Стельмах дозрів до девальвації?

Для збереження паритету потрібно було б протягом 2010 року девальвувати гривню на 6-7%, а не тримати фіксований курс, як це робив Нацбанк. Ще більшим розрив між показниками інфляції в Україні та США був у більшості з років останнього десятиліття.

Голова НБУ Володимир Стельмах завжди впевнено пророкував гривні якщо не зміцнення, то, як мінімум, стабільність. Роблячи такі прогнози, він орієнтувався на “індекс Біг Мака”.

Але він ігнорував зростаюче негативне зовнішньоторговельне сальдо, сподіваючись, що його завжди будуть з лишком перекривати валютні надходження в країну у вигляді прямих іноземних інвестицій, а також нових зовнішніх позик уряду і корпорацій.

І, завдяки саме такої бездарної валютно-курсової політиці Нацбанку, побивалася вітчизняна економіка.

Всупереч здоровому глузду навесні-влітку 2008 року НБУ провів штучну ревальвацію національної валюти. Чим обернулася для України в кінці 2008 року некомпетентність керівництва НБУ, добре відомо — гривня за дуже короткий термін обвалилася відносно долара майже вдвічі.

На жаль, Стельмах не зробив з цього жодних висновків. Так, протягом року ми могли спостерігати цікаву картину.

Регулятор, згідно його офіційним звітам, щомісяця витрачав валютні резерви у вигляді інтервенцій на валютному ринку.

Обсяг золотовалютних резервів країни, незважаючи на великі надходження за зовнішніми позиками, зменшився з 31,5 мільярдів доларів у грудні 2008 року до 26,5 мільярдів доларів у грудні 2009 року.

Що ж відбувалося з валютним курсом?

Майже стабілізований в січні-березні 2009 року валютний курс на рівні 8,3-8,5 гривень за долар не влаштовував керівників Нацбанку. Починаючи з квітня, національна валюта постійно зміцнювалась як на міжбанківському, так і на готівковому ринках. До кінця року за долар вже давали близько 8 гривень.

Таким чином, валютні резерви величезними темпами витрачалися, але гривня при цьому ревальвувала. Хіба ж це не абсурд?

До речі, якщо вірити Петру Порошенку, навіть МВФ прогнозував середньорічний валютний курс на 2009 рік на рівні 8,6 гривень за долар. Тобто, до кінця року передбачалося падіння курсу до 9 гривень за долар.

У січні і лютому 2010 року також спостерігалися мінусові валютні інтервенції НБУ, і лише починаючи з березня, ситуація змінилася. Втім, не надовго. У вересні Нацбанк уже знову продав на міжбанку для підтримки гривні від падіння 669 мільйонів доларів, у жовтні — 565, в листопаді — 383.

При цьому національна валюта продовжувала повільно посилюватися аж до вересня — до 7,9 гривень за долар. А потім, та й до сьогодні, курс штучно утримувався Нацбанком в діапазоні 7,9-7,95 гривень за долар.

Проте економіка не могла не відреагувати на таку дикість у валютно-курсовій політиці Нацбанку.

Різке збільшення негативного сальдо зовнішньої торгівлі відбулося в липні поточного року. Тоді цей показник склав 928 мільйонів доларів, у серпні — 1,18 мільярди, у вересні — 987 мільйонів, в жовтні, за попередніми оцінками НБУ, — 1,46 мільярда.

При цьому як авторитетні зарубіжні, так і вітчизняні експерти вказували на хибність політики міцної гривні. Зокрема, 19 жовтня відомий американський економіст Нуріель Рубіні порекомендував українській владі проведення девальвації гривні, що дозволило б, на його думку, посилити конкурентоспроможність української економіки.

А вже нещодавно про це ж заявив екс-міністр економіки України Володимир Лановий.

“Чим більше і довше ми тримаємо курс в умовах, що не відповідають реаліям економіки, тим більшим потім буде провал гривні”, — сказав він, підкресливши, що очікує за такої політики Нацбанку обвалу гривні у 2012 році.

