Роман Шпек: “Не можна ділити капітал за національною ознакою”

Цією публікацією LB.ua завершує серію текстів з круглого столу в Національному інституті стратегічних досліджень при Президенті України.

Тут є спроба правильно назвати нашу дискусію — вона пропагандистка чи професійна. І одна частина хоче доказати, що вона професійна, а я хочу сказати, що вона не є цілком професійна.

Україна у 1994 році підписала угоду про співробітництво з Європейським Союзом, ця угода ратифікована і ввійшла в дію з 1 березня 1998 року. Окремими статтями цієї угоди передбачено, що Україна створює одинакові умови для роботи європейських компаній на своєму ринку, так як європейські країни створили такі умови для українських компаній. Отже, виходячи з міжнародних зобов’язань, які уже є частиною національного законодавства, ділити ці банки чи компанії, які працюють в Україні і зареєстровані в Україні, що вони не є українські, не вірно.

Ітак, чи варто регулювати діяльність іноземних банків, вже не вірно. Отже, це не професійна дискусія. Починати ділити на українські, російські, європейські банки є незаконно щонайменше. А щодо вашої професійності в цих дефініціях, я прошу зробити висновки самостійно.

Чи варто регулювати проникнення капіталу? Звернімося до Чехії, про яку так багато говорив пан Сугоняко (Олександр, президент Асоціації українських банків, — LB.ua). Рівень доходів громадян Чехії щонайменше в чотири рази вищий, ніж в Україні. Доля іноземного капіталу в банківському капіталі Чехії біля 90%, Польщі — понад 60%, Угорщині — 62%. Ми хочемо реалізувати те, що сказав президент Янукович, підвищити доходи населення? Значить, давайте до цього залучимо всіх учасників ринку, хто хоче працювати в Україні. І не діліть їх за національністю.

Я не був емігрантом, але я був у тривалому відрядженні, вісім років, жив і працював у Бельгії і рахунок у мене був в американському банку “Сіті Банк”. Я абсолютно не бачив, щоб вони підтримували проникнення американського капіталу чи працівників. Конкуренція створює те, що всі учасники ринку думають як і українські — отримати прибуток. Як вони цього досягнуть, це вже інша справа.

Стояло риторичне запитання, а чому вони не кредитують виробництво?

Я думав ще трошки почекати, але після виступу фахівця міністерства економіки вже не зміг. Послухайте, ви регулюєте виробництво, у нас ще велика частина підприємств державних, як їх кредитувати, як не мають права стягувати майно в заставу від підприємств державних? Чому ви не проводите корпоратизацію цих підприємств? Чому вони не можуть дати в заставу акції, не торкаючись землі, майна, будівель, інтелектуальної власності чи документації?

От тому ми не можемо кредитувати виробництво, бо ви не завершили процес економічних реформ. Не завершена корпоратизація цих підприємств, не змінено форми управління через те, що постійно з політичних причин переривався процес приватизації.

Як можна давати вам гроші, коли в офіційних прогнозах рівень інфляції один, а всі розумні економісти кажуть, що він буде значно вищий? Не можна давати гроші, коли інфляція буде 12%, а ви кажете що буде 8%. Чому підписи, які стоять у програмі співпраці з МВФ нічого не варті? Як можна оцінювати ризики правильно?

В нас був випадок, коли ми розглядали проект реструктуризації заборгованості Харківського авіаційного заводу, розуміючи, що він настільки перекредитований, що йому кредит не можна давати, бо треба формувати надмірні резерви. Ми просили прем’єра: дайте йому у власність землю, не через те, що ми її хочемо, а для того, щоб він зміг покращити свій баланс і щоб не класифікувати його як ненадійного позичальника.

Без економічних реформ так просто кредити давати неможливо. Я подивився на сайті НБУ, скільки кредитних ліній дають тільки іноземні банки для розвитку малого і середнього бізнесу. А як його розвивати, коли цей бізнес немає офіційного обліку? Коли вся основна діяльність здійснюється “сірим методом”. Як нам можна оцінити ризики?

Ми говоримо, що у нас привалює імпорт. Давайте тоді розберемося з якістю, для прикладу, аграрної продукції. Чому ми привозимо овочі з Ізраїлю і з Польщі? Давайте будемо через малий і середній бізнес кредитувати виробництво. Тут всі промовці годинники, краватки, мешти мають іноземні, ніхто не одягнув українського. І кажуть: зупиніть імпорт! Треба спочатку зробити пропозицію вітчизняних товарів.

От скажіть, чи можемо ми відверто сказати, що методи зберігання овочів і фруктів, які вирощуються в Україні, забезпечать їх безперебійний доступ в торговельну мережу? Якщо ні, то очевидно імпорт буде. Уже люди не купують, як двадцять років тому, на зиму двадцять мішків картоплі.

Не можна вичленовувати ситуацію з банками, не розуміючи, що така сама ситуація в економіці. Банки є кровоносною системою економіки.

І до фрази, яка була сказана, про керованість чи поступливість. Що уряди можуть домовитись зі своїми банками, а не можуть домовитись з західними. То я власників тої інтелектуально власності хотів би запитати, а скільки разів уряд України домовився з західними кредиторами про реструктуризацію заборгованості, яка виникала в результаті неякісної економічної політики і неспроможності виконати свої зобов’язання? І хто перший прийшов на допомогу? Тільки конкуренція може посилити наш рівень розвитку економіки. І для цього потрібно запозичати чужий досвід, створювати умови для природної роботи капіталу.

Протягом десятків років десь половина підприємств України неприбуткові. А їх можна кредитувати? Як говорив великий банкір України Володимир Семенович Стельмах, банки — це суспільна інституція, яка бере кошти в одних, позичає іншим і на тому заробляє. То як кредитувати тих п’ятдесят відсотків підприємств? Чому не йде їх реструктуризація, чому не здійснюється банкрутство і не приходить новий, більш ефективний власник?

Не можна ділити капітал за національною ознакою. Капіталу необхідно створювати умови. І для капіталу, щоб він був ефективним і керованим, потрібна конкуренція. Не потрібно домовлятись, бо ви знаєте наскільки гостро президент ставить проблему подолання корупції. Давайте створювати правила, за якими всі будуть грати.

Андрей ЯНИЦКИЙ