Що буде з цінами на газ, або Як МВФ і Кабмін випробовують один одного

Підвищити ціни на газ для населення та не розгубити останніх прихильників перед виборами. Перед українською владою стоїть непросте завдання, яке невдовзі належить виконати Кабінету міністрів на чолі з Володимиром Гройсманом.

Після ухвалення законопроекту про Антикорупційний суд і вирішення спірних питань навколо нього на авансцену у переговорах України з МВФ виходять тарифи на газ, які уряд, відповідно до домовленостей з міжнародним кредитором, повинен був підвищити ще 2017 року.

Якщо більш точно, то виконанню цієї умови уряд опирається вже понад півтора року.

Фонд наполягає на підвищенні, яке, за різними оцінками, може становити від 30% до 60% з огляду на зростання цін на міжнародних ринках, тоді як прем'єр називає такий крок невиправданим.

За цей час українська сторона запропонувала МВФ кілька варіантів зміни формули ціни на газ, які дали б змогу уникнути “непідйомного” для населення підвищення цін, однак домовитися не вдалося. 

Днями стало відомо, що це питання відкладається мінімум на місяць.

Так, на останньому засіданні Кабмін знову продовжив дію спеціальних зобов'язань (ПСО) для “Нафтогазу”, які зобов’язують компанію постачати газ для потреб населення за зниженою ціною — 4 942 грн за тис куб м.

ПСО (Public Service Obligation) — це своєрідний договір між державою та підприємствами про надання послуг певним категоріям споживачів за спеціальними цінами. У країнах ЄС ПСО практикуються в різних сферах — енергетиці, транспорті, сфері поштових послуг.

Проте останнє рішення уряду має одну особливість: спеціальні зобов'язання продовжили тільки до 1 вересня 2018 року. Перед цим Гройсман, виступаючи в Раді, припустив, що ціни доведеться підвищити.

“Я не хочу підвищувати ціни на газ, я не хочу цього робити. Це може бути тільки вимушений крок, щоб не допустити економічної катастрофи і бідності для українських громадян. Я буду просити консультації з лідерами фракцій з цього питання і буду там просто показувати два, три сценарії, на які ми можемо піти”, — заявив прем'єр.

За інформацією джерел ЕП, до останнього моменту у Гройсмана на столі лежали два варіанти: продовжувати ПСО до 1 жовтня 2018 року або до 1 квітня 2019 року. Проте прем'єр обрав третій.

Що це означає, чи готовий поступитися МВФ, і якими можуть бути наслідки тарифних рішень, з'ясовувала ЕП.

Аргументи Кабміну

Ціна на газ для населення складається з кількох компонентів (нижче на малюнку), основний з яких — вартість газу. Цей показник встановлений на рівні 4 942 грн згаданою постановою Кабміну про спеціальні зобов'язання “Нафтогазу”.

У березні 2017 року уряд зобов'язався перед МВФ підвищити ціну на газу залежно від ціни імпорту (ціни, сформованої на німецькому газовому хабі, NCG).

Проте після отримання траншу від МВФ Кабмін змінив риторику і почав переконувати фонд у необхідності змінити домовленості, щоб уникнути підвищення тарифів. Ці перемовини тривають досі.

Один із співрозмовників ЕП в уряді описує переговори урядовців та експертів МВФ так: сідають за стіл, обговорюють розрахунки української сторони і можливі наслідки, розходяться і на наступній зустрічі все починається спочатку.

Які варіанти є у Кабміну?

Урядовці передбачили три основні сценарії обрахунку ціни на газ для населення. Нижче наведені розрахунки, виходячи з даних за червень 2018 року.

Hub+ — ціна на німецькому хабі плюс витрати на транспортування. Це найдорожчий варіант, його уряд намагається уникнути. При націнці 2,5% з ПДВ (націнка ПСО-постачальника) ціна на газ сягатиме 10 259 грн за тис куб м. При націнці 10% з ПДВ вона зросте до 10 945  грн за тис куб м.

За законом торговельна націнка постачальника не може перевищувати 2,5% ціни, за якою постачальники купили паливо у “Нафтогазу”. Міненерго пропонує обмежити роздрібну ціну продажу газу націнкою не вище 10%, щоб споживач із наявної кількості постачальників, що пропонують державний газ, міг обрати того, який пропонує меншу націнку.

Hub- — ціна на німецькому хабі мінус витрати на транспортування. Вартість газу для населення з мінімальною націнкою і ПДВ у такому разі становитиме 7 765 грн за тис куб м. При націнці 10% з ПДВ вона становитиме 8 268 грн за тис куб м. Це найдешевший варіант.

Hub0 — “чиста” ціна на німецькому хабі. Вартість газу для населення за такого варіанту сягатиме 9 215 грн за тис куб м та 9 825 грн за тис куб м з націнкою 10% з ПДВ.

У Кабміні сподіваються на рішення, яке передбачає найменше зростання тарифів, тобто варіант Hub-.

Які аргументи наводять чиновники?

Перший аргумент уряду проти різкого підвищення тарифів на газ — зростуть кількість субсидіантів та обсяг видатків бюджету на комунальні субсидії.

