Справа Луценка: свідки писали в прокуратурі диктанти

— Проти мене було відкрито три кримінальні справи. Дана була вказівка: посадити. Мене водили додому під щитами, охороняли. В ліфті спеціально встановили пристрій, який не дає перериватись телефонному зв'язку. Я тоді, коли заходив у ліфт, виймав батарею, окремо її клав, і вони таким чином мене втрачали, і машини переставали їздити за мною… — скаржився екс-голова Печерського суду на тиск попередньої влади.

У 2011 році екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко може лише мріяти про щоденне повернення до власного під'їзду. Вже вісім місяців він перебуває в Лук'янівському СІЗО. Всі його клопотання про зміну запобіжного заходу стабільно відхиляються.

Абсурдність процесу можна відчути, посидівши хоча б на одному засіданні у даній справі. Потерпілі не з'являються до суду чи відмовляються від попередніх претензій до Луценка, а слова свідків не збігаються з протоколами Генпрокуратури.

А підсудний продовжує сидіти в клітці та чекати на вирок. Причому, процес його винесення затягується. Наступні три тижні засідань не буде: судді йдуть у відпустку, а Юрій Луценко чекатиме на їх повернення в СІЗО.

Заяви від постраждалих допомогали писати слідчі?

При проведенні допитів у суді вималювалась невтішна тенденція: із потерпілими та свідками попрацювала прокуратура. Внаслідок цього протоколи показів відрізнялись від того, що вони казали на засіданні.

У ході судового слідства було допитано трьох із п'яти потерпілих у двох справах проти Юрія Луценка.

Перший із них — водій екс-заступника голови СБУ Володимира Сацюка Валентин Давиденко. У 2008 році він був одним з фігурантів у справі про отруєння Віктора Ющенка. У зв'язку із цим на нього було відкрито оперативно-розшукову справу. Це передбачало можливість стеження за Давиденком та прослуховування його телефонів упродовж 12 місяців. Через рік такі дії могли бути продовжені рішенням очільника МВС після погодження з судом та прокуратурою.

В обвинувальному висновку слідчий Генпрокуратури Сергій Войченко зазначив: рішення про продовження стеження на 6 місяців було ухвалене особисто Луценком. Та вже на початку допиту Валентин Давиденко розповів: особливих незручностей він не відчув.

— Я бачив, що за мною стежать, — пригадав пан Давиденко. — Бачив, машини їздили, ходили по дві-три людини, в магазині в черзі за мною стояли.

— Якщо ви помітили зовнішнє спостереження, то чи звертались в МВС або СБУ з цього приводу?

— Сенс мені звертатись? Я розумів, чому проводиться спостереження, і спокійно працював та дивився, як люди працюють, — зазначив постраждалий.

Втім, у подальшому водій не зміг пояснити, які ж саме його права були порушені екс-міністром. Згодом виявилось: про те, що він є постраждалим, Давиденко дізнався… в Генпрокуратурі.

— Для продовження спостереження є процедура, передбачена законом. Чому ви вважаєте винним саме Юрія Луценка? — запитав захисник Ігор Фомін.

— Я кажу: право підпису на продовження мав лише Юрій Віталійович Луценко, — наполягав Давиденко.

— Хто вам це сказав?

— Це в прокуратурі сказали, — зазнався він.

Із наступних показів стало зрозуміло, що Давиденко взагалі не збирався писати заяву на Луценка, якби його раптово не викликали до Генеральної прокуратури.

— Спостереження за вами проводилось в 2008-2009 роках, а заяву ви написали в грудні 2010 року. Цей рік — це ваші роздуми, чи що слугувало причиною для написання заяви? — допитувалась у Давиденка сторона захисту.

— Я прийшов у прокуратуру — і слідчий сказав.

— А прийшли нащо?

— Мене викликали на допит. Сказали: “до вас були порушені терміни оперативно-розшукової діяльності”.

— Ви заяву пам'ятаєте?

— Ні.

— А звідки ви знали номер справи проти Луценка, який написали в заяві?

— Слідчий дав.

— Він пояснив, що це за справа?

— Це все щодо оперативно-розшукової діяльності, — не знав деталей справи постраждалий.

Завершення допиту відбувалось під сміх присутніх. У ході засідання Валентин Давиденко зізнався, що якби писав заяву сам, то виклав би все російською, а не українською мовою. Окрім того, він не зміг пояснити, про яку “істотну шкоду” йшлося в його заяві.

— Мені пояснив слідчий, що треба так казати. Номери справ проти Луценка диктував, статтю 31 Конституції.

— То він (слідчий) вам диктував? — поставив уточнююче питання Юрій Луценко.

— Це ж не в довільній формі пишеться. Тому слідчий мені підказував, — розповів про методи прокуратури Давиденко.

— Тобто, якби слідчий повідомив про те, що оперативно-розшукова діяльність проводилась за рішенням Апеляційного суду та Генпрокуратури, ви вважали би ці дії законними?

— Так.

— Тобто, ви не вважаєте себе потерпілим?

— Виходить, що так, — підсумував Давиденко.

Та незважаючи на те, що допитаний відмовився від статусу потерпілого, суд не задовольнив клопотання про зміну запобіжного заходу для Юрія Луценка.

Четверо претендентів на одну квартиру

Друга справа проти Юрія Луценка — позачергове надання квартири його водію Леоніду Приступлюку. Постраждалих у цій справі виявилось четверо. Втім, цікавий факт: жоден із цих людей не перебував у першій десятці в квартирній черзі. Яким чином усі вони претендували на одне помешкання — загадка.

