IMAGES
Штаб-квартира TSMC на Тайвані
Тайвань живе окремо від материкового Китаю з 1949 року, коли на острів евакуювалися загони розгромленої комуністами армії китайської націоналістичної партії Гоміньдан, і має офіційну назву Китайська республіка. Лідер Гоміньдану Чан Кайші у 1920-1940-х роках був лідером материкового Китаю, а з 1950 до своєї смерті у 1975 році був першим президентом Тайваню. До 1971 року Тайвань контролював місце Китаю в Раді безпеки ООН, але після компромісу Вашингтона з Пекіном це місце перейшло до комуністичного режиму КНР, а низка країн світу відмовилася від дипломатичних відносин з Тайванем на користь материкового Китаю.
Згодом на Тайвані відбулася справжня постіндустріальна революція, суттєво виросли доходи, і з'явилися покоління мешканців, які дедалі менше хотіли асоціювати себе з Китаєм, прагнули до ідентифікації себе як тайванців і до оголошення Тайванем незалежності від Китаю.
Такі настрої представляє Демократична прогресивна партія, яка вперше прийшла до влади 2000 року. З 2016 року представниця цієї партії Цай Інвень є президенткою країни.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Підпис до фото,
Президентка Тайваню Цай Інвень є прихильницею незалежності острову
У КНР увесь цей час не полишали надій на встановлення контролю над островом. Довгий час у Пекіні пропонували Тайваню інтеграцію за принципом “одна країна, дві системи”, який був застосований у Гонконзі після повернення міста під китайський контроль у 1997 році. Проте розгін масових протестів у Гонконзі у 2014 та 2019-2020 роках показав мешканцям Тайваню, що врешті-решт такий принцип означатиме панування Комуністичної партії Китаю.
В останні роки китайський керівник Сі Цзіньпін неодноразово згадував про можливість використання сили для повернення острова під контроль, китайські літаки порушували авіапростір Тайваню.
Автор фото GETTY IMAGES
“Дощовий” марш протесту у Гонконзі, 6 жовтня 2019 року
У липні 2021 року Election Study Center з національного університету Chengchi провів опитування, яке виявило, що 63,3% мешканців острова ідентифікують себе виключно як тайваньців, 31,4% — як тайваньців та китайців, і лише 2,7% як виключно китайців, повідомляло видання Taipei Times. Хоча більша частина опитаних надавала перевагу статус-кво без офіційного оголошення незалежності Тайваню від Китаю, понад 30% прагнули незалежності на противагу 6,5%, які прагнули об'єднання з Китаєм.
Коли Росія почала повномасштабне вторгнення до України, одним з провідних припущень у ЗМІ було, що Пекін може скористатися ситуацією, аби завдати удару по Тайваню і відкрити “другий фронт проти Заходу” — в Азії.
У березні Taiwan International Strategic Study Society провело опитування, яке засвідчило, що понад 70% мешканців острова готові захищати Тайвань у разі китайського військового вторгнення, повідомляло Taiwan News.
Автор фото GETTY IMAGES
Зібрання прихильників незалежності Тайваню, 2018 рік
Автор фото GETTY IMAGES
Серед тайваньської молоді дедалі більше тих, хто з Китаєм взагалі себе не ідентифікує
Водночас на Тайвані проходили акції на підтримку України, а керівництво взялося за збір пожертв та гуманітарної допомоги українцям. Вже 28 лютого Тайвань надіслав 27 тонн медичних матеріалів в Україну. Через спеціальний фонд зібрали 33 млн доларів на допомогу українцям.
25 лютого Тайвань запровадив санкції проти Росії, а навесні розширив перелік забороною на експорт низки високотехнологічних товарів, зокрема мікрочіпів, лазерів, навігаційних систем, а також запровадив санкції проти Білорусі. Росія відповіла тимчасовим обмеженням експорту інертних газів, які використовуються під час виробництва мікросхем.
