Руслан Ротань: Якщо на Євро вся країна підтримуватиме збірну, то й ми відповімо країні навзаєм

На народження в Україні третьої сили — команди, яка складе компанію “Динамо” та “Шахтарю” в чемпіонських перегонах, — чекають давно. Головним претендентом на цю роль досить довго вважали дніпропетровський “Дніпро”. Проте клуб, який має “золоту” історію радянських часів, ніяк не може підкорити найвищу висоту в першості незалежної України. Не вдалося “озолотити” “Дніпро” ані зубрам вітчизняного тренерського цеху — Миколі Павлову, Євгену Кучеревському, В’ячеславу Грозному, ані представникам нової тренерської генерації — Олегу Протасову та Володимиру Безсонову. Не вийшло це і в німецького спеціаліста Бернда Штанге. Про початок “нової ери” в Дніпропетровську заговорили, коли в 2010 році на тренерський місток став титулований іспанський наставник Хуанде Рамос. Щоправда, її старт досі відкладається. Що заважає команді вийти на заплановані горизонти, кореспондент “України молодої” розпитав у капітана “дніпрян” Руслана Ротаня. У приємній розмові 30—річний футболіст також оцінив перспективи збірної на домашньому єврофорумі та проаналізував останню гру “Шахтаря” у Лізі чемпіонів.

“Про серйозні речі — з перекладачем”

— Руслане, за підсумками першого кола чемпіонату країни ваш “Дніпро”, який невдало розпочав сезон, фінішував на п’ятому місці, здобувши в останніх турах чотири перемоги поспіль. Можна говорити, що команда знайшла свою гру?

— Напевно, говорити про це ще зарано, хоча останні перемоги кажуть самі за себе. Вочевидь, у нас починає щось виходити. Однак говорити, що ми вже повністю вилізли з ями, думаю, не слід.

— Чи могли б ви сказати, що головним чином змінилося в команді після приходу на тренерський місток іспанця Хуанде Рамоса?

— Відверто, я б не хотів нікого ні з ким порівнювати. У кожного свій індивідуальний підхід до роботи.

— За останній рік у “Дніпрі” практично повністю змінився склад, у якому тепер грають іноземці з різних країн світу. Відомо, що в київському “Динамо” усіх новачків зобов’язують учити російську мову. Цікаво, а яка інтернаціональна мова у “Дніпрі”?

— Добре, що футбольна мова одна. Власне, нею ми й спілкуємося (сміється). Загалом, щоб донести співрозмовнику свою думку, використовуємо жести, слова з російської, англійської та іспанської мов. Саме так і вдається знайти порозуміння. Звісно, хочеться кращих умов спілкування, однак для цього потрібен час і знання мови.

— Не секрет, що капітанові інколи доводиться робити “втик” своїм колегам? Як спілкуєтеся під час виховної роботи?

— Якщо потрібно поговорити на серйозну тему, то залучаємо перекладача.

А коли обговорюємо суто футбольні моменти, то вистачає й простих жестів, адже футбольна мова — інтернаціональна (сміється).

— Руслане, ви згадали про перекладача. Чи задоволені ви роботою людини, від якої залежить точність передачі тренерських думок гравцям?

— Жодних питань до роботи цієї людини у мене немає — все професійно.

Єдине, в кого можуть бути проблеми, так це у тренера. Напевно, перекладачеві не завжди вдається передати емоційність мови наставника.

— Скажіть, хто виконує роль зв’язківця в “Дніпрі”?

— Це перекладач Максим Афанасьєв, якого взяли на роботу, коли команду очолив Хуанде Рамос.

“До тренера звертаємося “містер”

— Якби не існувало мовного бар’єру, “Дніпро” зараз був би вище в турнірній таблиці?

— Звичайно. Людям, які спілкуються однією мовою, завжди легше знайти порозуміння. Це важливий фактор для досягнення результату. Але в нашій команді грають футболісти з різних країн, тож маємо те, що маємо.

