Святослав Павлюк: “Цього року у нас дуже мало газу і зовсім немає вугілля”

Спільно з Реанімаційним пакетом реформ (РПР) ми досліджуємо, які зміни відбуваються в державі, а які ще мають відбутися — і чому. Цього разу експерт РПР і керівник європейської ініціативи “Угода Мерів-Схід” Святослав Павлюк розповів Platfor.ma про те, як держава створювала ілюзію дешевого тепла, чому наші будинки — це наше особисте горе та чи тепло нам буде цієї зими.

— Як ви оцінюєте успіхи енергетичної реформи? Cтатистичні дані свідчать про те, що ситуація непогана. 

— Розвиток енергоефективності й енергетика — це різні речі, я би їх розділив. Уряд не розумів цього цілий рік, а ми намагалися пояснити: неможливо забезпечити енергетику України лише нарощуючи постачання додаткових енергоносіїв. Логіка має бути у скороченні потреби в енергії. Енергетична стратегія до 2030-го року, яка була розроблена, передбачала ріст виробництва на 50% — це не має нічого спільного з реальністю. Слід одначе помітити, що Україна вперше за всі роки незалежності почала отримувати газ з іншого джерела — ЄС, і це різко зміцнило позицію України в газових переговорах з Росією. 

— А що із законодавчою базою? 

— Зроблено дуже мало, хоча не можна сказати що нічого. За останні півроку було прийнято два непогані закони: один про енергосервісні закупівлі (ЕСКО) і другий — важливий, але не пояснений населенню — про право власності багатоквартирних будинків. Проблема в тому, що вони не працюють. Їх треба доповнити низкою підзаконних актів, хоча в загальному вони правильні. 

В принципі, енергетична реформа просувається. Були допущені альтернативні виробники, встановлений тариф на рівні газу мінус 10%. З’являється мінімальна конкуренція на ринку. Скорочено норми списання газу без лічильників, це мотивує облгази їх ставити. А от на ринку енергоефективності зроблено дуже і дуже мало. По суті ми мали півтора роки, але цей час ми просто втратили. 

— Чому з цим найбільші проблеми? 

— Я не впевнений, що наш прем’єр добре розуміє, що енергоефективність є таким самим рівноправним мотором економіки, як і енергетика. Хоча вона могла би стати її новим хребтом. 

— Тим не менше, тарифи на водопостачання та електроенергії збільшилися, людей заохочують встановлювати лічильники. 

— Я не вважаю, що в Україні підвищилися тарифи. Основна частина тарифів залишилася такою ж високою, як була для бюджетних установ і бізнесу минулі роки. Різницю між тим що платив споживач і ціною для бюджету дотував уряд. Фактично в тарифі зменшилася частка урядової дотації, адже держава більше не може субсидувати в таких об'ємах. Минулого року сума загальних витрат на дотування газу, тепла та електроенергії склала 160 млрд грн — а це третина національного бюджету. Я не знаю жодної країни в світі, яка б так марнувала гроші платників податків. 

Питання про тарифи має вирішуватися у фаховій дискусії. Тут треба звертатися залучати фахівців, які є безсторонніми. Важливу роль має відігравати Антимонопольний комітет і Національний регулятор, який зі скрипом формується. Дискусії в медіа частково зумовлені розпачем людей, а з іншого боку вилазять популісти, а це дуже ризиковано. Я боюся листопада, коли люди отримають платіжки. Першим, кого населення захоче повісити, буде мер, бо тепло в містах здубільшого постачається муніципальними компаніями . Я вам гарантую, що збереться як мінімум три партії (Тимошенко і Ляшко будуть точно) і розказуватимуть, що “Нафтогаз” краде і це єдина причина наших бід. 

— Населенню так і не пояснили, чому тепер вони платитимуть більше. Багато людей списують все на кризу в країні. 

