Тонкощі перекладу та огріхи оригіналу: як виникла “викривальна” стаття про Тимошенко

Як зауважують публікатори тексту, їхньою метою було показати, що насправді Захід далеко не одностайно-беззастережний у захисті Юлії Тимошенко, що жодних ілюзій стосовно особистості екс-прем’єра там немає, що Європа з Америкою чудово знають, хто вона така.

Що ж, стаття, з якою охочі легко можуть ознайомитися в інтернеті, справді цікава. Бо у ній робиться спроба розкрити феномен Юлії Тимошенко, описавши її шлях до влади, діяльність на чолі корпорації “Єдині енергетичні системи України” (ЄЕСУ), причини конфлікту з Віктором Ющенком та сьогоднішні політичні перспективи.

Ясна річ, у ній відсутня беззастережна підтримка Тимошенко (а з якого дива вона повинна бути? бо ж якщо її і порівнюють із Вацлавом Гавелом чи Лехом Валенсою, то тільки в плані переслідувань з боку влади). А на додачу стаття засвідчує прямо протилежне твердженню публікаторів її українського перекладу — що на Заході далеко не всі експерти і далеко не все знають та розуміють і про Юлію Тимошенко, і про Віктора Януковича, і про Україну.

Але спершу — про тонкощі перекладу. Загалом український текст статті читається легко, лексикон перекладача багатий, відповідність до оригіналу майже всюди наявна. Ймовірно, саме тому в око впадають такі нечисленні неоковирності, як-от: “У готелі в центрі Києва люди з кулеметами охороняли її номер-люкс”, — адже “machine gun” оригіналу у даному контексті слід перекладати як “автомат” (бо ж ідеться, ясна річ, про якусь модифікацію “Калашникова”, який нерідко фігурує в американській пресі як sub-machine gun). Проте це, зрештою, дрібниці. І навіть переклад “Orange crowd” як “помаранчевого кодла” можна пробачити. Хоча, звісно, Метью Камінскі по фєнє не ботає, а тому адекватними стилістиці видання будуть варіанти “помаранчева компанія” чи то “помаранчевий гурт”.

Але є у тексті одна неточність перекладу, яка відкриває широкий простір для політичних маніпуляцій. Читаємо (виділено в україномовному тексті статті): “ЄЕСУ ОТРИМАЛА 11 МІЛЬЯРДІВ ДОЛАРІВ ПРИБУТКУ В САМОМУ ЛИШЕ 1996 РОЦІ — З ЯКИХ КОМПАНІЯ ЗАПЛАТИЛА, ЯК ПОТІМ ВИЯВИЛОСЯ, ТІЛЬКИ 11 ТИСЯЧ ДОЛАРІВ ПОДАТКІВ”. Страшна річ! Такі шалені гроші — і така масштабна крадіжка! Злочинниця ця клята Юлька, слів немає. Але... В оригіналі (без усіляких виділень) ужитий вираз “tallied up revenues of $11 billion in 1996 alone”, тобто йдеться не про ПРИБУТОК, а про сумарний ДОХІД. Останній термін уживається в значенні суми грошей, одержаних після продажу певного товару, незалежно від собівартості цих товарів. А от ПРИБУТОК (profit) — це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з одержанням їх витрати. Зазвичай прибуток рахують уже після сплати податків.

Тому твердження, що ЄЕСУ, мовляв, отримала величезний прибуток, з якого вплатила мізерний податок, беззмістовне і може вплинути тільки на не надто освічених людей. У Метью Камінскі ця констатація не має однозначно засуджуючого значення: йдеться про специфічні бізнесові умови України, коли наближені до влади корпорації спроможні мінімізувати податки настільки ефективно, що практично не платять податків.

Цифра ж $ 11 млрд справді фігурує у матеріалах про діяльність ЄЕСУ: йдеться про річний ОБСЯГ ПРОДАЖУ корпорації. Це справді грандіозна цифра, яка перевищує 1/5 тодішнього ВВП, але це не прибуток, який можна сховати до кишені чи вивести в офшори — бо ж треба ще платити за куплені товари, видавати зарплату, утримувати інфраструктуру, давати хабарі та відступні за “кришування” — і так далі. Невже ніхто не міг підказати перекладачеві, що вжитий неправильний термін? Чи комусь дуже було потрібно, щоб ішлося саме про прибутки “клятої Юльки”?

А от до оригіналу статті, до її автора, який не раз бував в Україні, має тут контакти в поінформованих колах і вважається експертом з українського питання, претензії значно серйозніші. Ось деякі з них.

Камінскі пише про “щойно (1996 року) утворену компанію Об’єднані енергетичні системи України” (”recently formed company”). Але ж компанія насправді була заснована 1991 року, і до 1995 мала назву Корпорація “Український бензин” (КУБ); 1995 року вона була перейменована у ЄЕСУ та перереєстрована під цією назвою (адже КУБ мала законні пільги у сплаті податків як “компанія з іноземними інвестиціями”, тому перереєстрація дозволяла ці пільги зберегти. Дрібниця? Ні, бо вона виказує слабку авторову поінформованість у тому, про що він писав ще у ті роки і пише зараз, нехіть оперувати точними деталями, ретельно вивчати факти.

