Рашен, не гудбай?

Навіть президент Росії Медвєдєв у серпні не втримався і знову почав дорікати українцям за неповагу до російської мови.

Але насправді ситуація виглядає не так, як видається росіянам. Згідно з дослідженнями компанії TNS в Україні, у 2005—2009 роках в українських сім’ях російською мовою почали спілкуватися на 3,4% громадян більше, а українською — менше на 2,2%

Українізація власного “я”

Коли радистка Кет народжувала свого первістка, вона кричала слово “Мама”, як відомо, рідною російською мовою. Мабуть, мова нашого виховання так глибоко “окопується” в підсвідомості, що перезавантажити “мовну матрицю” — все одно, що змінити світогляд. Цікаво, що зі зміцненням незалежності країни з’явилося чимало прикладів того, як російськомовні громадяни ставали справжніми українцями.

“Я все дитинство провів у Росії, до 18 років жив на Західній Україні і розмовляв російською, — розповідає фотограф Мирослав Рибак. — Але коли став студентом, почав глибше цікавитися історією і політикою України, вирішив перейти на українську мову. Цей переворот у моїй свідомості стався буквально за один день. А через деякий час українською почала спілкуватися й моя дружина. Серед моїх друзів теж є такі випадки зміни мови”.

Але і це ще не все. Деякі свідомі українські громадяни навіть змінили свої російські прізвища на українські. Наприклад, як розповів один поважний експерт, який попросив не згадувати його імені в пресі, відомий український письменник Олесь Ульяненко за паспортом насправді — Ульянов, а у письменника Сергія Жадана колись було прізвище Жаданов. Та все ж далеко не всім охочим вдається українізація власного “я”.

“Після Помаранчевої революції з патріотичних міркувань я пробувала розмовляти українською, але протрималася лише два тижні, — ділиться своїм досвідом педагог Катерина Микитенко. — А потім знову повернулася до російської, якою спілкується моя сім’я. До речі, до заміжжя я говорила виключно по-українськи. Виросла в невеличкому містечку, а коли переїхала до столиці — перейняла російську мову, якою володів мій чоловік”.

Ще один цікавий нюанс: багато батьків, діти яких сьогодні навчаються у школі, ведуть “подвійну політику”. Своєї російської мови спілкування вони змінювати не збираються, однак із дітьми намагаються частіше розмовляти українською. Доволі поширена практика: хтось із батьків спілкується з дитиною лише російською мовою, інший — українською. А ось прикладів протилежного явища — переходу сім’ї з української мови спілкування на російську —  виявити не вдалося.

Два двигуни: культура і пропаганда

Політолог Олесь Доній згадує дані одного дослідження, згідно з яким українською мовою говорить 45% населення, стільки ж — російською, і 10% громадян рівною мірою володіють і російською, і українською. До речі, сам політолог до 18 років української мови взагалі не знав, вивчив її самостійно. Його батько — українець, киянин, мама — росіянка, москвичка. У дворі, де ріс майбутній політолог, удома і в школі всі спілкувалися російською. Зате сьогодні Олесь Доній розмовляє лише по-українськи.

“Справа не в кількості людей, що говорять українською, річ у тім, хто ці люди, — пояснює Олесь Доній. — За часів мого дитинства і юності в Києві української мови майже не знали. Але ситуація змінюється. Очевидно, що за останні роки у великих містах інтерес до української культури зріс. Наприклад, якщо раніше на Сході на українські культурні акції приходило лише кілька десятків глядачів, то тепер, скажімо, в Харкові зал, розрахований на 600 осіб, не вміщає всіх охочих.

Сьогодні можна говорити про дві взаємовиключні тенденції. З одного боку, потяг до української мови, української культури стає дедалі сильнішим, і, як наслідок, молодих людей, які спілкуються українською, стає більше. А з іншого боку — посилюється пропаганда російської мови. Її рушійна сила — російська пропагандистська машина”.

Можливо, статистичний факт, який підтверджує, що в українських сім’ях почали більше говорити російською мовою, — має політичне підґрунтя? Існує думка, що подібні опитування на користь російської мови — це елемент виборчої кампанії. Є й інша точка зору — мовляв, зміни в статистиці настільки незначні, що їх цілком можна зарахувати до звичайної статистичної похибки, а значить, ці дані не заслуговують на увагу.

Як підсумовує результати дослідження Ольга Гаригіна, керівник аналітичного відділу департаменту постійних і медіа-досліджень компанії TNS в Україні: “За останні чотири роки співвідношення російської і української мов практично не змінилося: частка сімей з основною українською мовою зменшилася з 29,8% у 2005 році до 27,6% у 2009 році, а частка російськомовних сімей зросла з 69,1% у 2005-му до 72,5% у 2009 році. Практично однакове співвідношення російськомовних і україномовних сімей на Півночі і в Центрі України. При цьому в столиці значна частка білінгвістичних сімей (11,6%), для яких основною є як українська, так і російська мови. В інших регіонах України частка двомовних родин не перевищує 3%”.

Пушкіна все-таки вивчають

Наразі склалася доволі цікава ситуація: з одного боку — у школах і вузах українську мову вивчають дедалі активніше, а з іншого — в побутовому спілкуванні російська мова не лише не поступається своїми позиціями, а й навіть зміцнює їх. І це при тому, що російську мову в середній школі, де навчання проводять українською, вивчають лише дві години на тиждень у 1—12 класах, а російську літературу — у 5—12 класах в інтегрованому курсі “Література (російська й зарубіжна)”, де на твори російської припадає 70% від загального обсягу того, що вивчається.

