П'ять тисяч для директора

Чи існує різниця між топ-менеджментом державних та приватних підприємств?

За великим рахунком, такої різниці бути не повинно. Вимоги і до тих, і до інших приблизно однакові: освіта і достатній досвід. Мета будь-якого управлінця теж одна: компанія повинна процвітати і приносити прибуток акціонеру. Яка тоді різниця, хто акціонер — приватні особи та компанії чи держава?

Чому ж українські держпідприємства опинилися у ролі бідних родичів? І головне — чому проблемні підприємства, які були ярмом на державному бюджеті, опинившись у приватних руках, незбагненим чином перетворюються і починають приносити багатомільйонні прибутки своїм новим власникам?

Якщо уявити собі двох рівних за досвідом та знаннями професіоналів, то єдина різниця між управлінцями, які працюють на приватному та державному підприємствах, полягає у їх мотивації. Відмінність у мотивації природним чином відображається на результатах діяльності підприємства.

Спеціалісти називають кілька типів мотивації, зокрема, впевненість у завтрашньому дні, комфортні умови роботи, наявність команди і, звісно, гроші. Як же вирішується питання винагородження топ-менеджменту в усьому світі?

Будь-який власник підприємства зацікавлений в отриманні більшого прибутку та збільшенні вартості бізнесу. Мета управлінця — збереження посади та збільшення матеріальної винагороди. Для досягнення цієї мети менеджмент може діяти навіть всупереч інтересам власника, аж до шахрайства. Знайома ситуація, чи не так?

Втім, баланс можливий. В розвинених країнах значну матеріальну винагороду менеджмент отримує тільки у разі досягнення високих результатів: збільшення чистого або операційного прибутку, грошового потоку, курсу акцій.

У більшості країн основна частка прибутку керівників компаній — бонус за результатами роботи, а не зарплата. Така ж система застосовується на українських приватних підприємствах.

А що ж у державному секторі? Керівник отримує невелику як для своєї посади зарплату — 5-10 тисяч гривень та винагороду за ефективну роботу підприємства.

За законом, така винагорода може виплачуватися раз на рік і не повинна перевищувати десяти посадових окладів керівника. Причому диференціація за розміром та залежність від успішності роботи підприємства не передбачаються.

Тобто навіть керівник підприємства, яке отримує мільйонні прибутки, отримає премію у розмірі кількох десятків тисяч. Чи можна назвати це стимулом? Невже так власник повинен дякувати менеджеру, який забезпечив гарний результат? Чи не тому держкомпанії розтягуються і обростають тіньовими схемами?

Необхідно переосмислити підходи до керівництва держвласністю. У більшості країн їх формує спеціальний державний орган. В Україні таким органом стане Агентство з управління державними корпоративними правами та майном.

Ми ставимо перед собою амбітні завдання: залишити у державній власності компанії, які приносять прибуток, застосовувати кращий світовий досвід для залучення ефективних управлінців, ставити перед ними чіткі завдання, виконання яких наповнить державний бюджет.

Дмитро КОЛЄСНІКОВ, голова Державного агенства з управління державними корпоративними правами та майном