Україна на зламі епох: лідерство через традиції

Екологічна складова кризи проявилась в повному обсязі вже цього року практично в усіх куточках планети.

Етно-суспільні кризові явища наростають як в країнах Європи, так і в інших країнах та континентах. Релігійні та міжконфесійні суперечки дедалі більше переростають у відкриті протистояння та війни на винищення.

Таким чином, глобальний та комплексний характер світової кризи має призвести до глобальних процесів системних змін. І якщо такі зміни не відбудуться в найближчі 10-15 років, на людство чекають глобальні екологічні, фінансово-економічні та суспільні катастрофи. Що з накопиченим ядерним потенціалом на планеті може стати фатальним для самої планети.

Вже очевидно, що сучасна світова система господарювання, основою якої є так зване “суспільство споживання”, та ринкова економіка, яка найефективніше може задовольнити наростаючі потреби такого суспільства, стала небезпечною для самого суспільства.

Таке суспільство може розвиватись, якщо в ньому та поза ним постійно зростає рівень споживання, що природно вимагає зростання виробництва. Що, в свою чергу, не може відбуватись без зростання споживання енергії, переважно вуглеводневої та ядерної.

Таким чином, навантаження на екологію наростає і ресурси її збереження вже практично вичерпані. Про що природа нам нагадує повенями, посухами, пожежами, цунамі, тайфунами, торнадо тощо. І це ще далеко не кінець!

Трохи екскурсу в історію питання. Сучасна економічна модель західного світу була закладена в 16-18 століттях разом з виникненням та розширенням протестантизму в Європі, який став знаменом буржуазних та промислових революцій.

Саме завдяки протестантизму відбулося ментальне звільнення західноєвропейського, а згодом і північноамериканського, суспільств від догм та обрядів католицької церкви, яка сама змушена була реформуватись в другій половині 20-го століття, щоб вижити в індустріальному та постіндустріальному раціональному світі.

Тому сучасна економічна модель в минулому столітті поширилась на переважно католицькі суспільства і держави.

Нереформоване та ортодоксальне православ'я досі є ментальним суспільним гальмом для поширення ринкової економіки, тому що досі є провідником стереотипів, що багатим бути грішно, а бідний — то майже святий. І навіщо працювати, якщо “Бог дасть”?

Але в православних країнах, в тому числі в Україні, вплив православної церкви на суспільство, особливо молодь, не такий вже й значний. Тим більше, що протягом десятиліть в цих країнах православна релігія була замінена на нову релігію — комуністичну міфологію.

І якщо із падінням комуністичних режимів представники старшого покоління практично повернулись в лоно православної віри, то молоді це не так нецікаво.

Тому і східноєвропейський світ ставав би дедалі більше раціональним, якби не сучасні економічні кризи. Про що поміркуємо нижче.

Тобто, попри ментальні відмінності, суспільство споживання досі розширювалось і поширювалось і на непротестантські суспільства: спочатку Японію, потім — так звані “азіатські тигри”, далі — Східну Європу, Латинську Америку та Китай, що в післявоєнні десятиріччя забезпечувало збагачення та домінування власне ідеологів сучасного економічного порядку — Північної Америки та Західної Європи.

Багатство забезпечило технологічну та військову перевагу цих країн над рештою світу, що і дозволяє їм контролювати світовий економічний та політичний порядок.

Наразі ресурси розвитку такого суспільства вичерпані. І з наростанням та поглибленням глобальних кризових явищ наростатимуть пошуки нової організації суспільства. А враховуючи те, що сучасний світ багато в чому побудований на регіональних, етнічних та релігійних конфліктах, які поки що подавляються домінуючим статусом США та країн Євросоюзу, послаблення останніх виведе такі конфлікти на глобальний рівень.

Яке місце України в цих процесах?

По-перше, вже очевидно, що враховуючи такі тенденції глобальних процесів, Україні зовсім необов'язково “доганяти і переганяти” західні країни в рівнях індустріалізації та рівня споживання, а активно шукати ідеологію побудови нового постіндустріального суспільства.

Наразі економіка України зупинилась десь на рівні індустріалізації 60-тих років минулого століття.

Система суспільних відносин — розбалансована та неструктурована, складаючи еклектичний симбіоз совковості, індустріального суспільства, архаїчного села та елементів суспільства споживання та ринкової економіки.

В духовній сфері — зростання напруги та боротьба за прихожан між як християнськими, так і нехристиянськими конфесіями на фоні звуження соціальної бази віруючих в суспільстві.

Враховуючи всі ці чинники, сучасна суспільна криза в Україні продовжується вже більше 30 років з того часу, як комуністична ідеологія почала втрачати свій домінуючий вплив на суспільство (але якщо поміркувати над історією України, криза на наших землях продовжується ще з часів занепаду Київської Русі з невеликими перервами на певний ренесанс).

Можливо, невипадково передвісником сучасних глобальних кризових явищ стала екологічна техногенна катастрофа в Чорнобилі 1986-го року.

На цей час ресурси “природного” розвитку суспільства споживання вичерпали себе. Саме з цього часу починає зростати зовнішній борг США, який наразі досяг більше 13 триліонів доларів, або 140% ВВП США!