Тайвань неодноразово виділяв кошти на відновлення українських міст, зокрема, надав три млн доларів Києву у квітні. П'ять млн доларів було виділено шести медичним закладам. У червні за підсумками розмови настоятеля ПЦУ Епіфанія з очільником МЗС Тайваню було оголошено про виділення 1,2 млн дол на відбудову українських храмів.
“Мене дуже надихає те, що український народ витісняє російські війська зі своєї території дюйм за дюймом, миля за милею, місто за містом. Завдяки вашій хоробрості та рішучості та підтримці інших демократій я впевнений, що незабаром ви повністю викинете загарбників”, — оголосив міністр закордонних справ Тайваню Джозеф Ву у промові 14 жовтня.
Він відзначив, що разом з Чехією Тайвань готовий взяти участь у відбудові України, і закликав демократії об'єднуватися для боротьби з альянсом авторитарних режимів.
Незабаром Ву оголосив, що на відновлення української інфраструктури виділять 56 млн доларів і буде збільшена кількість стипендій для українських студентів.
У Тайвані уважно стежать за розвитком подій в Україні. Згідно з червневим опитуванням Education Foundation, 83% тайванців вважають, що найважливіший урок для Тайваню з російсько-української війни полягає в тому, що щоб “врятувати власну країну, треба за неї битися”, повідомляло CNA.
Втім, візити українських депутатів на острів у жовтні викликали обговорення у соцмережах щодо доцільності таких подорожей у той час, як українське керівництво прагне, аби Китай не опинився серед прямих союзників Росії.
“Хочу задати питання Кирі Рудик, яка тут оголосила себе “першою українською парламентаркою, яка відвідала Тайвань”. Доки наші високопосадовці намагаються хоч якось вибудовувати дипломатичні стосунки з Китаєм, аби запобігти його офіційній допомозі Росії, ви хоч розумієте, що своїм неофіційним візитом руйнуєте та перекреслюєте усі зусилля?”, — написала у фейсбуку засновниця проєкту Chinese News Monitoring Катерина Качан, яка регулярно висвітлює публікації китайських ЗМІ про Україну.
Втім, обговорення показало, що частина українців ставляться до Китаю як до недружньої держави і мають набагато більше симпатій до Тайваню.
“Китай — це Тайвань. А КНР — не більше ніж злочинна комуністична хунта, що є загрозою усьому світу, та відкрито підтримує РФ. Зброю вони не надають тільки тому, що бояться вторинних санкцій США”, — зазначив професор Талліннського технічного університету Євген Цибуленко.
Христина Рибачок, представниця чеської неурядової організації European Values, була у складі української делегації, яка відвідала острів у жовтні. В коментарі BBC News Україна вона відзначає рівень підтримки України на Тайвані під час зустрічей з політиками та науковцями, під час участі українців в місцевому прайді. За її словами, на острові діє понад 20 місцевих ініціатив з підтримки України.
“Коли ми приїхали, МЗС Тайваню зробило величезний прийом, все світилося синьо-жовтими прапорами, квітами цих кольорів. Вони демонструють солідарність з нами, і нам треба демонструвати з ними солідарність”.
На думку Рибачок, співпраця з Тайванем має для України великі економічні перспективи, натомість до ідей залучати Китай до післявоєнної відбудови вона ставиться скептично і закликає перевіряти китайські інвестиції на безпекові ризики для України. Особливо після конфлікту, який стався навколо Мотор-Січі.
“У нас немає двосторонніх відносин з Тайванем, ми багато втрачаємо. Тайвань був би набагато кращим партнером у відбудові України, ніж Китай, і у Тайваню немає геополітичних апетитів як в Пекіна”, — пояснює вона.
Христина Рибачок відзначає, що зараз контакти з Тайванем відбуваються через Прагу та Варшаву, тож важливо відкрити представництво України на острові, і тайваньське представництво в Україні.
В парламенті натхненником співпраці з Тайванем став голова комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, депутат “Слуги народу” Олександр Мережко. Нещодавно у фейсбуку він висловив співчуття близьким тайваньского добровольця Ценг Шенгуана (Tseng Sheng-guang), який загинув у боях на Луганщині.
