ДАЙДЖЕСТ

Секс-шоп з України в центрі Барселони

[07:40 31 мая 2022 года ] [ Forbes-Украина, 30 травня 2022 ]

Війна змусила українських підприємців відкривати франшизи в Європі. Як вони планують будувати там бізнес.

Українські підприємці готують франшизи для Європи. До виходу вже лаштуються одеський оператор “темних кухонь” Smilefood, мережа рибних магазинів Forellis, охоронна компанія “Шериф” та ресторани Дмитра Борисова.

У центрі Барселони на головній туристичній вулиці Rambla за кілька тижнів відкриється український інтим-бутик No Taboo. Це перший магазин української мережі в Європі. Всього в компанії, яка масштабується шляхом франчайзингу, — 48 магазинів у 15 містах України. У 2020 році, за оцінками Forbes, виручка No Taboo склала $6—7 млн.

Барселонський No Taboo власниця Анжела Запорожець, 41, відкриває як пілотну торговельну точку, на якій хоче протестувати життєздатність свого бізнесу в Європі. Її ідея — відкриватися за франчайзингом в ЄС. На першому магазині Запорожець буде відточувати бізнес-процеси: роботу з партнерами та постачальниками, а також протестують програмне забезпечення. Наступний крок — продавати франшизи в ЄС.

Виходити в Європу Запорожець змусила війна. В Україні її бізнес майже зупинився: половина магазинів не працюють. Новий товар завезти неможливо.

Так само, як власниця No Taboo, почали прагнути вийти на закордонні ринки й інші компанії, каже співзасновник консалтингової компанії “Франч” Роман Кирилович. Його фірма допомагає розвивати франшизу кінотеатрам “Планета Кіно”, спортклубам Smartass та іншим компаніям. “Зараз фактично створюється ринок українських франшиз в Європі”, — розповідає він. До іншої консалтингової компанії Franchise Group, яка просуває франчайзинг, щодня надходять пʼять—сім запитів на запуск франшизи за кордоном. До війни, за словами засновниці Мирослави Козачук, було два—три запити на тиждень.

Але готових угод поки що немає, лише тривають перемовини.

Чим приваблива Європа для українських франшиз

Одеський оператор dark kitchen SmileFood через війну втратив бізнес у Херсоні та через падіння попиту закрив одне з трьох виробництв у Києві та три з семи в Одесі. Виручка компанії впала в шість—вісім разів.

Виходити за кордон SmileFood, який співпрацював, зокрема, зі службою доставляння Glovo, у найближчому майбутньому не планував. Компанія за допомогою франчайзингової моделі спочатку збиралася підкорити рідну країну, а вже потім — інші. Коли почалася війна, власник SmileFood Олександр Соколов погодився на пропозицію одного зі своїх партнерів відкритися у Казахстані. А також веде перемовини з потенційними партнерами в Болгарії, Іспанії та Польщі. “Це спосіб вижити”, — пояснює бізнесмен. Соколов до кінця літа планує запустити франчайзингові кухні не лише в казахстанській Алма-Аті, а й у столиці Болгарії Софії.

Як компанії збираються захопити нові ринки

Основний виклик для українських компаній, які намагаються вивести свої франшизи в Європу, — адаптувати бізнес-моделі під новий ринок. Орієнтуватися лише на партнерів та клієнтів співвітчизників — хибна стратегія, каже Кирилович із “Франч”.

No Taboo розцінюють як ризик те, що згодом частина франчайзі може втратити інтерес до бізнесу за кордоном через повернення до України. Щоб не закривати точки, які вийдуть на прибутковість в Європі, власниця бізнесу Запорожець планує їх викуповувати.

Стрижов із “Шериф” уже націлюється на місцевих підприємців. Він збирається їх залучати через клуби інвесторів та бізнес-клуби. Серед потенційних франчайзі також компанії, які займаються інсталяцією охоронного та пожежного обладнання.

Стрімко набирати обороти допоможе гнучкість, яка притаманна українським підприємцям, упевнений співвласник мережі рибних магазинів Forellis Олександр Задерей. Його мережа в Україні представлена трьома форматами: суші-shop, fish-market та fish-bar. Через війну половина з 15 закладів у Києві та Херсоні закриті.

Підприємець не мав франшизи, але планував запустити її спочатку в Україні, потім в одній із країн Європи. До війни Задерей продав одну франшизу в Києві, але заклад не встигли відкрити. Задерей, виїхавши з окупованого Херсону до Хорватії, побачив перспективу в ніші формату суші-барів і вирішив розвивати франшизу fish-bar Forellis. Це рибний фаст-фуд, де продаються суші, бургери, супи та салати. Він передбачає роботу з локальними постачальниками. В Хорватії та Польщі, де формат згодом також запустять, він буде називатися Forellis fish&sushi-bar.

Одна з переваг хорватського ринку — менша конкуренція, вважає Задерей. “Конкуренція мінімальна, і ми можемо задавати тренди в форматі суші-барів, — каже він. — У Києві нам доводилось наздоганяти лідерів”.

Але не варто недооцінювати помилки на європейському ринку, зауважує засновник холдингу !Fest Андрій Худо. У його холдингу за франшизою в Європі працює бар “Пʼяна вишня” та “Львівська Майстерня Шоколаду”. Худо невдало відкрив у 2011 році в центрі Кракова ресторан-фабрику кондитерських виробів ручної роботи “Львівська Майстерня Шоколаду” та закрив його в 2016-му через погану рентабельність. Не дуже ретельно пропрацювали локації, пригадує Худо. Тож він радить підприємцям, які збираються підкорювати європейські ринки, ретельно зробити “домашню роботу”.

Зараз у !Fest девʼять барів “Пʼяна вишня” у Румунії, Молдові та Польщі та три “Львівська Майстерня Шоколаду” в Азербайджані.

“Домашню роботу” на власних помилках уже зробив київський ресторатор Дмитро Борисов. Його компанія GastroFamily наприкінці 2017-го відкрила, ресторан “Канапа” в столиці Польщі Варшаві. У 2020-му заклад довелося закрити. “Тоді ми просто відкривали “ще один ресторан” в іншій країні й не адаптували бізнес-модель та внутрішні стандарти під глобальний ринок, — пояснює Борисов. — Це вимагало “ручного” керування”.

Тепер на європейський ринок ресторатор виводить 15 ресторанних концепцій. Вони можуть працювати не лише в традиційному форматі закладу з сервісом та самообслуговуванням, а й як корнер на фудмаркеті, dark kitchen або як вітрина з готовими делікатесними стравами. Франшизи продаватимуть на власному сайті. Його розробили для міжнародного ринку.

Ната ШТУКА