Якщо у 2017 році субсидії отримували 60% населення або 7,2 млн домогосподартсв, то в разі підвищення тарифів їх кількість може зрости до 72% або до 8,6 млн.

За такого сценарію видатки державного бюджету на субсидії із запланованих 71 млрд грн зростуть до 79,2-115 млрд грн залежно від варіанта.

Другий аргумент — спостерігається стрімке зростання заборгованості населення за спожитий газ.

Як сказано в аналітичній записці Міненерговугілля, яка є у розпорядженні ЕП, з 1 червня 2016 року до 1 січня 2018 року борг зріс на 410% — з 5,9 млрд грн до 30,1 млрд грн. Ці суми включають борги населення та держбюджету за субсидіями перед постачальниками.

Третій пакет аргументів — “спочатку все інше, а потім — ринкова ціна”.

Так, уряд намагається переконати МВФ у тому, що спершу потрібно завершити анбандлінг “Нафтогазу” — до кінця 2018 року, запровадити добове балансування з 1 серпня 2018 року, зменшити кількість отримувачів субсидій до 25% або забезпечити потреби споживачів газом власного видобутку, а вже потім підвищувати ціну на газ до ринкового рівня.

 

Балансування газової системи — це визначення та усунення різниці між об'ємами газу, які надійшли в систему через точки входу, і відібраними з неї через точки виходу. З 1 серпня 2018 року всі суб'єкти ринку повинні перейти з місячного на добове балансування, яке дозволить покупцям і постачальникам коригувати обсяги операцій купівлі-продажу газу на наступний день.

 

У розпорядженні видання також опинилися розрахунки щодо можливих фіскальних та соціальних наслідків від підвищення ціни на газ.

Ідея-фікс

Окремої уваги заслуговує план уряду щодо забезпечення споживачів газом власного видобутку, який пропонує не відмовлятися від ПСО.

Міненерговугілля розробило проект постанови, відповідно до якої державна компанія “Укргазввидобування” забезпечуватиме власним газом потреби населення і комунальних підприємств. Передбачається, що за такою моделлю країна житиме до 1 квітня 2021 року.

Про що йдеться?

Зараз “Нафтогаз” фактично виконує функції посередника: купує паливо в “Укргазвидобування” і продає його постачальникам — облгазам. У Міненерговугілля пропонують надати вільний доступ всім постачальникам до ресурсів “Укргазвидобування” без посередництва “Нафтогазу”.

 

За даними НКРЕКП, у березні 2018 року в Україні працювали 399 постачальників газу і лише “Нафтогаз” має ексклюзивне право викуповувати газ “Укргазвидобування”.

 

У міністерстві впевнені, що Україна у 2018 році зможе забезпечити потреби населення газом власного видобутку. Прогноз обсягу видобутку газу УГВ на 2018 рік — 16,2 млрд грн. Цього достатньо: населення споживає 10,9 млрд куб м, теплокомуненерго — 5,3 млрд куб м.

Джерело газу	Рік	Обсяг, млрд куб м
“Укргазвидобування”	2016	14,6	Валовий видобуток
	2017	15,2
	2018	16,2
	2019	18,3
	2020	20,1
Імпорт газу	2016	3,7	Для потреб споживачів ПСО
	2017	1,6
	2018	0
	2019	0
	2020	0

Проект постанови передбачає, що надлишок видобутого палива “Укргазвидобування” продаватиме на аукціонах через біржу. “Нафтогаз” купуватиме паливо в УГВ на біржових аукціонах і встановлюватиме свою торговельну націнку.

Співрозмовники в уряді стверджують, що “Нафтогаз” не підтримує такий варіант ПСО, оскільки за свої посередницькі послуги компанія отримує за кожну тисячу кубометрів газу 93 грн або 1,917% його вартості і не бажає їх втрачати.

У “Нафтогазі” підтверджують: такий формат ПСО він справді не підтримує, але з інших причин.

За словами комерційного директора “Нафтогазу” Юрія Вітренка, кінцева мета — перейти до лібералізованного ринку газу, коли ніхто нікому не буде диктувати, за якою ціною кому і що продавати.

Успішний приклад, наголошує він, — це оптовий ринок газу, на якому діє вiльне ціноутворення, і де завдяки інтеграції з європейським ринком ціна залежить від європейських цін.

“Саме через те, що НАК виступає за розвиток ринку в напрямку повної лібералізації, “Нафтогаз” проти запропонованої моделі”, — наголошує Вітренко.

Він також наголошує, що головна проблема цієї моделі в тому, що УГВ змушують продавати газ облгазам напряму.

На його думку, це свідчить про те, що облгазам некомфортно працювати в умовах вільного ринку і єдиної ринкової ціни на газ, яка залежатиме від ціни імпорту.

“Вони надають перевагу формату, який дозволить їм отримати прямий доступ до величезного ресурсу, який добуває УГВ, за ціною нижче ринкової, адже за цією моделлю державне регулювання ціни збережеться. Розвиваємо сценарій далі: потім держава наполягатиме, що ціна має бути на рівні “собівартості плюс регульований прибуток”, — зазначає Вітренко.