“Це справжній герой і Тайваню, і України”, — написав депутат.
В коментарі BBC News Україна Мережко каже, що підтримує ідею відкриття українського представництва у Тайвані, і тайваньського представництва в Україні.
Наразі на Тайвані існують торгово-економічні чи культурні представництва 50 країн світу, зокрема, Польщі та Чехїі, хоча визнають країну незалежною і мають посольства на острові лише 14 країн, переважно маленьких держав Латинської Америки та Океанії.
Мережко відзначає, що на острові існує українська громада, до того ж розширення співпраці з Тайванем відповідає європейським тенденціям, закликам Європарламенту.
“Нам треба йти шляхом європейських країн, розвивати відносини. Є і моральний аспект, адже Україна зараз бореться за демократичні цінності у світі. Підтримка демократії на Тайвані є елементом нашої боротьби за демократію у світі”, — пояснює Мережко.
Він нагадує про допомогу Тайваню Україні, запроваджені санкції проти Росії.
“Коли простягують руку допомоги у важкій ситуації — треба це цінувати. Тайвань — це справжній друг України”.
Водночас депутат не вважає, що треба звертати увагу на реакцію КНР щодо такої співпраці, бо таку модель відносин з Тайванем підтримує низка держав ЄС, і відходом від “політики одного Китаю” вона не буде.
“Коли встановлювалися відносини України з КНР, в комюніке було прописано, що Китай не заперечує проти встановлення неурядових відносин з Тайванем. Створення представництва Тайбею (столиці Тайваню. - Ред.) з економіки та культури в Києві не є офіційними відносинами, це не посольство. Китай не має нам нав'язувати подвійні стандарти. Чому це можуть робити ЄС, Польща або Чехія, а ми не можемо?”
Мережко розповідає, що посол КНР в Україні запрошував його на розмову в посольство щодо Тайваню, але він відмовився, бо в березні той же посол не зустрівся з українськими депутатами, які бажали за допомогою Китаю влаштувати гуманітарні коридори.
Водночас депутат визнає, що на його позицію вплинула політика КНР під час війни.
“Дуже багато змінило 24 лютого, до цього у мене була “спокійна” позиція щодо КНР. Це був переломний момент, ми побачили, хто наш друг, а хто не є нашим другом. Формально КНР має статус стратегічного партнера, але виявилося, що КНР не є нашим другом, голосує за резолюції Росії в Раді безпеки, купує російські енергоносії і тим самим фінансує російську воєнну машину, розповсюджує російську дезінформацію, звинувачує у війні не Росію, а США”.
На думку Мережка, аргументи, що не треба розвивати відносини з Тайванем чи ставити питання щодо прав уйгурів, аби не дражнити КНР, є хибними.
“Єдине, що стримує КНР від надання військової допомоги Росії — це страх перед американськими санкціями і страх втратити європейський ринок. Ви бачите, що всі ці країни — Росія, Китай, Іран, КНДР — намагаються зруйнувати демократичний порядок у світі, ми маємо на це реагувати”, — вважає він.
Наразі від Офісу президента чи МЗС України жодних сигналів про готовність до співпраці з Тайванем не було. Окрім того, українське керівництво вже не перший місяць розраховує, що Китай стане гарантом безпеки України в рамках нового безпекового договору.
“Наша пропозиція Китаю бути одним із гарантів безпеки України є ознакою нашої поваги та довіри до Китайської Народної Республіки”, — заявив у квітні в інтерв'ю Сіньхуа Дмитро Кулеба
Він також висловив сподівання, що Китай закликатиме Росію припинити бойові дії, зняти блокаду з українських портів та поважати цілісність сусідів.
Минули місяці, позиція Пекіну не змінилася — немає жодних ознак, що Китай готовий стати гарантом безпеки України, він жодним чином не сприяв розблокуванню українських портів — попри значну закупівлю української кукурудзи та олії в минулому, а в ООН країна регулярно утримується під час голосування за територіальну цілісність України.
