Це не біда — це катастрофа

Мешканці кількох населених пунктів країни оголосили про початок безстрокових акцій протесту. Вимагають закрити розташовані неподалік їхніх осель птахофабрики. Люди переконують: технологічно відсталі підприємства вбивають екологію і шкодять їхньому здоров’ю. Через недотримання санітарних та екологічних норм їхні життя, мовляв, перетворились на суцільну муку. Замість свіжого повітря — жахливий сморід курячого посліду. Допомогти розв’язати цю проблему, приміром, мешканці Макарівського району Київської області уже неодноразово просили можновладців різних рівнів. Даремно писали листи, звернення, влаштовували попереджувальні акції протесту. Тепер вирішили змінити свій тон. Уже не просять, а вимагають від влади, правоохоронних органів та судової системи виконувати свої обов’язки та захищати права простих українців на безпечне життя.

Шість років веде свою боротьбу із птахофабрикою у смт Макарів Геннадій Здольник. Він тричі очолював тамтешню селищну раду, а тому як ніхто знає, як несолодко там живеться. Порушення, запевняє, там і неозброєним оком видно, і ненавченим нюхом чутно.

— За санітарними нормами, відстань від птахофабрики до найближчого населеного пункту має бути понад 1000 метрів. Натомість від Макарівської птахофабрики до житлових будинків — 10 метрів, — розповів на вчорашній прес-конференції Геннадій Здольник. — Моніторинг стану атмосферного повітря у 2010 році показав, що на межі житлової забудови концентрація азоту двоокису перевищувала гранично допустиму норму в 1,27 разу, сірководню — в 15,38 разу, а коефіцієнт комбінованої дії аміаку та сірководню перевищував межу в 16,62 разу!

Мешканці селища неодноразово зверталися до керівництва держави, області, правоохоронних органів. Свого часу навіть у судовому порядку домоглися закриття птахофабрики. Та її керівництво оскаржило це рішення у вищій інстанції. “Закінчилось усе тим, що керівництво агрофірми подало скаргу у вищий господарський суд. І там було прийнято геніальне рішення закрити справу та направити її на повторний розгляд”, — каже Геннадій Здольник. Від переписки із чиновниками втомились — тепер вирішили діяти самотужки. “Розпочинаємо безстрокові акції протесту. Будемо перекривати в’їзди до птахофабрики. Ми зробимо так, щоб її закрили і перепрофілювали. Бо це не проблема — це катастрофа”.

Бентежить людей не так дискомфорт від смороду, як те, що хворіти почали більше, у тому числі й діти. Такі самі проблеми і у мешканців села Хролі, що на Харківщині. Звідти на прес-конференцію приїхав Микола Мокрицький, щоб розказати: “У нас кожна третя дитина хворіє на астму, у кожної другої — алергія. Це про щось говорить? Послід курячий вивозиться із птахофабрики за село, на поля. Мухи, дихати нічим, сморід стоїть такий, що ви не уявляєте”.

За “дивним” збігом обставин на учорашню прес-конференцію приїхали обурені мешканці населених пунктів, в яких розташовано птахофабрики виключно однієї, досить відомої агрофірми. Цілком ймовірно, що цю поїздку могли “організувати” її конкуренти. Та це не знімає питання: чому українців труять? До того ж, хочеться помилятися, але решта птахофабрик також навряд чи дотримуються усіх санітарних норм. Розповіді про сморід, попіл у повітрі від спалених тушок та кров у водоймищах звичні для більшості з тих, хто живе неподалік птахофабрик. І тут уже претензія не до якоїсь конкретної агрофірми, а до держави, яка дозволяє так вести бізнес, коштом здоров’я людей.

Тетяна ГРАДОБЛЯНСЬКА