Свій до свого по своє: українські чиновники направляють бюджетні потоки до кишень власних родичів

Бізнес-структури близьких родичів провідних політиків освоюють багатьомільйонні державні замовлення. Але якщо сьогодні вирахувати “розпилювачів” відносно нескладно через оприлюднення результатів тендерів у пресі, то надалі чиновництво воліє приховати кругообіг бюджетних(сімейних) коштів від допитливих журналістів і просто небайдужих громадян.

Схеми давно відпрацьовані до автоматизму — від 10 до 30%(а за даними Transparency International і до 60%) відкату — і фірма Х автоматично стає єдиним учасником тендеру. Формально прикрити таку оборудку дуже просто — досить в обґрунтування держзакупівлі вписати що саме фірма Х “надає ексклюзивні послуги” (як варіант: “є перевіреним гравцем на ринку”), додати речення про “невідкладність закупівлі”, і всі учасники схеми залишаються у виграші.

У програші лише державний бюджет. Однак інколи не потрібно навіть вдаватись до “відкатної” схеми. Українське топ-чиновництво знахабніло настільки, що бюджетні кошти направляє не “відкатникам”, і навіть не своїм бізнес-партнерам, а майже напряму — власним родичам.

Так, чи не першим помітним кроком Раїси Богатирьової на посаді міністра охорони здоров’я стала закупівля ліків. Безперечно, це цілком природна для МОЗ функція. За одним “але” — Раїса Василівна придбала їх у власного сина Олександра. Згідно з оприлюдненою сьогодні “Вісником державних закупівель” інформацією, майже 11 мільйонів гривень бюджетних коштів будуть перераховані фірмі ПАТ “Фармстандарт-Біолік”. Син Богатирьової входить до наглядової ради підприємства та володіє 22% процентами його акцій.

Але такі суми — ніщо в порівнянні з масштабами “сімейного підрядництва”, яке за президентства Віктора Януковича розквітло в Службі автомобільних доріг України (“Укравтодорі”), яким керує давній друг президента Віктор Демішкан. Як відомо, українські дороги перебувають у стабільно жахливому стані, тому їх ремонт Демішкан вирішив довірити найближчій людині — дружині Ірині. Вона є співзасновником ТОВ “Дор-Строй”, яке, у свою чергу, є співзасновником ТОВ “Юнікобуд”, яке у кілька “траншів” й отримало на ремонт доріг по всій Україні більше півмільярда гривеньпротягом минулого року. Демішкан освоює бюджетні кошти не сам, а разом зі своїм першим заступником Миколою Мездріним, чий син Ігор теж є співзасновником ТОВ “Дор-Строй”.

Інколи такі відлагоджені схеми дають збій, зокрема через пильність журналістів. Так, восени минулого року увагу ЗМІ привернули тендери на ремонт дамб, берегоукріплювальні роботи та інші протипаводкові заходи на Закарпатті. Цей регіон, як відомо, не лише потерпає від постійних повеней, а і є вотчиною Віктора Балоги, нині — очільника МНС, яке, звичайно, має безпосередній стосунок до боротьби з природними лихами. У вересні минулого року ряд фірм, так чи інакше пов’язаних з міністром, отримали з бюджету близько 60 мільйонів гривень. З них 35 мільйонів пішли підприємствам, очолюваним однопартійцями Балоги з “Єдиного центру”, решта — ПАТ “Мукачівська ПМК №77”, контрольний пакет акцій якого належав родичкам міністра Віталії та Лілії Балогам і рідному брату міністра Павлу Балозі. Після оприлюднення цієї інформації прес-служба “Єдиного центру” почала заперечувати належність ПАТ “Мукачівська ПМК №77” родині Балог, але документи на підтвердження пообіцяла надати згодом. Протягом наступних місяців ця фірма отримала ще близько трьох мільйонів гривень, і вже потім “єдиноцентристи” оприлюднили квитанції, за якими рідня міністра позбулася акцій підприємства, але аж наприкінці листопада. Тобто приблизно 28 мільйонів гривень все ж таки пішли в сімейну кишеню Балог.