У жовтні Кулеба заявив в інтерв'ю ТСН, що Китай не є ані ворогом, ані другом України.
“Я думаю, що ні те, ні те слово недоречне щодо Китаю, бо це такі дві крайнощі. Безумовно, загалом у найширшому контексті Китай не є для нас ворожою державою. Але сьогоднішня позиція Китаю, реальна позиція щодо війни, а не декларативні заяви, — якраз посередині спектру між крайнім негативом і крайнім позитивом”.
Яку користь може дати Україні співпраця з Тайванем
Наразі економічні відносини України з Тайванем є слаборозвиненими.
У 2021 році Україна експортувала продукції на острів на 107 млн доларів: деревину на 26 млн дол, олію на 21 млн, чорні метали на 18 млн та зернові на 16 млн. Більшу частину імпорту (293 млн дол) склали машини, зокрема, засоби наземного транспорту.
Політичні контакти до останнього часу були майже відсутні. 2003 року до Тайваню їздила група українських депутатів, але загалом Україна завжди наголошувала на підтримці єдиного Китаю.
Це прописано у договорі про дружбу та співробітництво, укладеному 2013 року, цитує Лігазакон:
“Українська Сторона визнає, що у світі існує лише один Китай, Уряд Китайської Народної Республіки є єдиним законним урядом, який представляє весь Китай, а Тайвань є невід'ємною частиною Китаю. Китайська Сторона підтримує політику Української Сторони щодо захисту єдності і територіальної цілісності України”.
“В експертному середовищі Чехії існує позиція, що просування України, допомога у налагодженні її зв'язків з Тайванем перебуває в межах національних інтересів Чехії, тому що Тайвань виявляє серйозну зацікавленість у післявоєнній відбудові української економіки і розбудові цифрової економіки в Україні. Чехія допомагає Україні просувати відповідні контакти, їх формування відповідає міжнародному праву і ніяк не порушує принцип єдиного Китаю”, — пояснює він.
Вожночас на думку Юрія Пойти, співпраця з Тайванем може сформувати нову високотехнологічну українську економіку, шляхом будівництва індустріальних парків, створення виробництв з мікроелектроніки, тайваньських інвестицій в енергетику та інфраструктуру.
“Тайвань має для цього необхідні технології. Перспективи є дуже серйозні, потрібне лише рішення української сторони про активізацію відносин України з Тайванем, але уряд наразі уникає цього питання, щоб не дратувати Пекін”, — каже він.
Завідувач кафедри міжнародних відносин ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка Віктор Константинов скептично ставиться до перспектив економічного співробітництва, адже в Україні розвинене виробництво лише програмного забезпечення, але не мікроелектроніка.
“Економічну співпрацю з Тайванем розвивати може бути вигідно, але ми ніякі у тих галузях, де Тайвань є сильним — саме в hardware технологіях (виробництво комп'ютерів, їхніх компонентів та т.і. - Ред.). Ми по суті ніде не можемо з ними взаємодоповнюватися”, — пояснює він.
На думку експерта, якщо мова йде про вибір між США та Китаєм, то він очевидний, але відносини з Тайванем не дадуть Україні якихось суттєвих переваг.
“Розміняти дружбу з Китаєм, яка нічого не дає, на відносини з американцями, була не така погана ідея. А чим може Тайвань нам допомогти? Ті гроші, які вони нам дадуть, нічого не вирішать, а у військовому плані Тайвань залежить від США”, — пояснює він.
На думку Константинова, поїздки на Тайвань звелися до піару політиків, і взагалі Україна Тайваню цікавіша, ніж Україні Тайвань.
“Тайвань може розкручувати Захід на допомогу, казати, що його теж треба захищати як Україну”.
Як відреагує Китай?
На думку Віктора Константинова, якщо Україна не буде визнавати незалежність Тайваню, то ніяких негативних наслідків розвитку українсько-тайваньських контактів не буде.
“Єдине, чим можна довести ситуацію для крайнощів — це визнання незалежності Тайваню”, — вважає він.
