Страйк на “Главреді”: P.S.

Це важливе “але” полягає в тому, що жоден страйк не є самоціллю і не може бути “річчю в собі”. Будь-який страйк — навіть політичний — є лише інструментом, за допомогою якого ті чи інші люди досягають тих чи інших цілей.

Страйк принципово відрізняється від бунту. Бунт — завжди гра з нульовою сумою, якщо пам’ятаєте, що це таке. “Легальні” ж дії, включно зі страйком — це спосіб тиску, але це також і спосіб пошуку компромісу.

Ситуація значно простіша там, де не йдеться про політику — зміна власника, зміна системи, зміна світоустрою тощо. В “Главреді” про політику, хвалити Бога, не йшлося. Нам просто не платили гроші: заробітну плату — з грудня включно, хоча проблеми почалися ще з листопада, та гонорари — з вересня.

В інших виданнях медіа-холдингу “Главред-медіа” ситуація була аналогічна, хоча терміни заборгованостей відрізнялися. У більшості випадків — у гірший бік.

Тим не менше, страйкувати почав саме “Главред”. Це, між іншим, сталось не раптово.

Навіть зараз не всі, хто цікавився ситуацією, знають, що думка про можливість страйку цілком спонтанно виникла в колективі ще наприкінці минулого року. І навряд чи варто цьому дивуватись: мало кого тішила перспектива зустрічати Новий рік без копійки в кишені.

Тим не менше, з кінця грудня і аж до 22 лютого, коли страйк таки було оголошено, колектив пройшов усі належні процедури. Звернення до власників, формулювання вимог, оголошення стану трудового конфлікту, попередження про можливість страйку — всіх норм закону було дотримано, про що є відповідні протоколи та інші документи.

На диво, це виявилось не так уже й складно. Власне, єдина необхідна і достатня умова для того, щоб спільно відстоювати свої законні — наголошую, законні — права — це, як виявилось, взаємна довіра всередині колективу.

Я не хочу сказати, що на інших проектах холдингу, де страйк так і не розпочався, проблема полягала винятково у відсутності такої довіри. Проблеми були в кожного свої.

Тим не менше, показово й те, що в деяких проектах, де до страйку майже дійшло, але він так і не розпочався, натомість розпочалися процеси розпаду колективу — зі звільненнями, винесенням сміття з хати і таким іншим. В “Главреді” цього не сталося.

Тепер найважливіше.

Не можна виключити, що затримки з виплатами були дійсно пов’язані винятково з “технічними проблемами”, спричиненими змінами в складі акціонерів холдингу. Тобто цілком імовірно, що від сьогодні нам би в будь-якому разі почали переказувати гроші. І, можливо, останнє рішення керівництва холдингу — почати гасити борги — взагалі не пов’язане з нашим страйком.

І все ж у нас є підстави думати, що певні результати наш виступ таки дав.

Сформулюю так: 3 березня страйк було зупинено не лише тому, що керівництво (та власник) холдингу гарантували виконання вимог. Але й тому, що вони гарантували, скажімо так, відсутність будь-яких негативних наслідків для страйкарів — і я маю на увазі не лише кадрові моменти.

Особисто моя думка — не як голови страйкому, що зрештою не дає жодного особливого статусу, а як простого учасника подій — полягає в тому, що за більш різких рухів, до яких нас теж підштовхували, результат міг би бути і не таким позитивним. Те, що є, стало можливим у першу чергу завдяки терпимості (не плутати з терплячістю).

Протягом цього непростого періоду виважено поводились і керівники проектів, і представники власників (і всім їм за це спасибі), і, безумовно, самі страйкарі.

Адже, як уже сказано вище, нашою метою була не гра з нульовою сумою, а пошук компромісу.

Тепер, коли страйк завершено, лишається сказати тільки дві речі. По-перше — подякувати тим, хто нас підтримував. Коли люди, що звільнялись із паралельних проектів, телефонували, щоб висловити свою підтримку — це надихало.

Моральна та юридична підтримка Київської незалежної медіа-профспілки була незамінною. Допомога видань та телеканалів, що висвітлювали нашу діяльність, теж заслуговує на подяку.

Про тих, хто намагався вплести страйк “Главреда” в якісь сторонні інтриги, не будемо. Не вийшло — от і добре.

Ну і по-друге — ми сподіваємось, що не лише захистили свої права, але й хоч трохи показали, як це можна робити без зайвих, даруйте на слові, істерик.

Зрештою, страйкувати — це як виявилось, зовсім не боляче.

Олександр МИХЕЛЬСОН, “Главред”