Шаг — українська автентична монета або “Унікальне найменування, якого не знає ніхто”

 Цей текст ще вчора виглядав абсолютно інакше. Спершу я хотів поділитися тією до певної міри науковою “експедицією”, яку ми з командою здійснили за останні кілька місяців, вивчаючи історію грошового обігу України, перш ніж вийти публічно з ініціативою про повернення історичної назви розмінної монети.  

Разом із науковцями ми провели дуже ґрунтовну роботу, вивчили історичні праці та дослідження, шар за шаром “розпаковувалиˮ фактаж, який дуже довго залишався без належної уваги (і дарма). 

Ми зібрали достатньо наукових підтверджень, отримали експертні висновки Національної академії наук України, щоб впевнено сказати, що чужорідну для нашої країни російську назву “копійка” за правом має замінити питомо українська назва “шаг”. 

Про усе це я і зараз готовий розповідати. Та спочатку хочу відповісти на першу реакцію, яка сколихнула публічний простір, людей, які перебували поза цим історичним дискурсом, після презентації нашої ідеї. 

Уважно та з цікавістю прочитав коментарі та відгуки, які ми отримали. Мені важливо відповісти на них, бо ця перша емоційна, можливо в чомусь навіть інстинктивна, реакція є дуже чесною. 

Я навіть радий, що ми не залишили байдужими українців, а дискусія, яку ці кілька місяців ми вели переважно в середовищі науковому, вийшла в середовище громадськості, за двері наукових установ та музеїв. Тепер маємо шанс розвити про цю нову дискусію на тему дерусифікації у сфері грошового обігу, яка до цього не мала належної уваги і є частиною великих змін, які проходить і країна, і суспільство, позбуваючись впливу росії. 

Хтось беззаперечно підтримав нас, хтось був категорично проти. У цій “хвилі” виразно проступали емоційні повторювані раз за разом тези, чому ми маємо відмовитися від ініціативи з повернення шагів. Такий собі мінірейтинг “чому ні”. 

На першому місці —  несприйняття ідеї тільки через те, що назва є незнайомою, невідомою загалу. Я навіть додав у заголовок один із коментарів — “унікальне найменування, якого не знає ніхто”.

Так, на жаль, ми з вами ще багато чого не знаємо з історії країни. Бо не одне десятиліття її стирали та переписували, забороняли. І покоління за поколінням замуровували в бетон тотального зросійщення. Те, що пробивалося крізь бетон, виривали з корінням, з кров’ю! 

Нарешті ми маємо шанс відкрити всі архіви, щоб вивчити та побачити свою країну не такою, якою її малювали довгі роки “совєти”, а такою, яка вона була і є насправді. 

Нарешті ми маємо ситуацію, коли суспільство має запит у відповідь на дослідження своєї історії — чи то через вивчення традиційного одягу та його повернення у щоденний вжиток, чи то через сміливість відкрити для себе історію Розстріляного відродження чи долі шістдесятників (згадайте неймовірний ажіотаж на виставці, присвяченій Аллі Горській в Українському домі), їхньої творчості, яка виявляється є глибшою, талановитішою та вартіснішою за “пушкіних” і “булгакових”. 

Ми багато чого не знали. І в цьому контексті вивчення історії власних грошей є не менш важливим.  

Тому так, ви могли не чути про шаг. Та це не змінює його місця в історії українських грошей і тієї ролі, яку він сьогодні може зіграти —  своєї ролі в поверненні із забуття ще однієї затертої сторінки України невідомої — вашої України.  

Але найцікавіше, що ті, хто впевнено говорить, що вперше чує про шаг, з великою ймовірністю знають про його існування ще зі школи. Згадайте, яка поема Тараса Шевченка точно була обов’язковою для вивчення?  Так, “Катерина”. А коли згадаєте, то, можливо, вас зацікавлять ось ці рядки 

“Люде добрі,

Де шлях в Московщину?

В Московщину? Оцей самий.

Далеко, небого?

В саму Москву. Христа ради,

Дайте на дорогу!

Бере шага, аж труситься:

Тяжко його брати!..

Та й навіщо?.. А дитина?

Вона ж його мати!

Заплакала, пішла шляхом,

В Броварях спочила”.

І це не єдиний твір, загалом Шевченко не менше 11 разів згадує шаг як монету у своїх текстах.

Або ж слова Лесі Українки з твору “Що дасть нам силу?”, 1903 рік

“Гаптують, шиють, і печуть, і варять,

купують, продають, про свято дбають.