— А у вас особисто не було бажання вивчати іноземні мови?

— Були і бажання, і намагання вивчити іспанську. Щоправда, робив це я без викладача, а прослуховуючи аудіокасети та переглядаючи фільми. Проте часу на це в мене багато не було.

— Таке натхнення прийшло до вас після приїзду до Дніпропетровська Хуанде Рамоса?

— Ні, коли я почав цим займатися, Рамоса в Україні ще не було. Просто вивчення іспанської мови давалося мені значно легше, ніж англійської. Та й узагалі, мова Сервантеса мені більше до вподоби.

— Цікаво дізнатися, як гравці “Дніпра” звертаються до свого керманича? Футболісти “Шахтаря” кличуть Мірчу Луческу “містером”?

— У нас теж тренера називають “містер”. Ми так звертаємося й до помічників Хуанде Рамоса.

“За місце у складі потрібно воювати”

— Руслане, дивлячись на нинішній склад дніпропетровського клубу, можна сказати, що ви залишилися тут єдиним представником старої гвардії. Вам не самотньо?

— Що ви очікуєте почути?! Звісно, мені не вистачає тих людей, із якими я пліч—о—пліч грав багато років. Звичайно, мені б хотілося більше часу проводити разом з ними. Але це футбол. За місце на футбольному полі потрібно воювати. Неважливо, скільки тобі років — 18 чи 30, — усе одно необхідно боротися й доводити свою профпридатність.

— У вас нещодавно був ювілей. Напевно, на святкуванні свого 30—річчя ви зустрілися зі своїми друзями?

— На жаль, усіх нас розкидало по різних командах, тож зібратися нам не вдалося. Та й узагалі, день народження, який був напередодні гри з “Карпатами”, я не святкував — день присвятили підготовці до гри та перельоту до Львова.

— Якщо не секрет, хто зробив вам найцінніший подарунок до ювілею?

— Найкращий подарунок зробила команда, коли перемогла “Карпати” з рахунком 2:0.

— Виходить, що футбол для вас — найголовніший, а усе решта — другорядне!

— Однозначно, адже з дитинства я полюбив цей вид спорту, й досі він живе в моєму серці. Я тренуюся та граю із задоволенням.

“На критику ображаюся, але недовго”

— Руслане, у футболі ви вже більше двох десятків років. Чи не могли б назвати головне своє досягнення на цій ниві?

— Я б не хотів озиратися назад і там шукати свої здобутки. Наразі я не збираюся завершувати кар’єру, тож сподіваюся, що увесь позитив минулих років перенесеться в майбутнє.

— Практично все своє футбольне життя, за винятком трирічного виступу за київське “Динамо”, ви присвятили “Дніпру”. Які враження залишилися від перебування в таборі столичної команди?

— Не сказав би, що ті роки провів невдало. Але й занести їх до свого активу я не можу. Водночас я анітрохи не шкодую, що грав у такому іменитому клубі, як київське “Динамо”.

— Кажуть, що батьки — найбільш суворі, але водночас і об’єктивні критики. Від кого вам дістається на горіхи після невдало проведених матчів?

— Головний мій критик — тато. Він професіональний футболіст, тож критикує мене завжди по ділу. До його думки я прислухаюся, щоправда, іноді ображаюся. Проте дуюся недовго, хвилин п’ять, адже розумію, що досвідченому футболістові зі сторони усі мої недоліки видно краще.

— З огляду на фах вашого тата зайвим буде запитання про спортивний вибір, який став для вас справою усього життя...

— Справді, я та двоє моїх братів усе дитинство проводили з м’ячем. Де б ми не перебували, якої б якості не були футбольні майданчики, ми 24 години на добу ганяли шкіряний м’яч. Напевно, й спали з ним.