— Люди мають розуміти, що тариф є інструментом не соціальної політики, а економіки. Тариф мусить бути ринковим, тоді виробники зможуть нормально конкурувати. Інструментом соціальної політики є субсидія. Всі попередні роки ми субсидували не споживача, а продавця, який постачав нібито дешевий газ, це робило проекти енерегоефективності неокупними, також наші виробники біопалив не витримували конкуренції на внітрішньому ринку і експортували пелети і тріски. В результаті за 2012-2013 рік ми просубсидували економіку Європейського Союзу близько на 35 млн євро. Якщо б ми вкладали гроші, які йшли на здешевлення газу в проекти скорочення споживання енергії в будівлях, ми б давно обходилися газом власного видобутку.

— Виходить, що держава привчила людей не економити енергію?

— Саме так. Минулі роки ми закуповували в росіян газ фактично по $540, а населенню продавали по $50-60. Решту компенсувала держава. Люди цього не відчували, бо була створена ілюзія дешевого газу і тепла, а енергозбереження і енергоефективність ставали невигідними. Виходило, що ті громадяни, які хотіли економити, мали менше прав на урядову підтримку, ніж ті, хто хотів марнотратити. У виграші залишилися лише продавці енергоресурсів. 

Ваш будинок — це ваша власність і ваше горе, про нього треба подбати. Держава довго брехала людям, що вона займається будинками. Є закон про приватизацію житла з початку 90-х, є закон про право власності в багатоквартирних будинках, що працює з липня, є здоровий глузд, який каже, що ваша квартира приватизована — отже, ви за неї відповідаєте. Історії про те, що місто з бюджету ремонтує під'їзди, ліфти, дахи — це де-факто розкрадання бюджетних грошей. Таким чином ми демотивуємо людей створювати ОСББ.

 Свого часу люди отримали житло на халяву, коли була безкоштовна приватизація. Наші громадяни починають плакатися, мовляв, подивіться, які красиві будинки в Білорусі. Я хочу нагадати, що там квартири не роздавали безкоштовно, люди їх викупляли в держави. Фактично місто, яке продало житло мешканцям, мало гроші на ремонти. У нас на це коштів не було.

— Люди невдоволені тим, що їм не дали часу підготуватися. Півроку в кризовий час — це занадто мало, щоб нормально утеплити будинок, встановити лічильники і нормально зустріти зиму.

— Якщо по правді, то перша постанова про виробництво газових лічильників і повний облік всіх споживачів була прийнята в липні 1995-го року. Тобто країна мала 20 років, щоб їх поставити. План підвищення тарифів до ринкового рівня був оприлюднений в березні 2014-го року, не можна сказати що це було дуже коротко. Коли я був ще молодий і наївний, я вважав, що державні службовці і міністерства приймають погані рішення, тому що не вміють або не знають. Але рішення завжди є артикуляцією певних інтересів. Те, що в нас немає обліку, нормального регулятора, відкритих тарифів та нормальної комісії — це не просто так. Комусь це вигідно, і це — постачальники послуг

Людям просто треба зрозуміти, що громадського інтересу у відсутності обліку немає. Результатом є те, що третина національного бюджету пішла на субсидії. Такого більше ніде нема, у всіх нормальних країнах енергетичний сектор на себе заробляє сам. 

— Невже у жодній пострадянській країні такого не було? 

— У Молдові не так, у Казахстані не так, в Грузії і Польщі також. Доплачують тільки в Білорусі, але там трохи інший принцип і з наступного року вони теж ідуть до повної ціни на енергію для населення. На просторі між Португалією і Таджикістаном ми залишаємось чи не єдиною країною, де немає обліку. Є ще Туркменістан, але це газова країна, там газ для населення коштує 4 долари. 

— Повернемося до утеплення будинків. Чи справді це так страшно і дорого? 

— Для того, щоб утеплити будинок, люди мають десь взяти гроші — або свої, або кредит у банку. В нормальних країнах кредит на утеплення складає десь 5-7%, максимум 10%. У нас він під 30%. Звісно, що це розтягує термін повернення інвестицій, лякає і демотивує позичальників. Кредитна ставка має бути знижена. 

