Реформи чи “дерибан”?

Будь-які програми починаються з підходу до їх розробки. Підхід до розробки програми економічних реформ, запроваджений президентом України з подачі його найближчих радників, не новий.

За радянських часів він був використаний ЦК КПРС при розробці Цільових комплексних програм соціально-економічного розвитку СРСР. Але всі вони, за винятком деяких напрямків — оборони, космосу, будівництва “хрущівок”, якими займався сам генеральний секретар, “чомусь” не були виконані.

Цільові програми соціально-економічного розвитку, які у 1970-1980 роки писалися кожні два роки, були детальні за напрямками і регіонами. Чисельність розробників не перевищувала 80 осіб з апарату ЦК КПРС, держплану та академії наук.

Така кількість розробників, лише мала частина яких призначалася “за посадою” та наявністю наукових ступенів, призводила до неформального залучення обмеженої чисельності фахівців. На початку 1980 років їх було не більше тридцяти у всьому СРСР, і майже всі вони були науковцями-виробничниками.

Оскільки такі програми фінансувалися та розроблялися протягом 12-18 місяців і встигали постаріти, то їх розробка тривала майже безперервно. Автор, один з цих науковців-виробничників, мав можливість спостерігати, як з року в рік загальні положення програм переписувалися, і лише трохи змінювалися цифри.

В Україні головними переписувачами були працівники інституту економіки НАНУ, які захистили на цьому не одну дисертацію. Лише десь в середині 1980 років, коли остаточно стало зрозуміло, що цільові комплексні програми є профанацією перспективного науково-економічного планування, їх перестали складати.

Приблизно ту ж профанацію економічних реформ можна спостерігати і зараз на прикладі роботи комітету з економічних реформ при президентові України.

У зв'язку з цим варто згадати, наприклад, програму “Шляхом радикальних економічних реформ” президента Леоніда Кучми. До чого вона призвела? До подальшого “дерибану” власності під гаслами реформування економіки.

На те саме, вочевидь, розраховує і нинішній головний “реформатор” Сергій Тігіпко, який заявив про необхідність подальшої приватизації державної власності.

На відміну від минулих часів, у комітет з економічних реформ при президентові та до його робочих груп увійшло аж 260 осіб, не рахуючи регіональних відділень. Оскільки кожна обласна група складатиметься з 30-50 осіб, можна припустити, що їх загальна чисельність перевищить тисячу осіб.

Окреме питання — структура цього комітету. У робочій групі з міжнародної інтеграції та співпраці налічується 45 осіб, регіонального економічного розвитку — 52 особи, сталого економічного розвитку, бізнес-клімату та інвестицій — 84 особи.

Усі ці напрямки — “хлібні”. Вони дають можливість впливати на розвиток того чи іншого сектора економіки, на який чиновнику вкажуть його “спонсори”.

На відміну від них, у групі законодавчого та інституційного забезпечення реформ — лише 17 осіб, у групі технологічної модернізації економіки і розвитку інфраструктури — “аж” дев'ять осіб, а в групі реформ соціальної сфери і підвищення якості життя — 22 особи. Це переважно “нехлібні” групи.

Чому у деякі групи пішло багато нефахівців? Може, їхня мета — відпрацювання чиїхось замовлень за хабарі?

Найбільшу за чисельністю групу з 84 осіб, яка буде займатися сталим економічним розвитком, бізнес-кліматом та інвестиціями, очолює віце-прем'єр Сергій Тігіпко. Ймовірні найбільші корупційні джерела будуть “витікати” саме з цієї групи.

Як можна управляти такою великою групою? Максимальна кількість людей, яка може ефективно працювати з керівником, — сім. Це знає будь-який управлінець.

Така ж ситуація і у “хлібному” бюджетному комітеті парламенту — туди записалося 35 депутатів. Він дозволяє мирно “дерибанити” держбюджет. На відміну від нього, у майже “безхлібному” комітеті з охорони здоров'я працює лише 13 обранців.

Найменшу за чисельністю робочу групу у складі дев'яти осіб очолює віце-прем'єр Борис Колесніков. Туди увійшли переважно керівники міністерств та установ, які розуміють суть справи менше за своїх підлеглих. Їх плідна праця викликає сумніви. Тимчасом це один з найважливіших напрямків реформування економіки.

Треба також звернути увагу на назву комітету. З неї випала значна складова реформи — соціальна. Чи означає це, що програма не буде торкатися соціальних перетворень, без яких будь-які економічні трансформації втрачають сенс?

Втім, у складі комітету таки є одна робоча група, правда, з досить дивною назвою: “Реформа соціальної сфери і підвищення якості життя”. Схоже, керівництво комітету свідомо принизило рівень соціального життя до рівня “соціальної сфери”.

Людською мовою це означає одне: займатися підвищенням соціального рівня життя комітет з економічних реформ не буде. Тому у назві робочої групи додано: “і підвищення якості життя”. Що означає поняття “якість життя”, ніде не уточнюється.

Цю групу очолює віце-прем'єр Володимир Семиноженко, який ні за посадою, ні за фахом, ні за досвідом роботи не має жодного стосунку до цієї важливої сфери. До того ж, останнє свідчить, що кадри для комітету підбиралися формально.

Загалом можна стверджувати, що комітет з економічної реформи апріорі був створений не стільки для реформ, скільки для відволікання виборців від реальних проблем та дій влади, пов'язаних з черговим перерозподілом власності.

Події у металургії, авіапромі та енергетиці підтверджують правильність цієї думки.

Марко ОЛІВЕНСЬКИЙ, кандидат економічних наук