Лиш той не дбає, хто шага не має,

але й такий волів би заробити

гіркою працею, ніж так “не дбати”.

Українські автори використовують це слово як цілком звичне та характерне для їхнього побуту, засвідчуючи ще раз давню історію назви монети “шаг”.

То чому ж цій історії так опираємося ми? Й не вперше. 

Згадайте, з яким опором реагувало суспільство на квоти щодо української музики на радіо та музичних каналах, щодо обов’язкового українського дубляжу в кінотеатрах або обслуговування українською мовою? 

Мені на думку приходить метафора “очищення”, яке ми проходимо, після багатьох років “вливання” нам в голови, у вуха, в очі, в думки російських наративів та російського контенту. 

Згадайте перші перейменування міст та вулиць, коли розпочався процес декомунізації. І знову, як ланцюгова реакція, виникали неприйняття та спротив, хоча вже сьогодні нові історичні назви звучать абсолютно природно. Й ніхто вже не згадає якогось тимчасового дискомфорту, натомість захоплюється новими іменами, талантом українських виконавців чи якістю українського дубляжу та відчуває гордість за своє. 

І зараз вже росте покоління українців, для якого саме це буде відправною точкою у відкриття та пізнанні своєї країни — унікальної та самобутньої.

На другому місці ми побачили закид, що шаг — це російське слово. 

Я згоден, що почувши назву “шаг” вперше, на думку спадає подібне російське слово. Але це знову той випадок, коли дізнавшись трохи більше про один з аспектів історії власної країни, ви матимете шанс знову переконатися в її унікальності. 

Назва “шаг” — давнього українського походження і не має жодного стосунку до російського аналога. Тут доречно буде згадати експертний висновок, наданий нам інститутом мовознавства, в якому йдеться, що ці два слова виникли в різних мовах незалежно одне від одного і є міжмовними паронімами (коли у слів різного змісту звучання приблизно однакові). То чому нам не прийняти цей факт існування власного самобутнього слова і більше не повертатися до порівняння? 

Але, напевне, найбільше відгуків ми почули з гаслом, де великими літерами написано “НЕ НА ЧАСІ”. 

А який момент ми маємо чекати, щоб в Україні, яка захищається від російської воєнної агресії, називати українські гроші українською, а не російською назвою? Який знак і хто має подати, щоб ми нарешті перестали озиратися на когось, а самі рішуче повертали те, що належить нам за правом?  

Вчора на презентації Владислав Безпалько, старший науковий співробітник Національного музею історії України, згадав, як Михайло Грушевський у 1918 році писав, що було б добре, якби український уряд випустив монети в пів гривні, у 20 шагів, 10, 5 і навіть 1 шаг. 

Під час визвольних змагань цього не сталося. Пройшло  вже понад 100 років. Чи досить? Історія вчить, що можна покірно чекати, а можна брати своє. Сьогодні саме час повертати Україні українське. Для цього завжди слушний час. 

Сьогодні український народ повертає собі все, що було несправедливо в нього вкрадене та понівечене кремлівськими наративами.

Як зазначив у зверненні з нагоди Дня Незалежності України Президент України Володимир Зеленський: “Незалежність — справа кожного й кожної. І вона має багато вимірів. Кожен з яких потрібно здобувати, аби відстояти незалежність всеосяжну. Це економічна, це енергетична незалежність. Це духовна незалежність українського народу”.

Тому Національний банк робить свій внесок у нашу всеосяжну незалежність та ініціює відновлення історичної справедливості та очищення монетарного суверенітету від щонайменшої спорідненості з будь-чим московським. 

Завдяки давній та самобутній історії гривня справедливо обрана національною валютою незалежної України. Однак до сьогодні у грошовому ряді гривні залишається елемент, який міцно пов’язує нас із росією. Час позбутися його. 

І насамкінець бонусний пункт про вартість цієї заміни. 

Відповім одразу всім, хто вже жонглює цифрами, якимись міфічними мільйонами мільярдів. 

Жодних додаткових витрат на розроблення ескізів та карбування шагів не буде. Ні з державного бюджету, ні з бюджету НБУ. 

Нові монети перебуватимуть в обігу паралельно з копійками. І це також дасть можливість уникнути додаткових витрат на утилізацію копійок і виготовлення шагів на їх заміну.

Андрій ПИШНИЙ, голова Національного банку України