Як пояснили в Міністерстві освіти і науки України, термін “українізація” в сучасній системі української освіти не використовується. Сьогодні в Україні існує 1628 шкіл із викладанням українською і російською мовами і 1199 — із викладанням російською. Причому вивчення української мови як державної обов’язкове у всіх школах. А ось білінгвістичних шкіл, де викладали б одночасно і російською, і українською, — у країні немає. Проте згідно з указом Міністерства освіти і науки України, у 2008—2009 навчальному році розпочато поетапне введення елементів двомовного вивчення окремих предметів.

Якщо говорити про результати навчання, то, як розповідають педагоги-практики, сучасні випускники українську мову загалом знають добре, а російську — погано. А щоб удосконалювати свої знання російської мови у вузі — такий навчальний заклад ще треба пошукати. За статистикою, у 2007—2008 навчальному році у вузах І—ІІ рівнів акредитації російською мовою навчалися 59656 студентів, що становить 13,5% від їх загальної кількості, а у вузах ІІІ-ІV рівнів акредитації російською отримували знання 395186 студентів, тобто 16,7%.

Наскільки серйозних утисків зазнала російська мова й література в українських вузах із часів Незалежності України — з’ясувати не вдалося. Як виявилось, на початку 1990-х статистики щодо кількості кафедр російської мови й літератури в українських вузах не вели. Але в ті часи майже всі українські університети мали “російські” кафедри. А з 1997 року взяли курс на розвиток української філології.

Як розповіли в Міністерстві освіти і науки України, сьогодні можна отримати диплом спеціаліста за фахом “Російська мова і література” на філологічному факультеті в п’яти вузах, підпорядкованих Міністерству, а диплом магістра — в шести. Щодо підготовки вчителів, то фахівцем із російської мови і літератури можна стати, закінчивши один із дев’яти навчальних закладів, а за фахом “англійська, німецька і російська мови” — один із двох вузів (магістром відповідно — один із восьми і двох вузів).

До речі, Міністерство освіти і науки України не має права закривати кафедри російської мови і літератури, це можливо лише в тому випадку, якщо сам вуз вирішить, що російська мова йому більше не потрібна. Але за останні п’ять років таких випадків не зафіксовано.

Мова на дозвіллі

А зараз — про приємне. Наприклад, про читання книг на дозвіллі — надзвичайно важливий момент для розвитку сімейних цінностей. Для початку їх треба купити. Цікаво, що в мережевих і великих книжкових магазинах переважають російськомовні видання (україномовні становлять лише третину). Як пояснюють видавці і власники книжкових магазинів, необхідна популяризація україномовних книг. Близько 70% україномовних читачів скаржаться на брак книг українською мовою — проти 30% російськомовних.

Частка україномовних книг на нашому ринку до кризи ледве сягала 30%, і зараз навряд чи стане більшою. За даними “Дослідження ринку книг в Україні”, 59% респондентів купують книжки російською мовою і лише 24% — віддають перевагу книгам українською. Згідно з даними дослідження, 50,4% опитаних українців удома частіше спілкуються російською мовою, тому й читають видання російською, а 18% респондентів відповіли, що їм усе одно — якою мовою читати (із них 14% — білінгви).

На вибір мови спілкування в сім’ї, звичайно ж, неабияк впливають ЗМІ. Наприклад, наймогутніша “зброя” мас-медіа — вітчизняне телебачення — має бути “стовідсотково” українським, але завдяки різним компромісам Нацради з питань телебачення і радіомовлення воно є україномовним на 75%. Друковані ЗМІ в Україні на 60% — російськомовні. Важлива деталь: саме суспільно-політичні видання — “рупори громадської думки” — є переважно носіями російської мови.
“Заради того, щоб дивитися телепрограми рідною для себе мовою, багато глядачів вдаються до послуг супутникового ТБ, — розповідає ще про один аспект мовної проблеми Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації. — У Криму, на Півдні України українське телебачення майже не дивляться, натомість віддають перевагу російським телеканалам, що транслюються через супутник.

Розважальні програми російського ТБ більш конкурентоспроможні, ніж українські. А де є активне споживання розваг — там і захоплення новинами, відтак — ідеологічний вплив, а це серйозна проблема для України. Навіть журналісти сьогодні продовжують активно черпати інформацію із російських джерел. Приміром, під час російсько-грузинської війни 2008 року українські журналісти в 64% випадків використовували інформацію з російських ЗМІ. Це більш ніж красномовний факт.

Рік тому я бачила в Одесі біг-борди: “Хочеш почуватися одеситом — говори російською”. І це нормально. Російська мова “почувається” в країні вільно. Але для суверенної нації важливо знати свою мову — це основа державності. Я за те, щоб люди знали українську, ототожнювали себе з українським народом. А щоб в українських сім’ях частіше розмовляли українською, треба зробити все для того, аби цю мову було престижно вивчати. Людина має знати, що вона виграє від володіння українською. А взагалі, щоб отримувати якісну інформацію і орієнтуватися в тому, що відбувається у світі, треба вивчати англійську”.

Ксенія МЕЛЕШКО