Головна консультантка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко вважає, що від торгово-економічної співпраці з Тайванем не має бути негативних наслідків, але треба зберігати “червоні лінії” і уникати політичної співпраці, адже Україна зобов'язалася дотримуватися політики єдиного Китаю.
“В національних інтересах України залишається співпраця з усіма значними гравцями, зокрема, з Китаєм. Ми не можемо в один день відмовитися від одного з найбільших торгових партнерів”, — наголошує вона.
Юрій Пойта вважає, що Україні не треба оголошувати про визнання незалежності Тайваню, але відкриття українського торгового або економічного представництва саме з назвою “у Тайбеї” не дасть Пекіну формальних підстав для якихось агресивних кроків проти України, адже КНР теж торгує з Тайванем.
Втім, Пойта очікує, що Китай неофіційно буде перешкоджати навіть економічному і культурно-гуманітарному співробітництву України з Тайванем.
“Завданням Пекіна є якомога більше обмежити комунікації Тайваню з іншими країнами, щоб знизити його суб'єктність та підтримку, тиснути на економіку цієї країни. Але якщо ми будемо використовувати принцип єдиного Китаю, то він не заперечує розвитку економічних та гуманітарних відносин з Тайванем, просто не можна мати дипломатичних відносин”, — пояснює експерт.
Аспірант Цзилінського університету в КНР Петро Шевченко, який регулярно висвітлює події в Китаї для української аудиторії на сайті Lb.ua, розповідає, що у китайських ЗМІ наразі тема можливої співпраці України з Тайванем не висвітлюється.
Він вважає логічним, що в Києві помітили зусилля Тайваню налагодити стосунки.
“Китай ставить на реальну політику, і Україна теж, щоб вижити, має її проводити. Якщо Пекін не хоче Україні допомогати, це його право, але якщо Тайвань просуває відносини з Україною, то Україна логічно почала відповідати на цю активність. Проте якщо будуть покращуватися відносини України з Тайванем, то це буде впливати на відносини з Пекіном. Я не очікую якихось погроз, але буде тривати замороження українсько-китайських відносин”, — вважає він.
Водночас він нагадує про конфлікт Китаю та Литви у 2021 році після відкриття тайваньского представництва у Вільнюсі саме зі словом “Тайвань” у назві — у Пекіні вважають припустимою лише використання назви столиці острова Тайбей у назвах представництв. Цьому передували вихід Литви з китайських проєктів, визнання геноциду уйгурів, виключення китайських компаній з тендерів через безпекові причини і відповідна реакція у вигляді блокування литовських товарів, припинення видачі китайських віз.
Після відкриття тайванського представництва Китай виключив Литву зі своєї митної системи, відкликав посла, паралізував торгівлю, а газета китайських комуністів The Global Times назвала Литву “політичним вірусом США в Європі”.
Проте в литовському експорті Китай обіймав лише 25 позицію, тож втрата китайського ринку не сильно вдарила по економіці, до того ж вдячні тайваньці почали масово закуповувати литовський ром та інші продукти.
“Пекін використовує економіку як зброю, щоб впливати на ті чи інші країни. Можна припустити, що Китай не буде купувати українські аграрні ресурси. Питання в тому, чи зможе дружба з Тайванем компенсувати ці втрати, я сумніваюся”, — вважає Шевченко.
Чи є марними сподівання на Пекін
Не менш важливе питання, що постає під час оцінки співпраці з Тайванем, — яку користь Україна отримує від відносин з Пекіном і чому КНР не намагається зупинити Росію в її агресивних планах щодо України.
Для України відносини з Китаєм після 2014 року фактично визначаються торгівлею, а політичні контакти є рідкими та символічними.
Ця торгівля закінчується великим негативним сальдо для України. Наприклад, 2021 року Україна експортувала товарів в Китай на 8 млрд доларів: 2,9 млрд дол — руди, переважно залізної, 2,5 млрд — зернові, 987 млн — олію та жири, 311 млн — чорні метали, 270 млн — продукцію машинобудування. Імпортувала Україна того ж року китайських товарів майже на 11 млрд: на 2,8 млрд “електричних машин” (комп'ютери, мобільні телефони), 2,1 млрд — продукцію машинобудування, 0,8 млрд — пластмаси та хімпродукцію, 0,5 млрд дол — наземний транспорт.