В той же час, щоб “підтримати штани” суспільству споживання, запускаються декілька глобальних проектів, які зрештою і призвели до теперішньої економічної та екологічної криз: експорт “суспільства споживання” в Далекий Схід, Китай, країни Східної Європи та колишнього Радянського Союзу; розкручування спекулятивних пірамід фондового, іпотечного та фінансового ринків; підсадження країн, що розвиваються, на кредитну голку МВФ та Світового Банку.

Суспільство споживання не може існувати без таких понять, як ВВП, інфляція та кредити.

З одного боку, ми так і не знайшли “формулу щастя” для суспільства, з іншого — багато в чому прозріли і продовжуємо пошук.

За останні роки Україна випробувала різні виборчі системи, змінювала конституційний лад від президентської республіки до парламентської і назад, пробувала провести адміністративну реформу, намагалась реформувати освіту та економіку, вірила і зневірювалась в месіях — від Кравчука і Чорновола, до Ющенка, Тимошенко і Януковича. І все одно “світла в кінці тунелю” так і не побачила.

Тим часом якось само собою з'являються та поширюються в суспільстві різні неформальні та самоврядні групи та об'єднання екологічного та етно-історичного спрямування, до яких все більше залучається молодь та представники середнього покоління, для яких мова спілкування чи належність до певної конфесії не є причиною для конфлікту.

Якщо суспільству споживання потрібні нові будмайданчики та дороги, представники цих неформальних об'єднань готові ризикувати власним життям задля збереження кожного дерева (Харків — один із прикладів тому). Екологія, аскетизм та здоровий образ життя все більше стають життєвими домінантами молодих українців.

Відбувається пошук поновлення гармонії з природою, і в такому пошуку молодь України легко знаходить спільну мову з молоддю Європи та решти світу.

Чи випадковим є той факт, що світова економічна криза майже не торкнулась Скандинавських країн, де екологія вже стала національною релігією?

З огляду на зростання кількості та масштабів природних катаклізмів та техногенних катастроф, найближчі десятиліття питання екології та гармонії із природою будуть або трансформувати існуючі релігії (які піддаються трансформації), або стануть компліментарними чинниками для нових неформальних об'єднань та релігій.

Незважаючи на свою аполітичність, такі рухи можуть стати визначальними в зміні суспільної свідомості та суспільних відносин в багатьох країнах так, як в 60-70-ті роки минулого століття рух хіппі зламав багато суспільних стереотипів в країнах Західної Європи та Північної Америки, та змусив державні інституції змінити своє ставлення до питання внутрішньої свободи людини.

Україна — багата на рідновірські та екологічні традиції, в тому числі, зберегла своє архаїчне село, яке, правда, потрохи вимирає. Але в Україні навіть багато міських жителів досі тісно пов'язані з батьківськими селянськими господарствами та намагаються самостійно виростити собі урожай для власного споживання, незважаючи на економічну недоцільність такого способу господарювання. Такого не збереглося в більшості розвинених країн.

Може статись так, що те, що здавалось приречене на вимирання, тобто натуральна система сільського господарювання, стане однією із складових нової філософії організації нового суспільства.

Суспільство споживання вимагає постійного збільшення інтенсивності та продуктивності праці, щоб задовольнити постійно зростаючі потреби громадянина такого суспільства. А ті, хто не хоче чи не може бути включеним в таку гонитву за “золотим телям”, залишається на узбіччі суспільства в якості офіційного або неофіційного безробітного.

Технологічний прогрес вже зараз дозволяв би людині працювати на суспільство вдвічі менше, ніж 8 годин в робочий день, щоб присвятити більше часу сім'ї, творчості, подорожам, спілкуванню тощо.

Але суспільство споживання вимагає, щоб працівники в гонитві за третім автомобілем, другим будинком десь на узбережжі, четвертим телевізором, освітою для дітей тощо працювали на суспільство все більше і більше.

Не вистачає заробітків — суспільство готове надавати кредити, тільки не зупиняйтесь! Пенсія для пересічної людини стає мрією, причому суспільство постійно підвищує пенсійний вік.

Глобальні екологічна, економічна та фінансова кризи змусять суспільство зупинитись, якщо не свідомо та добровільно, то примусово через глобальні катастрофи та потрясіння.

Існуюча політична та економічна модель світу вже не знаходить вирішення сучасних глобальних проблем. Пошуки поки що відбуваються на периферії сучасної цивілізації споживання.

Щось подібне, наприклад, відбувається в екзотичній тібетській країні Бутан, де уряд та суспільство намагаються гармонійно скомбінувати технологічний прогрес та збереження екології, традиційної культури та системи буддистських цінностей, і на основі цього вивели новий показник Валового Національного Щастя (ВНЩ).

Україна, де зародилась одна із найдревніших сільськогосподарських цивілізацій світу, яка протягом тисячоліть не тільки існувала в гармонії із природою, але й була “житницею” тодішньої європейської цивілізації, може і повинна зробити свій внесок в пошуки нових цивілізаційних цінностей, які зупинять дисгармонію між людською цивілізацією та екосферою Землі.

Сергій СОРОКА