“На ЧС—2006 підтримка у збірної була колосальна”

— Руслане, на вашу думку, чому національна збірна України, завжди маючи пристойний склад гравців, лише одного разу змогла пробитися до фінальної частини світової/континентальної першості?

— З мого боку якось некоректно відповідати на це запитання. ...Проте я вважаю, що зараз у нас хороша збірна, за яку грають хороші футболісти. І якщо на Євро—2012 вся країна підтримуватиме збірну, то й національна команда відповість країні навзаєм. На чемпіонаті світу 2006 року ми мали колосальну підтримку — тоді вся Україна, забувши про політику, жила футболом. Без сумніву, тоді у нас на Батьківщині спостерігався футбольний бум: такої кількості привітань, “есемесок” я ніколи не забуду. Тож думаю, що саме підтримка вболівальників стане для збірної вирішальним чинником у досягненні результату на домашньому чемпіонаті Європи.

— Тобто, нині відчувається прохолодне ставлення до головної команди країни?

— Як футболістові мені скаржитися немає на що: ми маємо чудові умови для підготовки. Просто хотілося б розуміння з боку вболівальників та журналістів. У збірної новий тренер — і не може все йти гладко. Зрештою, останні матчі показали, що зібрався хороший колектив, та й гру часом ми демонструємо непогану. На підготовку до Євро у нас залишилося зовсім мало часу, тому хочеться, щоб і ми, футболісти, і тренери збірної мали всебічну підтримку.

— Розкажіть про ваші особисті вподобання серед національних першостей континенту?

— Вважаю, що номер один у Старому світі — іспанський чемпіонат. У примері команди завжди демонструють цікавий атакуючий футбол і забивають багато голів. Потім, напевно, я б поставив англійську прем’єр—лігу. Останнім часом дуже сильно додав російський чемпіонат.

“Чемпіонат України став цікавішим”

— А яке ваше ставлення до Ліги чемпіонів?

— Це святе — найкращий тур­нір за участю найкращих команд.

— Що можете сказати про останній матч “Шахтаря” в Суперлізі, який підопічні Луческу програли 0:1 у Петербурзі?

— Відверто, я переживав за “гірників”, адже Україні необхідні рейтингові очки. Однак “Зеніт” не дозволив донеччанам абсолютно нічого створити в атаці. Як—то кажуть, команда Спалетті перемогла по грі.

— До речі, наставник пітерського клубу заявив, що російський чемпіонат зараз виглядає сильнішим за український. Як ви можете оцінити рівень нашої прем’єр—ліги?

— Без сумніву, чемпіонат України прогресує. Будуються стадіони, росте клас команд. Якщо раніше легко можна було спрогнозувати результат матчу між першою та останньою командою першості, то зараз у таких протистояннях зав’язується справжній бій. Щодо напруги в матчах наш чемпіонат однозначно став цікавішим.

— Чи зміниться на фініші склад призерів чемпіонату України порівняно з проміжними результатами?

— Зараз вималювалася трійка: “Динамо”, “Шахтар”, “Металіст”. Хоча це і смішно звучить, але думаю, що в другому колі ми додамо й поборемося за медалі. Принаймні у “Дніпра” є така надія і бажання.

Досьє

Руслан Ротань

Майстер спорту міжнародного класу з футболу.

Півзахисник дніпропетровського “Дніпра” та збірної України.

Виступав за “Динамо” (Київ).

Народився 29 жовтня 1981 р. у Полтаві.

Чемпіон (сезон 2006/2007 рр.), срібний (2005/2006) призер чемпіонату України, дворазовий володар Кубка країни в складі київського “Динамо”. Володар бронзових нагород національної першості (2003/2004) у складі “Дніпра”.

Чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006 р.

Кавалер ордена “За мужність” III ступеня.

Вихованець ДЮСШ “Ворскла”.

Перший тренер — Олександр Горностаєв.

Зріст — 176 см, вага — 69 кг.

Одружений, виховує двох дітей.

Віталій МОХНАЧ