Бенефіціарами цієї торгівлі з українського боку є кілька відомих бізнесменів з агросектору та гірночовидобувної галузі. Дискусія про те, чи вигідна Україні така торгівля з Китаєм, коли українські компанії продають сировину, а закуповують готові товари, впирається в одвічне питання про ефективність моделі українського експорту взагалі, адже зерно, олія та чорні метали є основними товарами експорту до більшості країн світу.
Частина політичної еліти та бізнесменів, які хочуть отримати дивіденди у вигляді доступу до китайських ринків, висловлюють захоплення перед досягненнями Китаю та навіть персоною Сі Цзіньпіна — проявом цього було вихваляння його книги минулого року.
Українське суспільство радше б воліло бачити Китай нейтральною або дружньою країною, але в умовах війни політика КНР викликає розчарування, особливо на тлі непідтверджених чуток про те, що Путін заздалегідь інформував Сі Цзіньпіна про вторгнення.
Водночас в Україні досі існують сподівання на те, що Китай може стати гарантом безпеки України або зупинить Росію від використання ядерної зброї проти України.
Аліна Гриценко відзначає, що принаймні застосування російської ядерної зброї Пекіну невигідне.
“Ядерна зброя є червоною лінією для Китаю. Не можна застосовувати ядерну зброю, ані в Європі, ані деінде. Китай незацікавлений в ядерному шантажі та подальшій дискредитації режиму нерозповсюдження. Якщо росіяни все ж застосують ядерну зброю, я думаю, Китай відхреститься від Росії”, — каже вона.
Ба більше, в 1994 році уряд КНР у спеціальній заяві надав Україні гарантії безпеки, і побіцяв ніколи не погрожувати їй застосуванням ядерної зброї. Це відображено і в договорі КНР та України про дружбу та співробітництво 2013 року, хоча після 2014 року і історії з реалізацією Будапештського меморандуму “гарантії безпеки” тих часів викликають в українському суспільстві лише скепсис.
На думку Гриценко, в Пекіні зараз розчаровані в діях російської влади, не розуміють їхньої логіки, особливо використання військової сили, бо КНР у боротьбі за вплив ставить саме на економічні важелі та м'яку силу. Вона нагадує, що ані анексії Криму, ані псевдореферендумів КНР ніколи не визнавала.
“Китайці не розуміють тих методів, які використовують росіяни. За їхньою логікою, якщо хочете убезпечити себе від розширення НАТО за рахунок України, то не треба анексувати чи окупувати її території”.
Гриценко вважає, що Пекін влаштовує сповзання Росії до ролі васала, повністю переорієнтованого на Китай в енергетиці та торгівлі, і КНР буде уникати якоїсь участі у війні, навіть надання озброєнь росіянами, бо не хоче санкцій від США та економічних проблем з ЄС.
Китай насправді виграє від війни, вважає Віктор Константинов.
“Для китайців не є негативним те, що відбувається. Китаю вигідна ситуація, коли ця війна триває якомога більше часу, щоб відволікати увагу та ресурси американців. І там є очікування, що поки триває війна в Україні, ЄС не піде на конфлікт з Китаєм, не буде запроваджувати економічних санкцій”, — пояснює експерт.
На його думку, в Китаї не те, що не вважають Україну пріоритетом, а взагалі не ставляться до неї як до чогось значимого у своїй зовнішній політиці, вважають несамостійним, підконтрольним США гравцем.
А от Росія для китайської влади — це реальний стратегічний партнер, попри відмінності між двома країнами.
“Вони ситуативні союзники, обидві держави переслідують однакові цілі й готові одна одній не заважати. Водночас до повноцінного союзу, коли йдеться про спільну справу, в Китаю та Росії не дійшло, і не факт, що колись дійде. Вони по-різному бачать свої довгострокові інтереси і мають різні режими”, — пояснює експерт.
