Трансформація освіти: постскриптум зустрічі в Давосі

Клаус Шваб, виконавчий директор Світового економічного форуму, став популяризатором терміну четвертої індустріальної революції, присвятивши цьому цілу книгу.

Відповідно до цього поняття, вже в найближчі декілька років нас чекає масштабна технологічна зміна, що за радикальністю своїх перетворень буде подібною до трансформацій, що відбувались в XVIII, XІX і ХХ століттях.

Ідеться насамперед про якісно новий рівень інформаційних технологій (розвиток штучного інтелекту, машинне навчання), біотехнологій, а також нові способи виробництва, такі як 3D-принтинг.

Згадані вище технічні інновації вестимуть до стрімких змін в усіх сферах людського життя, і економіка аж ніяк не буде винятком.

Можливість онлайнової комунікації та здатність комп’ютерів обчислювати все більші об’єми інформації за менший проміжок часу кардинальним чином змінюють наше уявлення про функціонування ряду суспільних сфер чи галузей економіки.

З огляду на це, система освіти ХХ століття, що базувалась на кількарічному теоретичному навчанні в університетах, втрачає свою актуальність.

Більшість давоських спікерів з академічного та бізнесового середовища переконані, що майбутнє навчання буде за гібридними системами, що гармонійно поєднуватимуть навчання з роботою.

Такі проекти вже існують, однак переважно функціонують за кошти окремих компаній, що зацікавлені у підготовці необхідних фахівців для себе.

В освіті відбуватиметься загальний зсув у бік практики, а навчальний процес нагадуватиме вкраплення прикладної теорії між великими проміжками стажування в компаніях, де спеціальні ментори шляхом живої комунікації допомагатимуть студентам засвоювати певні навички.

Подібна інтеграція компаній та університетів у майбутньому є вимогою часу, коли швидка зміна технологій примушує постійно адаптовувати свої вміння під стрімко змінювані потреби роботодавців.

Це непросто, адже ми знаємо, що особистість є найдопитливішою в дитинстві, а потім з 25-30 років це базове вміння сприймати нову інформацію поступово послаблюється, і людина замикається у власній шкаралупі.

Подібна природна опірність зрілої свідомості до нової інформації — занадто велика розкіш для суспільства майбутнього.

Ще зовсім недавно відображенням шаленої швидкості економічних змін було те, що кожні десять років людина повинна була отримувати нові робочі навички.

Зараз цей проміжок оцінюється вже в п’ять років, а в окремих високотехнологічних компаніях оновлення вмінь взагалі стало щорічною необхідністю.

Однак потенційна здатність освітніх систем крокувати в ногу зі змінами є обмеженою, адже зараз на оновлення навчальних програм в середньому іде п’ять років.

Така швидкість є джерелом певних ризиків, адже без інтенсифікації співпраці між державою, університетами та бізнесом існує загроза, що освіта перестане встигати за вимогам роботодавців щодо того, якими навичками повинні володіти їхні співробітники.

Це призведе до того, що освіта виявиться нездатною виконувати свою роль соціального ліфта і основою по-справжньому меритократичного суспільства, де лише здібності та працьовитість визначатимуть шанси людини на успіх.

Іншим аспектом освітніх змін є розвиток комунікаційних навичок, групової взаємодії та здатності до емпатії. На жаль, технології не лише створюють технічні можливості для комунікації, але часто і руйнують усталені соціальні зв’язки.

Люди стають більш самостійними, проте часто, на жаль, самотніми. Приклад раптових спалахів епідемій втуплення в телефони на неформальних зустрічах є гарною побутовою ілюстрацією цього.

Однак річ тут не лише в побуті, адже подібні тенденції дегуманізації людських стосунків можуть мати загрозливі політичні наслідки.

Мислителька Ханна Арендт майже сімдесят років тому писала, що ціллю будь-кого тоталітаризму є перетворення суспільства на сукупність “атомізованих індивідів”.

І справді, занепад демократії може бути дуже ймовірним, якщо ми не втратимо здатність до колективної дії і станемо байдужими. Комп’ютерні ігри чи телебачення часто стають каталізаторами небаченої жорстокості, яка рано чи пізно може зіграти злий жарт і в реальному житті.

У світі, перенасиченому віртуальністю, здатність співчувати і усвідомлювати чужий біль ризикують стати пережитками минулого, одначе ми не маємо права це дозволити.

Навички співжиття людей з різних культур та соціальних середовищ, а також вміння роботи в колективі — це ті нові моральні принципи, що цементуватимуть суспільство різноманіття в часи глобалізації.

Іншим важливим меседжем Світового економічного форуму стало визнання перебільшеності ідей технологічного песимізму. Відповідно до них, мовляв, поширення використання роботів призведе до скорочення значної кількості робочих місць.

І це є радше лише панічним острахом перед змінами, ніж реальною загрозою. До прикладу, на початку XIX ст. у Великобританії, технологічно найрозвиненішій країні того часу, широкого поширення набув рух т.зв. “луддитів”.

Це були робітники, що руйнували передове на той час фабричне обладнання, бо автоматизація скорочувала їхні робочі місця. Їхній острах нічого Вам не нагадує?

Як бачимо, відтік зайнятості з одного сектора економіки до іншого — цілком нормальний процес розвитку суспільства, і нічого особливого XXI-ше століття в цьому плані нам не запропонує. “Усе було — асфальти й спориші”, як писала Ліна Костенко.

Тому встановлювати тиранію страху і психологічно готувати теперішніх працівників до того, що вони стануть непотрібними — не найкращий спосіб стимулювати людей навчатись, удосконалюватись та адаптовуватись до змін.

Дедалі більшій кількості лідерів думок стає очевидно, що технології радше створюватимуть нові можливості для роботи, аніж витіснятимуть людей з ринку праці. Четверта індустріальна революція не відправить людство “на пенсію”, воно лише зробить нас розумнішими та більш висококваліфікованими.

 

Зокрема, спостерігатиметься зростання попиту на такі позиції, як розробники програмного забезпечення, фахівці і з машинного навчання та штучного інтелекту, аналітики даних та ін.

Найбільше скорочення, у свою чергу, продемонструють такі професії, як бухгалтери, адміністративні секретарі, робітники на заводах, аудитори та ін.

Як бачимо, нічого страшного у змінах немає, проте бізнес з державою повинні знайти баланс у фінансуванні нової моделі освіти.

Дуже хорошим знаком із форуму в Давосі можна вважати те, що, попри високотехнологічних характер економічних змін, світові бізнесові еліти дуже чітко усвідомлюють, що найважливіша сфера для їхніх інвестицій — це люди.

Трикутник “держава-університети-бізнес” має стати базовим форматом перетворення освіти на спосіб гарантування того, що і в часи четвертої індустріальної революції Людина з великої літери продовжуватиме залишатися ключовим надбанням цивілізації.

Вікторія ВОЙЦІЦЬКА, народний депутат України (Самопоміч), Секретар Комітету ВРУ з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки