“Радянські” черги як супутники окупації

Щоправда, про відновлення промислових підприємств, соціальні гарантії та низькі ціни, за які так любили Радянський Союз, мова поки що не йде. Зате на Донбас прийшла інша прикмета радянського часу — дефіцит.

Періодично на території “народних республік” зникають то ліки, то бензин, то вода, то продукти. Лідери бандформувань пояснюють такі перебої економічною блокадою, яку влаштувала Україна окупованим районам. Проте прихильники цієї версії чомусь геть ігнорують кордон із Росією, протяжність якого в “ЛНР” і “ДНР” становить кілька сотень кілометрів. Виходить, що або Москва, так само як і Київ, перекриває потік товарів до Луганська та Донецька, фактично підтримуючи таким чином блокаду України, або є якась інша причина, з якої Донбас має перебої з різними товарами.

Один із найяскравіших прикладів масового дефіциту — бензинова криза, яка настала в Донецькій області в середині червня. Проблеми з бензином траплялися і раніше, але цього разу криза стала найбільш затяжною та набула зовсім важкої форми. Понад два тижні купити пальне в Донецьку було надзвичайно складно, а ціни на нього встановилися на рівні 25—27 грн за літр, що набагато дорожче, ніж у Росії та Україні. Біля заправок у місті та області вмить вишикувалися кілометрові черги. При цьому якщо до Донецька російські бензовози ще доїжджали, то в малих містах і селищах настала справжня бензинова засуха.

Для полегшення пошуку пального на заправках донеччани навіть створили в соціальній мережі спеціальну групу, в якій обмінювалися інформацією про те, де і за якою ціною в продажу є пальне. Якщо бензин з’являвся на одній із заправок, інформація про це одразу ж розліталася в мережі й у потрібний район моментально стягувалися водії з усього міста. У групі також давали оголошення про перепродаж пального перекупники, які обіцяли підвезти його в зручне замовникові місце. На брак бензину в Twitter скаржився навіть англієць Ґрем Філліпс, що працює на російську пропаганду.

Лідер бойовиків “ДНР” Олександр Захарченко ще 24 червня пообіцяв, що пальне з’явиться в місті протягом трьох-чотирьох днів, однак дефіцит усе ще зберігається. При цьому бойовики так і не змогли виразно пояснити, у чому причина блокування його поставок із Росії. Утім, вирішити проблеми з бензином і домогтися зниження цін на нього Захарченко обіцяв практично щомісяця, і щоразу його слова виявлялися порожнім струсом повітря. У мережі поступово накопичилася ціла колекція відеороликів із нездійсненими бензиновими обіцянками лідера “ДНР”. Приміром, на прес-конференції в березні Захарченко говорив: бензин по 20 грн. У квітні запевняв, що в Донецьку він ось-ось коштуватиме дешевше, ніж в Україні. Але до липня ці слова так і не стали реальністю. Зараз ціни на пальне становлять близько 50 російських рублів за літр, що за місцевим курсом відповідає 25 грн.

Іншою великою проблемою в Донецьку є брак ліків. Асортимент аптек на окупованій території поступово збіднів, багато з них просто закрилися, а ті препарати, що потрапляють у зону АТО, зазвичай коштують удвічі-втричі дорожче, ніж в Україні. Деякі життєво важливі медикаменти стали взагалі недоступними населенню.

У гострому дефіциті серцеві ліки, препарати, що нормалізують тиск, та заспокійливі. Велика потреба в антибіотиках, протизапальних і протиалергійних засобах, в інсуліні.

Через брак ліків на окупованих територіях разом із “пенсійним туризмом” виникло та­ке явище, як “аптечний тури­­зм”. Люди їздять по ліки для себе та знайомих на підконтрольні Україні території. Необхідні препарати також можна замовити за оголошенням у підприємливих кур’єрів.

Цікаво, що в цьому випадку причина гострого дефіциту ліків у зоні АТО полягає не тільки в тому, що через лінію фронту їх не пропускає Україна, а й у тому, що їх заборонили ввозити з України самі сепаратисти.
Не так давно “совмін ЛНР” видав постанову, в якій зазначалося, що “ввезення лікарських засобів та виробів медичного призначення з території України як шляхом укладення прямих договорів (контрактів) з українськими постачальниками, так і через постачальників, зареєстрованих на території Донецької Народної Республіки, забороняється”.

