Півцарства за металургію

Незважаючи на очевидні проблеми економіки в Україні, влада продовжує спрямовувати фінансування на “свої” сфери. До прикладу, металургійна галузь методично продовжує  позиціонуватися як провідна, незважаючи на технологічну застаралість та обтяжливість для бюджету.

Новинні ресурси рясніють заявами владної верхівки про необхідність стимулювати економіку, вкладати кошти в розвиток ключових галузей, модернізувати їх та приводити у відповідність до міжнародних стандартів. Уособленням таких обіцянок останнього часу можна вважати “Державну програму активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки”.

За красивим та багатообіцяючим формулюванням проглядається черговий контракт олігархічних еліт а-ля “ми вам кошти — ви нам фінансову підтримку”. Пропонований розподіл коштів можна побачити в таблиці прогнозованих обсягів фінансування Держпрограми (цифри в мільярдах грн):

Джерело: Економічна правда

Підвищення конкурентоспроможності, покращення інвестиційного клімату, підтримка національного виробника, розвиток високотехнологічних секторів — риторика влади незмінна.

З нововведень можна назвати начебто раціональну (на думку самих можновладців) політику імпортозаміщення, яку колись активно використовувала улюблена країна-приклад сучасної влади — Бразилія. Експерти водночас вказують, що імпортозаміщення по-азаровськи — це не так вже раціонально й навіть не зовсім по-бразильськи, а схоже просто на протекціонізм для донорів Партії регіонів.

Закриватися від доступного імпорту в глобальній економіці — досить прогресивно, чи не так?

Доволі цікаво в документі сформовані й основні проблеми економіки країни. Наприклад, проблемою є “нерівні умови конкурентоспроможності українських товарів у порівнянні з іншими країнами у зв’язку з більшою, ніж для інших країн, ціною російського природного газу”.

Всі українські товари, виявляється, неконкурентоспроможні через ціну на газ. Логіка слабка, проте сюди чудово можна приплести попередників, які закабалили Україну.

Читаємо далі. Існує “застосування до українських товаровиробників технічних бар’єрів, різних вимог та стандартів виробництва при експорті продукції, зокрема на ринки країн ЄС”.

Далі — краще. “Призупинення співробітництва з МВФ… ускладнило залучення зовнішніх позик від офіційних та комерційних кредиторів”. Отже, ЄС та МВФ зі своїми завищеними стандартами блокують чудову українську продукцію.

В усіх пунктах очевидно сплутані причини з наслідками. Проблемами є не Росія, ЄС та МВФ, які не хочуть співпрацювати з Україною. Проблема в тому “чому?” вони вперто не хочуть цього робити.

З властивим собі ненав’язливо-нахабним стилем влада не зупиняється на простому протекціонізмі. Друзів треба не просто захищати, а й допомагати їм матеріально, особливо, якщо “годівники країни”-металурги несуть збитки.

Це можна зробити без проблем. Створюємо робочу групу держпідтримки, нагадуємо про важливість та першочерговість галузі для економічного розвитку країни, даємо для початку 10 млрд грн, а далі побачимо — 377 мільярдів на всіх вистачить.

 Заради друзів можна й в борги країну завести, адже ключова   галузь під загрозою. А платити змусити можна фізосіб, а падіння ВВП з кожним місяцем можна й пережити.

Лицемірство, вибірковість та перекладання відповідальності — три кити на яких сучасна влада вибудовує свою політику.

Неважливими стають цифри, статистика, мільярди, збитки, борги, галузі. Головне — створити “завісу незнання” серед населення, прикрасити її наріканнями на зовнішні бар’єри розвитку, закривати потихеньку кордони й непомітно день за днем викачувати залишки з кишень українців.

“Ось податочок на те, ось збір на се. Ви ж розумієте — галузь помирає, куди ми без металургії? А вона ж така відстала, треба програми розвитку. Тому ось податочок, будь-ласка, ось збір…”

Олександр ГУМЕНЮК