Поняття собівартості суперечливе — існують різні методи її розрахунку і завжди можна порахувати, як вигідніше. “Цей сценарій неминуче збереже корупційні схеми на рівні облгазів”, — резюмує комерційний директор “Нафтогазу”.

Ще один співрозмовник ЕП, наближений до НАКу, каже, що на ринку забагато посередників — десятки компаній “газо-збутів”, які закуповують газ  у “Нафтогазу” і продають населенню. Належать вони облгазам, більшість з яких контролює Дмитро Фірташ через ТОВ “Регіональна газова компанія” (РГК).  

“Обговорювався варіант, що посередників (”газо-збути”, ЕП) приберуть і перейдуть на прямі поставки. Якщо не приберуть, то буде великий пиріг, від якого усі захочуть відкусити шмат”, — наголошує співрозмовник.

Тож питання, хто буде постачальником для населення і як контролювати цих постачальників, залишається відкритим.

“В РГК (ТОВ “Регіональна газова компанія”,  що управляє газовим бізнесом Дмитра Фірташа, об’єднує облгази. — ЕП) вірять: якщо вони отримають доступ до “Укргазвидобування”, то проблеми з “вибиванням” боргів, які є з “Нафтогазом”, суттєво зменшаться. НАК — важковаговик в судах та сильніший за УГВ у своїх вимогах до облгазів”, — пояснює керівник Центру досліджень енергетики Олександр Харченко.

Аргументи МВФ

З весни 2017 року, коли уряд погодився підвищувати ціну на газ для населення залежно від ціни імпорту, позиція МВФ залишається незмінною: підписали — виконуйте.

Як розповіло ЕП джерело, знайоме з позицію фонду, кредитор бачить багато білих плям в аргументації української сторони.

По-перше, для МВФ неприйнятна ситуація, коли існують дві ціни на газ — для промисловості і для населення. На фоні монополізованого сегменту дистрибуції газу облгазами це економічно недоцільно і зберігає можливості для корупції.

Ведуться також дискусії, яку ціну брати за бенчмарк — сформовану на німецькому хабі чи деінде або взагалі певну середню ціну — з огляду на те, що частина газу імпортується, а частина видобувається в Україні.

Тут позиція кредитора наштовхується на ситуацію, у якій опиняються приватні трейдери: вони повинні купувати газ на німецькому хабі, тому виникає роздвоєння ціни.

По-друге, Україна наполягає на тому, що ціна за затвердженою формулою дуже висока і її потрібно змінити так, щоб уникнути різкого підвищення тарифів.

Міжнародний валютний фонд наполягає на єдиній ринковій ціні на блакитне паливо. Ринкову ціну не можна змінити на якусь іншу, можна розглядати різні варіанти формул, але лише за умови, що вони забезпечать ринкове ціноутворення.

По-третє, МВФ поділяє стурбованість щодо соціального ефекту: різке підвищення ціни на газ негативно вплине на бідних громадян. Проте це завдання соціальної політики — підтримати бідних людей через систему субсидій.

Підтримувати їх шляхом регулювання ціни на газ — поганий варіант. До того ж, система субсидій недосконала: допомогу отримують і ті, хто її не потребує, пояснюють співрозмовники, ознайомлені з позицією кредитора.

По-четверте, за розрахунками фонду, підвищення ціни на газ призведе до збільшення видатків бюджету на субсидії.

Утім, як розповідають співрозмовники ЕП, це збільшення складно порівнювати з тими корупційними схемами, які можливі у сфері дистрибуції блакитного палива.

Додаткові видатки бюджету на субсидії, каже співбесідник, частково вдасться перекрити завдяки дивідендам “Нафтогазу”.

По-п’яте, встановлення ціни на газ залежно від ціни імпорту стимулюватиме українців до енергоефективності.

Перспективи отримання траншу

Рішення Кабміну відкласти підвищення тарифів до вересня означає, що Володимир Гройсман не втрачає надії домовитися з МВФ про менш різке підвищення ціни на газ, але розуміє, що часу у нього залишилося небагато.

Для виходу на зовнішні ринки запозичень та збалансування бюджету Україні потрібно перебувати в програмі МВФ. У короткостроковій перспективі простежуються дві можливі дати, до яких важливо ухвалити рішення.

Перша — 15 вересня, коли в парламенті повинен з'явитися проект держбюджету. Логічно, щоб Мінфін розрахував його з розумінням перспектив співпраці з кредитором.

Друга — 15 жовтня, коли стартує опалювальний сезон. На відміну від вересня, ця дата менш політично зручна для уряду.

Старт опалювального сезону і так передбачає, що населення отримає платіжки з більшими цифрами порівняно з літнім сезоном. Якщо на це накладеться додаткове підвищення тарифів, соціальний ефект будет украй негативним.

Інші плани стосовно відкладення вирішення газового питання впираються у фактор президентських та парламентських виборів, які автоматично означають відстрочку з підвищенням тарифів мінімум до 2020 року.

Галина КАЛАЧОВА