За оцінками фахівців, комплексна термомодернізація будинку, тобто заміна вікон, утеплення стін, ремонт внутрішніх мереж коштує приблизно $100 за квадратний метр квартири. Діюча програма компенсації частки тіла кредиту на утеплення не враховує реальної вартості повної термомодернізації і зосереджується на часткових недорогих елементах. Комплексних проектів практично нема.

 Я вам скажу більше: щоб почитати так звані Національні стандарти — настанову з термомодернізації будівель, вам треба заплатити близько $100. Тобто з одного боку влада створює державну програму підтримки термомодернізації, а з іншого — робить платним документ, в якому написано, що саме і як має бути. 

— А чому він платний? Там що, секретна інформація? 

— Ні не секретна, але чомусь платна. Такі умови Держстандарту, так у нас прийнято. Будівельні компанії платять, але ця інформація має лежати скрізь — на сайтах міністерств, адміністрацій. Люди, які беруть кредит, багато роблять самотужки і повинні розуміти, як та що їм робити і на що звертати увагу. А зараз більшість навіть не знає, що такі стандарти і рекомендації існують.

— І таких парадоксів десятки, так? 

— Так. Наприклад, будівля Міністерства регіонального розвитку цьому міністерству не підпорядкована. Тобто люди там сидять в перегрітому приміщенні, але не можуть поставити елементарні регулятори на батареї, бо приміщення належить підприємству, яке входить до ДУС. Подібна ситуація в менших містах з будівлями бюджетних закладів — місто часто не керує садками, школами лікарнями які є на балансі районної чи обласної адміністрації. Адміністрація сидить далеко, вона тільки оплачує рахунки, вона не користується приміщеннями і не займається енергоефективністю. Місто ж чи селище не може вкладати гроші в утеплення, бо будівля формально не його. Це ненормально. 

Містам слід впроваджувати енергоменеджмент. З його допомогою можна виловлювати піки споживання у будівлях. Може виявитися, що в дитсадочку найбільше гарячої води використовують вночі, коли там нікого не повинно бути — а це бабуся-сторож пере килими усьому району в дитячому басейні. Або сторож заганяє машини у шкільний двір і миє їх теплою водою. Буває і таке, що хтось влаштовує у школі весілля, споживає багато електроенергії, а потім за це платить місто. Якщо за цим слідкувати, то до гадалки не ходи — одразу споживатимемо на 15-20% менше.

На жаль, зараз по всій Україні є максимум 40 нормальних енергоменеджерів. 

— Чи варто турбуватися про цю зиму? Уже минулого року нам ледь вистачало газу. 

— Минулого року ми виїхали на тому, що у січні, коли у нас закінчувалося вугілля, ми почали палити залишки газу в ТЕС. Нас врятував лише теплий лютий — ми пройшли майже носом по асфальту. Цього року вугілля у нас нема взагалі, а газу дуже мало. Цієї зими у нас почнеться армагедон. 

— Ви хочете сказати, що у людей вдома перестануть топити? 

— Так. Про це особливо ніхто не говорить, але я вважаю, що так воно і буде. За браку вугілля ми будем вимушені купувати в Росії електроенергію, хоча цим баланс закрити повністю не вдасться. 

— І що робити? Держава має про це подбати? 

— Держава взагалі не повинна цим займатися, це функція бізнесу. За нормальних тарифів і нормальних цін знайдеться мільйон бажаючих продати вам тепло — так само як пиво чи хліб. Питання конкурентного ринку послуг стукає в двері давно. 

— До зими ще є час. Хіба цьому не можна запобігти?

 — На цьому етапі, на жаль мабуть, уже ніяк, до опалювального сезону трохи більше двох місяців. Максимум що ще можна зробити — ставити індивідуальні теплові пункти в багатоповерхівках — для регулювання споживання. . Я не згущую фарби, але пам’ятаючи історію Алчевська, думаю, що нормальний мер зараз мав би подумати про резервні приміщення для аварійного відселення людей зимою. Треба визначити, які будинки є абсолютно неефективними і сказати їх мешканцям, що вони будуть першими в черзі на відселення. Третьої теплої зими підряд швидше за все не буде.

Катерина КОВАЛЕНКО