На думку Константинова, російський режим представляє класичну модель імперіалізму початку XX сторіччя — доби колоніальних імперій, які спиралися на військову силу, а не на “м'яку силу” чи торгівлю. Натомість Китай є соціалістичною державою з державним капіталізмом, де тиск на великий бізнес в останні роки свідчить про намір посилити роль держави та послабити капіталістичні елементи.
Водночас експерт відзначає, що поширені в Україні сподівання на те, що між Росією та Китаєм спалахнуть територіальні суперечки наразі є “бажаним мисленням” — вони не проявляються наразі в публічній площині не тільки щодо Росії, але й щодо Монголії, натомість увага зосереджена на Тайвані чи контролі над Південно-Китайським морем, хоча в КНР вважають ці території своїми.
Натомість Україні не варто виключати можливостей поставки Китаєм озброєння для Росії.
“Китай може постачати зброю Росії, в них чимало снарядів для радянської зброї, якась частина з них ще може бути використана. Їх можуть зливати через приватні фірми-прокладки”, — вважає експерт.
На думку Константинова, протести України мало що зможуть дати, оскільки Китай заявлятиме про приватну ініціативу окремих компаній, а ЄС навряд чи підтримає ідею США запровадити проти Китаю санкції.
Юрій Пойта вважає, що Китай має всі можливості, щоб зупинити війну Росії проти України, але свідомо цього не робить і навряд чи зробить.
Він нагадує про значення торгівлі з Китаєм для Росії: 2021 року на китайський ринок припадало 16% російського експорту.
За даними головного митного управління КНР, у 2021 році Росія експортувала в Китай товарів на 79 млрд доларів, половину цього експорту — 40 млрд — склала нафта. Вагому роль в російському експорті відігравали також вугілля( 7 млрд), кольорові метали (5,7 млрд), газ (4,3 млрд) та деревина (4,1 млрд). Імпортувала Росія китайських товарів на 68 млрд доларів — переважно машини, устаткування, засоби транспорту та хімічну продукцію.
“Тепер частка ЄС в російській торгівлі скорочується, а роль Китаю збільшується. Торгівля з Китаєм підтримує економічно існування російського політичного режиму, а отже Китай має всі інструменти для впливу на Росію. Навіть заяви Китаю про засудження війни, воєнних злочинів вистачило б Москві, щоб змінити свою позицію. Але Китай цього не робить, і ймовірність того, що він це зробить є дуже низькою”, — пояснює експерт.
На його думку, попри відмінність політичних режимів, Китай далі буде підтримувати Росію, так само як підтримує Іран та КНДР.
“Серед китайських еліт є консенсус, що Росія — це союзник з певних питань, що потрібна підтримка Росії в Радібезпеки ООН, G20 тощо”, — відзначає експерт.
Він вважає малоймовірною передачу Китаєм озброєння Росії, але й сподівання України на те, що Китай може стати гарантом безпеки України, інвестуватиме у відбудову вважає марними.
“Всі сподівання української влади на те, що Китай може стати гарантом безпеки, натиснути на Росію є дуже малоймовірними. Треба змінювати риторику, бо це підриває довіру Заходу до України. Китай фактично демонструє дружню до Росії нейтральність і змін очікувати не варто”, — каже Пойта.
Водночас є ознаки того, що тайваньське питання буде дедалі більше загострюватися — через падіння темпів зростання та проблеми у деяких галузях в КНР.
“У Китаї кожна правляча династія втрачала владу саме тоді, коли починалися соціально-економічні проблеми, починалися повстання. Правління Компартії по суті дорівнює правлінню династії, — каже китаєзнавець Петро Шевченко. — Якщо Компартія не зможе підтримувати добробут, це буде загроза її пануванню. Зараз Китай скоріше буде ставити на економічні важелі для повернення Тайваню, але якщо буде економічна криза, я не виключаю, що карта силового впливу на острів буде використана”.
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