Далі — більше. “Через кілька років пані Тимошенко — на загальну думку, назавжди залишивши бізнес — стала віце-прем’єром в українському уряді, яким керували східні, російськомовні еліти. Зрештою вона з ними зі скандалом розійшлася — це тема, що повторюватиметься в її професійному житті”. Чесно кажучи, я не повірив, кинувся до оригіналу. Справді — так! Виявляється, Віктор Ющенко — це представник “the eastern, Russian-speaking elites”. Таж насправді Юлія Тимошенко заговорила українською, ставши віце-прем’єром у демонстративно україномовному (за рідкісними винятками) уряді Ющенка, до якого входили далеко не тільки “дніпропетровські”, тим більше, “донецькі”. Слід вести мову про домінування центральноукраїнських еліт у цьому Кабміні, де публічно майже всі говорили українською, а питомо російськомовні та україномовні політики були представлені приблизно у рівній кількості. А на додачу якраз цей уряд увійшов у конфлікт із “the eastern, Russian-speaking elites” плюс СДПУ(О), відтак і був відправлений у відставку Верховною Радою з фактичного благословення Леоніда Кучми.

Ну, а твердження, що Тимошенко, мовляв, “розійшлася зі скандалом” із цим урядом викликає додаткові запитання. До автора. Адже ані слова не сказано про діяльність Тимошенко у цьому уряді і про причини її усунення звідти Кучмою — якраз на вимогу справжніх “східноукраїнських еліт”, бо віце-прем’єр підготувала програму докорінного реформування вугільної галузі, яка у разі її втілення в життя істотно (якщо не повністю) підірвала б основи могутності “донецьких”. Отож виходить, що читачі такого поважного видання залишилися без важливої інформації, ба більше — дезорієнтованими, бо з контексту випливає, що головною причиною відставки Тимошенко могли стати її особисті конфліктогенні якості...

“Знову з’явившись у 2004 році на чолі вуличних протестів проти її колишніх політичних союзників, пані Тимошенко переродилася в образі націоналістки, в одязі та з зачіскою української сільської дівчини”. Як на мене, речення перекладене не зовсім точно: “When she re-emerged in 2004, at the head of street protests against her former political allies…” Та, принаймні, зміст перекладу відповідає оригіналу. Водночас можна сміливо стверджувати, що зміст цей кульгає на всі чотири лапи.

Адже, по-перше, “друга з’ява” Юлії Тимошенко у великій політиці припадає на початок 2002 року, після виборів до Верховної Ради, коли БЮТ став другою за потужністю опозиційною силою та одним із лідерів вуличних протестів (акція “Повстань, Україно!”). По-друге, про яких “колишніх політичних союзників” ідеться? Про Партію регіонів? Чи про Леоніда Кучму? Якраз майже вся колишня урядова команда Ющенка тоді дружно пішла до “помаранчевого” табору. По-третє, “зачіска української сільської дівчини” (”style of a Ukrainian peasant girl”) радикально відрізняється від коси Тимошенко; остання — це елемент зачіски українських жінок-інтелектуалок кінця ХІХ — початку ХХ століття. Теж дрібниця? Зовсім ні. Бо йдеться про хибне уявлення про Україну, формоване у читачів автором і виданням на підставі надто вже приблизних знань про предмет розмови.

Не меншу “обізнаність” в українських справах виказує й обґрунтування Метью Камінскі розколу між Ющенком і Тимошенко — мовляв, “вона не хотіла ділити славу з іншим помаранчевим лідером, президентом Віктором Ющенком — і їхній політичний шлюб розвалився”. Ось так. Слава, звісно, річ важлива, але ж хіба не було інших чинників? Хоча би справжнього нашестя “любих друзів” у владні кабінети, які провалили геть усі справи, до яких торкалися їхні руки, і допомогли Віктору Андрійовичу “забронзовіти”...

Твердження ж Камінскі про те, що Янукович “у 2010 році... чесно переміг її (Тимошенко) на президентських виборах” (в оригіналі ще крутіше: “переміг чесно і справедливо”, “fair and square”) коментувати я не стану. Зауважу тільки, що з задоволенням би почитав, що б написали американські публіцисти про американського ж кандидата у президенти, якби той бодай спробував “чесно і справедливо” ухилитися від теледебатів із суперником.

Можна навести ще кілька подібних до цих прикладів із статті “Злет і падіння Юлії Тимошенко”, та, мабуть, досить втомлювати читачів — охочі знайдуть їх самотужки у тексті. Та головне тут не просто кількість, а така кількість, яка засвідчує певну якість. А саме — надто приблизне знання про реалії України навіть тих знаних західних експертів, які регулярно сюди навідуються і мають постійні контакти з вітчизняними політиками й журналістами. У чому ж справа? У нестачі часу, що його не хочеться витрачати на якусь там країну, що “зависла” між Сходом і Заходом? У нехоті до отримання нових знань — мовляв, і так зійде? У невмінні вийти за межі усталених парадигм при аналізі ситуації в тих чи інших регіонах світу (до речі, це стосується і подій у США та ЄС)? Чи в чомусь іншому?

Так чи інакше, Метью Камінскі не сягає належного рівня узагальнень на підставі зробленого ним огляду фактів. Зазначивши у підзаголовку статті, що Тимошенко є популісткою та підкресливши її авторитарний метод керування, західний експерт обійшов увагою те реальне підґрунтя, яке породило (і далі породжуватиме) саме таку політичну стилістику в Україні. А тим часом іще торік московська публіцистка Юлія Латиніна зауважила, що в бідній країні політик, котрий прагне діяти ефективно і принести своїй країні користь, приречений або на популізм, або на диктатуру, або на те й інше разом. Сумна перспектива, чи не так? Але, принаймні, сказано чесно і компетентно.

А стаття “Злет і падіння Юлії Тимошенко” не містить узагальнень такого рівня, відтак цікава лише як свідчення пильної західної уваги до України, поєднаної з неуважністю до фактів, що істотно визначають українське буття.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