І, здається, вищенаведені або подібні аргументи інших експертів таки вплинули на погляди глави НБУ Володимира Стельмаха. У всякому разі, 10 грудня він зробив заяву, в якій він вже не “заїкався” про прийдешнє зміцнення гривні і навіть висловив припущення про можливу її девальвацію в 2011 році.

Головний банкір, як і належить йому за посадою, повідомив, що вважає виправданим закладений в проекті держбюджету-2011 курс на рівні 7,95 гривень за долар, однак при цьому назвав і фактори, які можуть призвести до девальвації гривні.

“За певних умов, якщо уряд буде йти так, як запланував, якщо буде виконуватися програма стимулювання експорту, якщо буде збалансований платіжний баланс ... Якщо це буде зроблено, то все буде абсолютно нормально (з курсом гривні)”, — зазначив він.

Тобто глава Нацбанку натякнув, що в разі продовження стрімкого зростання негативного зовнішньоторговельного сальдо курс гривні навряд чи здатен втриматися на теперішніх рубежах у наступному році.

Крім того, Стельмах зазначив, що гривня може відповідним чином відреагувати і на валютні війни одне з одним інших країн.

“Дуже важливо в цьому контексті поведінка наших торгових партнерів. Якщо вони почнуть стимулювати свої економіки девальвацією, то ми змушені будемо теж реагувати відповідним чином”, — попередив він.

Зрозуміло, що може мати на увазі в даному контексті голова НБУ. Наприклад, якщо в 2011 році євро почне сильно слабшати до долара, що досить ймовірно з урахуванням великих проблем у ЄС, то українській економіці від цього буде дуже не солодко.

Український експорт до Європи ускладниться, а здешевіли у доларовому і гривневому еквіваленті — при незмінному курсі гривня / долар — європейські товари, навпаки, ще сильніше хлинуть в Україні.

Таким чином, судячи зі слів Стельмаха, він, нарешті, починає “прозрівати”.

Говорячи про те, як “вони стимулюють свої економіки девальвацією”, банкір тепер розуміє, що девальвацією національної валюти можуть стимулювати свою економіку не тільки країни, які вже давно або недавно вступили на стежку валютної війни — Китай, США, Японія, Бразилія та інші, — а й Україна також.

Втім, оголошені всього днем раніше висловлювання Стельмаха змушують кілька засумніватися в наведеному вище висновку. Так, 9 грудня він заявив, що впевненості в тому, що коливання на валютному ринку не буде, надає прогноз інфляції — менше 10%.

“За підсумками року вона буде однозначною цифрою, тому немає ніяких підстав (для стрибка курсу)”, — сказав голова НБУ.

Ця теза Стельмаха, безумовно, помилкова. Нехай інфляція в Україні складе за підсумками 2010 року всього 9%, але інфляційне знецінення долара і євро в цьому році навряд чи перевищить 2-2,5%: річна інфляція в США склала в жовтні 1,2%, а в країнах єврозони — 1,9%.

Отже для збереження паритету потрібно було б протягом 2010 року девальвувати гривню на 6-7%, а не тримати фіксований курс, як це робив Нацбанк. Ще більшим розрив між показниками інфляції в Україні та США, а також країнах Європи, був у більшості з років останнього десятиліття, за винятком 2002-го, коли в Україні була дефляція.

У зв'язку з цим, якщо застосувати термін “валютні війни”, можна сказати, що Україна цю війну програла достроково, капітулювавши без бою ще 10 років тому.

Потрібно було берегти як зіницю ока величезні переваги для вітчизняної економіки, отримані в результаті сильної девальвації національної валюти в 1998-1999 роках — шляхом подальшої плавної девальвації темпами, кілька відстаючими від інфляції.

НБУ ж з 2000 по 2008 рік проводив шкідливу політику утримування на фіксованому рівні курсу гривні до долара і навіть ревальвації національної валюти.

Саме тому та ще через корупцію в країні українська економіка, за винятком сировинних галузей, практично повністю “лягла”, а полиці вітчизняних магазинів завалені імпортними товарами. І абсолютно очевидно, з яких двох головних напрямків потрібно докласти зусилля нинішньої влади, якщо вона дійсно хоче покращення ситуації в економіці.

Юрій ГЛУХОВ