При цьому замінити українські ліки в Луганській області російськими так і не змогли. У шахтарських містах, як і рані­­ше, спостерігається гострий дефіцит препаратів, а ті, що продаються, виставлені на вітрини з шаленою націнкою.

З приходом сепаратистів загострилася ще одна хронічна проблема Донбасу — нестача води. Лінія фронту відокремила промислові агломерації Донецької та Луганської областей, захоплені бойовиками, від головної водної артерії регіону — Сіверського Дінця. У результаті так звані народні республіки стали залежними від поставок води з території супротивника.

Утім, супротивник виявив­­ся гуманним. Замість того щоб просто перекрити окупованим територіям воду та відновити подачу в обмін на припинен­­ня обстрілів, українська сторона справно постачала її терористам навіть у період кровопролитних боїв за донець­­кий аеропорт та Дебальцеве в січні — лютому цього року.

Однак на Луганщині зрештою бойовики все ж домогли­­ся водного ембарго. Причо­­му влаштували його фактично своїми руками, розбомбивши водогони, що йдуть у “ЛНР” із території, підконтрольної Украї­­ні, та знеструмивши насосні станції. Зрештою свого часу очільник Луганської області Геннадій Москаль попросту оголосив “комунальну війну” владі “ЛНР” і перекрив воду окупантам.

Таке рішення чиновник назвав вимушеним. “У мене не залишається іншого виходу, ніж повністю перекрити подачу води. Водопостачання буде відновлено тільки після того, як у Станиці з’явиться світло. Будемо діяти за принципом Остапа Бендера: ввечері світло, вранці вода”, — заявив Москаль.

Спочатку люди купували привізну воду, яку їм доставляли цистерни, проте пізніше почалися перебої і з підвезенням. У Луганську ситуація більш-менш стабільна, набагато гірше справи в Алчевську та прилеглих містах. Там мешканці почали набирати воду з технічних ставків і шахтних відстійників.

У соціальних мережах жителі окупованих територій з однаковим ентузіазмом лають як київський, так і луганський уряди. При цьому зрозуміло, що ситуація найближчим часом навряд чи покращиться, оскільки сепаратисти не платять Україні за водопостачання на свої території і навряд чи це робитимуть.

У захоплених бойовиками районах Донецької та Лугансь­­кої областей склалася досить дивна ситуація, коли, з одного боку, начебто і далі працює ринкова економіка, а з другого — практично в усіх сферах у тій чи іншій формі спостерігається дефіцит. Десь не вистачає тропічних фруктів, десь цигарок, десь засобів гігієни. Попит на Донбасі, всупереч законам економіки, не породжує пропозицію. Російські підприємці не поспішають займати звільнені від українських товарів ринки, незважаючи на те що на Донбасі вже кілька місяців ходять рублі, а в’їхати з території Росії не становить жодної проблеми.

Підприємці в Донецьку пояснюють такий феномен досить просто. У “ДНР” насправді складно що-небудь провезти. Щоб увозити товар і займатися бізнесом, необхідно платити данину польовим командирам бойовиків, а також давати гроші за проїзд через блокпости. У підсумку ціна товару значно зростає, а більша частина прибутку розчиняється. “Митні” блокпости для збору данини стоять навіть на кордонах між “ЛНР” та “ДНР”, що відзначав у своєму блозі російський письменник-націоналіст Едуард Лімонов.

За словами підприємців, ватажкам бойовиків вигідно, щоб штучний дефіцит на підконт­рольних їм територіях зберігався. Таким чином вони, з одного боку, створюють ситуацію, коли всі товари є в наявності лише в тих торгових точках, які свого часу “віджали” у власників польові командири, як-от “Перший республіканський супермаркет” у Донецьку або супермаркет “Народний” у Луганську, що контролюється сі­м’єю Ігоря Плотницького. А з другого — отримують гроші від комерсантів за ввезення товарів у захоплені міста.

Як довго триватиме таке становище, невідомо. Ситуації, у якій опинився Донбас, не позаздриш. Безумовно, причиною труднощів у пересуванні людей і товарів із Росії та України на Донбасі стали озброєні банди бойовиків, від яких була вимушена відгородитися Україна. І поки цю першопричину не усунуто, труднощі на окупованих територіях не зникнуть. От тільки схоже, що бандити закріпилися в Донецьку та Луганську надовго. А це означає, що попереду в місцевих мешканців ще багато випробувань.

 

Денис КАЗАНСЬКИЙ