Перший із постраждалих у даній справі — пенсіонер Микола Сидоренко. Ставши в пільгову чергу в 1998 році під номером 34, у 2007 році він знаходився на тому ж місці. На питання, яким чином він може зараз покращити свої житлові умови, пан Сидоренко простодушно зізнався:

— Сподіваюсь, що суд своїм рішенням дасть мені квартиру.

Як виявилось, цей потерпілий також не був знайомий із матеріалами справи. У результаті він дійшов висновку, що квартиру повинна була надати житлово-комунальна комісія, а не особисто міністр. Так само пан Сидоренко не зміг пояснити, про яку “істотну шкоду” зі сторони Луценка він написав у заяві.

— Що таке “істотна шкода”? — допитувався адвокат Ігор Фомін.

— Я не знаю, — відповів Сидоренко.

— А чому ви це написали? Звідкіля ви взяли це формулювання?

— Це не я писав, а він (слідчий) підказав…

Як і попередній потерпілий, Микола Сидоренко написав заяву після того, як його викликали на допит в Генпрокуратуру.

— Ви і зараз вважаєте, що я порушив ваші права? Я чи комісія? — допитувався Юрій Луценко під сміх присутніх. — Кому сміятись, а кому сидіти, — відреагував він на реакцію залу.

— Я потерпів від МВС, а не від Луценка, — врешті вирішив Сидоренко.

Втім, після минулих вихідних ситуація почала змінюватись. Наступний постраждалий — полковник міліції Сергій Третьяков — почав відмовлятись від попередньої заяви, яка була опублікована в пресі навесні. Там пан Третьяков зазначав, що це слідство призначило його потерпілим.

— Я ніяких інтерв'ю не давав, — вперто заперечував він. — І я дозволяв використовувати мої слова в ЗМІ жодній людині, яка б представилась кореспондентом.

На прохання Юрія Луценка, текст цього інтерв'ю було долучено до матеріалів справи. Втім, запросити автора статті у якості свідка суддя відмовився.

Після вихідних змінився і характер судового розгляду. На попередньому допиті головуючий суддя Сергій Вовк відхиляв недоречні питання прокурорів. Та цього разу він сам немов підштовхував потерпілого до правильних відповідей. А полковник міліції Третьяков, який пам'ятав деякі події до найменших деталей, почав по кілька разів змінювати свідчення в ході допиту.

Наприкінці допиту Сергій Третьяков також не був впевненим у вині Луценка. Він заявив: встановити, хто саме порушив його права, повинен суд.

На цьому допит потерпілих у суді було завершено. Оголосивши, що двоє з них є важко хворими, суддя Сергій Вовк постановив зачитати їх письмові свідчення. Водночас, на засіданні оголосили заяву представника одного з хворих — Віктора Костенка — з проханням зняти попередні звинувачення з Луценка.

Таким чином, четверо з п'яти потерпілих, якщо не зняли, то пом'якшили свої претензії особисто до Луценка.

Та значна кількість питань стосувалась саме останнього потерпілого, Юрія Наріжного. Річ у тім, що він став на чергу у вересні 2005 року, тоді як Леонід Приступлюк отримав квартиру в травні 2005-го.

Суддя Вовк оголосив, що свідок не може прибути, бо перебуває у важкому стані. Водночас, за даними Луценка, Наріжний не лише пересувається по місту, але й заходив до головного управління МВС.

Втім, клопотання про запрошення до суду пана Наріжного, а також залучення в якості свідка слідчого Войченка, суд не задовольнив. Тож можна лише гадати, чи справді має претензії до екс-міністра останній з потерпілих.

Свідки обвинувачення — на користь Луценка?

На останньому засіданні 29 серпня суд перейшов від допиту потерпілих до допиту свідків. Лише зі сторони обвинувачення їх налічується 148 осіб.

У понеділок суд встиг допитати лише двох працівників управління з питань працевлаштування МВС. Хоча вони й були запрошені стороною обвинувачення, їх слова свідчили швидше на користь Луценка.

Так, Сергій Шумило та Юрій Кошець зауважили, що Леоніда Приступлюка взяли на службу в МВС без порушень законодавства. Окрім того, обоє свідків заперечили факти “чисток” в МВС з приходом Юрія Луценка, про що початково було зазначено в їх письмових показах.
 — Кожен міністр обирає собі оточення. А про чистку, це термін якийсь… Можливо, мене неправильно зрозуміли, — припустив під час допиту пан Кошець.

На найближчі місяці перед судом постане суперзавдання: допитати всіх свідків у трьох справах проти Юрія Луценка. Якщо темп судового розгляду не зміниться, постає невтішна перспектива: їх будуть викликати впродовж кількох місяців.

Але, за сумним розрахунком, тритижнева перерва в судових засіданнях може бути навіть на руку екс-міністру. Якщо виходити з найбільш песимістичного сценарію, який передбачає ув'язнення Юрія Луценка, то частину терміну йому буде зараховано за проведений в слідчому ізоляторі час.

Таким чином, додаткові тижні в київському СІЗО — це період, коли Юрію Луценку буде значно простіше побачитися з рідними та близькими, ніж якби він перебував далеко від столиці в місцях, призначених для відбування покарань.

Екатерина КАПЛЮК