Рецепт захисту АМКУ від тиску політиків

Передвиборчий період — саме той час, коли політики починають згадувати про незалежність Антимонопольного комітету України. Час для звинувачень АМКУ в тому, що він був політичним інструментом.

Та час для обіцянок забезпечити його незалежність від олігархів, монополістів та тих самих політиків.

Після виборів все змінюється з точністю до навпаки. Починають підбиратись інструменти для тиску на Комітет, призначатись підконтрольні люди на посади, та надаватись вказівки рухатись швидше та пряміше, або повільніше та в обхід.

Насправді, забезпечити незалежність Комітету від політиків можуть тільки самі політики. Рецепт надпростий, та одночасно складний, враховуючи необхідність втриматись від спокуси отримання влади над впливовими монополістами, великими грошима та правилами гри на ринках.

Що ж потрібно робити та чого не робити вищим посадовим особам держави для того, щоб Антимонопольний комітет України нарешті здобув свою довгоочікувану незалежність та припинив бути політичним інструментом?

Та як нам з вами, пересічним громадянам, переконатись в тому, що політики в цьому напрямку роблять саме те, що обіцяли?

Запровадження прозорих правил призначення та звільнення голови АМКУ та державних уповноважених

Хтось повинен нарешті розірвати це порочне коло “доставання” з-під столу кандидатів та призначення на посади без конкурентних процедур, без розуміння звідки взялись ці люди та чому саме вони, без огляду на їхні досягнення, досвід, знання та здобутки, без надання можливості суспільству перевірити цих кандидатів на доброчесність, на відсутність зв’язків з олігархами та самими політиками.

Призначення членів Комітету історично було предметом компромісів між президентом та прем’єр-міністром. Кожен намагався укомплектувати АМКУ більшою частиною своїх членів, а потім хизуватись у кого скільки.

Олігархи спостерігали за цим процесом та фільтрували кандидатів кожної зі сторін за принципом: повинно бути більше лояльних та менше принципових, розумних і сміливих одночасно.

Теж саме стосується процедури звільнення. Якщо члена Комітету можна звільняти “бо так захотілось”, то він задля збереження крісла буде працювати на те, щоб президенту “не захотілось”, а не на закон та український народ.

Адже ні перший, ні другий на його звільнення не впливають. Як наслідок АМКУ залишається незахищеним від політизації.

Президент вже сьогодні може зробити процес призначення прозорим, просто оприлюднюючи заздалегідь кандидатів в АМКУ, або влаштовуючи конкурс на посади.

Але допоки це не зафіксовано у законі, все залежить від доброї волі президента. За умови внесення змін — це буде його обов’язком.

Більше десяти років експерти з США, Європи та Канади рекомендують нам запровадити на законодавчому рівні таку прозору процедуру. Але хіба хто відмовиться сам від “чарівної палички” АМКУ, під яку, за необхідності, можуть “плясати” монополісти.

Надати АМКУ бюджетну автономію

Кожного року Комітет стикається з викликом “чи дадуть йому гроші?”. За грошима потрібно іти до Міністерства фінансів, якого ти нещодавно зобов’язав відмінити тендер.

До бюджетного комітету парламенту, законопроект якого, що створює нерівні умови для конкуренції, ти розкритикував. До Уряду, постанову якого назвав антиконкурентною. Погодьтесь, важке завдання.

Антимонопольний комітет — “поганий поліцейський”, який постійно вимушений нагадувати іншим державним органам про те, що роблячи реформи не треба знищувати конкуренцію.

І кожного разу, коли є потреба про це “нагадати” структурам, від яких залежить чи будуть в АМКУ гроші завтра, Комітет замислюється над тим, а чи робити це, та скільки коштів він втратить в результаті.

Експерти з США, Європи та Канади також знають про цю проблему. Вони пройшли її давно та вирішили просто — надали конкурентному відомству бюджетну автономію. Така автономія забезпечується за рахунок кількох інструментів:

• визначення бюджету конкурентного відомства на багаторічну перспективу, а не щорічно;
• джерела фінансування повинні бути змішаними, та не залежними у своїй питомій вазі від уряду та політиків: фіксований відсоток від сплачених податків та зборів компаніями, плата за окремі послуги відомства та фіксований відсоток від сплачених штрафів порушниками.

І світ не рухнув, а держави шаленими темпами розвивались, роблячи в різних куточках світу економічні дива. Вони і нам це рекомендують зробити також безрезультатно з десяток років.

Припинити телефонувати в АМКУ, рекомендуючи прийняти певне рішення, яким би справедливим воно не здавалось

Припинити з екранів телевізора постійно щось вимагати від Комітету.

Припинити викликати на наради та тиснути оцінками “це не державницька позиція”.

Припинити перетворювати голів АМКУ на засіданнях уряду, комітетів парламенту, нарадах у президента на “весільного генерала”, завдання якого спостерігати за всім мовчки та своєю присутністю легітимізовувати прийняті рішення.

Просто припинити намагатись вказувати АМКУ, що йому потрібно робити, а що ні.

Незалежність в тому і полягає, що орган функціонує незалежно від уряду, президента та інших вищих та невищих посадових осіб держави.

“Як так?”, — скажете ви, — “А якщо АМКУ не буде працювати, якщо буде брати хабарі, покривати монополістів та порушувати закон?!”. Однак саме для цього в нашій країні існують закони, розподіл гілок влади та чітко визначені процедури.

АМКУ повинен раз на рік звітувати перед парламентом за свою роботу та саме там, під час звітування, Верховна Рада може і повинна задати питання, що цікавлять, та висловити свої оцінки, пропозиції та перспективи.

Натомість, не дивлячись на те, що важко знайти депутата, хто хоч раз за ці чотири роки не згадав лихим словом АМКУ, голова та члени комітету за час каденції так жодного разу і не звітували в сесійній залі.

За чотири роки жодного разу(!). Хоча за законом це повинно відбуватись раз на рік.

Якщо посадові особи АМКУ беруть хабарі, для цього є антикорупційні органи, які повинні розслідувати та ініціювати притягнення до відповідальності.

Жодного кримінального провадження доведеного до підозри за чотири роки проти керівників Антимонопольного комітету.

Якщо Комітет став жертвою регуляторного захоплення та бездіє, для цього є правоохоронні органи та статті Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за таку поведінку. І знов чотири роки, і знов жодної підозри.

Якщо Комітет приймає неправомірні та несправедливі рішення, то є передбачена процедура судового оскарження.

І погодьтесь, немає вини АМКУ в тому, що судова система перебуває в таких самих заручниках, а процес реформування судів триває кілька президентів поспіль.

Все це наводить на простий висновок. АМКУ весь цей час був потрібен “ручний”. Адже саме в такому “слухняному” вигляді він здатен приносити профіти, забезпечувати досягнення політичних компромісів, обслуговувати домовленості з олігархами та бути передбачуваним послідовником лінії влади.

У нової команди є шанс продемонструвати інше. І дуже швидко, найближчими днями чи тижнями, призначення президентом нових членів Комітету і стане першим точним маркером того, що він обрав: “чарівну паличку” чи незалежне конкурентне відомство?

Агія ЗАГРЕБЕЛЬСЬКА, державний уповноважений АМКУ, член постійно діючої адміністративної Колегії з розгляду скарг у сфері публічних закупівель