Інколи на заваді “розпилюванню” бюджетних коштів стають не ЗМІ, а конкуруючі всередині влади бізнес-групи. Приміром, так сталося з міністром юстиції Олександром Лавриновичем та його сином Максимом, який очолює юридичну фірму “Лавринович і партнери”. На початку 2011 року ця компанія повинна була отримати понад 4 млн. грн. на розробку двох десятків проектів урядових постанов для держпідприємства “Центр державного земельного кадастру”. Вартість розробки одного документу мала становити близько 224 тисяч гривень. Цитати з обґрунтування необхідності закупити ці послуги саме у фірми сина Лавриновича — досить характерні: “спеціалісти учасника володіють необхідними знаннями та досвідом у галузі земельного права та нормотворення”, “глибоке знання фахівцями учасника такої складної галузі права як земельне” тощо. Щоправда, Міністерство економіки виявилося іншої думки про “глибокі знання” підлеглих сина міністра юстиції, тому грошей на тендер не дало.

Не виключено, що це стало наслідком діяльності давнього опонента Лавриновичів — нардепа-регіонала Василя Грицака, який контролює концерн ЄДАПС. Конфлікт між двома угрупованнями розгорівся через впровадження в Україні біометричних паспортів — обовязкової умови спрощення візового режиму для поїздок українців в Євросоюз. Лавринович мав на меті виділити близько півтора мільярди бюджетних коштів німецькій компанії “Мюльбауер” для розробки проекту таких паспортів. За словами “грицаківців”, цю фірму лобіював особисто Максим Лавринович, який начебто мав отримати від німців чималий відсоток “за послуги”. У Грицака в цій справі є особистий інтерес — його концерн цілком в стані самостійно справитися з подібним замовленням і не менше Лавриновича зацікавлений в отриманні щедрого бюджетного замовлення. В результаті боротьба триває й досі, будучи зайвим чинником, який віддаляє українців від Європи.

Можливо, топ-чиновники не дозволяли би собі подібного, якби у них перед очима не було “гарного прикладу”, який подає особисто президент України. Так, минулого року на обслуговування його особистих транспортних потреб вертольотом Augusta-139 та реактивним літаком Falcon 900 з держбюджету пішло три з половиною мільйони гривень. Договір було підписано з ТОВ “Центравіа”, засновником якого виступає офшорна компанія BLYTHE Associates Inc., яка у свою чергу опосердковано володіє президентською резиденцією “Межигіря” через ТОВ “Танталіт”.

Директором останнього є Павло Литовченко, якого повязують тісні звязки з обома синами президента: він формлений помічником у меншого президентського сина, Віктора, і працював юристом у компаніях старшого сина, Олександра. А вже цього року на аренду офісу Януковича в “Межигірї” з бюджету піде майже 100 тисяч гривень. Усі ці кошти перераховані на рахунок того ж таки ТОВ “Танталіт”. Тобто, президент України, фактично, за бюджетний кошт арендує у свого сина вертоліт та літак, а також платить йому за аренду свого офісу в “Межигірї”. Не варто забувати й про те, що майже вся територія “Межигіря” теж належить “Танталіту”, тобто, фактично, є власністю президентської родини.

Якщо якось вплинути на подібні факти корупції українська громадськість не могла й не здатна, то поки що вона хоча б може про них дізнаватись. Але невдовзі, ймовірно, не стане й цього — якщо парламент остаточно ухвалить законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель”. Тоді публікувати інформацію про закупівлі в одного учасника, зокрема сина чи дружини, стане вже необов’язковим.

При написанні статті використано матеріали сайту “Наші гроші” (nashigroshi.org)

Мілан ЛЄЛІЧ