Розвід по-українськи

Так сталося, що десь півроку тому мені довелося розміщувати іноземних туристів із Сінгапуру. Обирати готель серед столичного розмаїття було не дуже важко: враховували його місцезнаходження (недалеко від центру), а також прийнятну ціну. Тому, власне, ми і обрали готель, що недалеко від Бессарабського ринку.

Виглядає він цілком пристойно та й блискуча табличка із чотирма зірочками обіцяє гідний сервіс. Утім, перше питання у сінгапурського туриста з'явилося одразу після в'їзду на територію готелю. Його аж надто зацікавило, чому гості готелю мають сплачувати за те, аби поставити машину на парковці біля готелю. Пояснення у приймаючої сторони (у нас) не було. Це те саме, аби він спитав, чому ми сплачуємо за паркову біля торгівельно-розважальних центрів, куди приїжджаємо витрачати гроші.

Та проблема, власне, була не в тому. Справжні неприємності з'явилися, коли довірливого іноземця пограбували просто на території готелю. Дочекавшись, доки турист залишається сам (без українського супроводу), до нього застосовують просту і стару схему: у поле зору іноземця потрапляє гаманець, що просто лежить на асфальті. Людина піднімає його аби віднести до адміністратора, і тут на його шляху з'являється “власник”, а також “випадковий свідок” події. Щасливий власник гаманця із вдячністю приймає його із рук іноземця та перераховує гроші. Дивно, але виявляється, що грошей не вистачає.

“Свідок” одразу з готовністю дістає свої гроші та з чесними очима показує їх власнику гаманця. Той, в свою чергу, помацавши кожну купюру, віддає їх назад і пропонує зробити те саме нашому іноземцю. Звичайно, він погоджується. Віддає гроші, йому повертають їх.... і уже потім з'ясовується, що більшої половини, і, як правило, у валюті не вистачає.

Звичайно, ми одразу звернулися до адміністратора готелю, викликали міліцію, написали заяву. Та всім, мабуть, зрозуміло, що гроші так і не знайшлися. Єдине питання, яке турбувало найбільше — як же готельна охорона, яка, просто так не пропустить жодної автівки на територію, не помітила підозрілих осіб, які просто на території готелю грабують туристів???

Ця б історія так і забулася, якби не рецидив. І якщо у першому випадку мова йшла про суму у 80 доларів, то іншому іноземцеві не пощастило більше.

На прохання однієї знайомої мені випала честь супроводжувати італійського гостя, який за іронією долі оселився у тому ж готелі (він входить до списку готелів, які місцеві туристичні агенції пропонують своїм клієнтам).

У мене була думка попередити його про таку українську “гостинність”, але вирішила, що сам він з готелю не виходитиме, адже не говорить жодною мовою, окрім італійської. Помилилась. У перший же день, він вирішив просто спуститися вниз, аби дочекатися нас там. І одразу за територією готелю потрапив до пастки зловмисників, які діяли за схемою, описаною вижче. Цього разу, ціна питання склала 400 євро. Все, що було у нього у гаманці.

Здогадливий італієць одразу подумав, чомусь, на охорону. А чому б, власне, і ні? Прекрасний бізнес. Один телефонний виклик, що наївний іноземець залишився без нагляду, — і наші кмітливі підприємці уже поряд. Я не можу стверджувати, що це 100% вина готелю, але збіг і справді дивний.

Обурившись за італійця, я вирішила поспілкуватися із адміністратором. Я розуміла, що нічого не зумію довести, але мені хотілося послухати, що ж на це скажуть сумлінні співробітники готелю. Ще мені хотілося дізнатися, чому немає жодного попередження, що такі випадки мали місце і на, і біля території готелю.

Трохи зухвалий менеджер із посмішкою дивився на мене і сто разів (для очевидності) наголосив, що це сталося не на території готелю, а тому заклад відповідальності не несе. На моє запитання, чому туристів, хоча б усно не попереджають про такі випадки, він знову сказав, що готель не може слідкувати за всіма туристами, які зупиняються у них.

Все вищевикладене — моя власна точка зору і мої судження. Звичайно, я можу помилятися і готель тут зовсім не до чого. Але! Тільки-но уявіть собі, як було соромно і гидко виправдовуватися перед іноземцем. Розповідати, що, насправді, не всі у нас такі і ми не африканська країна третього ґатунку. Як соромно було, коли адміністратор із єхидством дивився у вічі і говорив, що не може слідкувати за кожним туристом.

А як же людські якості? Чому б не подумати про те, що людина знаходиться у чужій країні, не знає мову і має обмежену суму грошей? Чому ми настільки черстві і байдужі?

Я знаю лише одне: жодного разу я більше нікому не радитиму цей готель. Не тому, що, можливо, він винен у тому, що його клієнтів просто грабують, а за його байдужість, халатність, відсутність сервісу та невміння спілкуватися із клієнтами. Щасливо залишатися, або Чао, як кажуть італійці!

Олена БАЛАЦАНОВА