У списку приводів для агресії в Україні, перерахованих Путіним, було й те, що українці та росіяни — нібито один народ. І що цей народ має підкоритися його твердій руці. “Ви досі так думаєте?” — саркастично запитав президент України Зеленський в одному із недавніх виступів. Незадовго до цього українські війська вибили тисячі російських загарбників із Харківщини.
Сарказм Зеленського є виправданим. Вересневий контрнаступ під Балаклією знаменує собою найдраматичніший поворот у російсько-українській війні з березня, коли Путін відмовився від спроб захопити Київ.
Річ не лише у тім, що за кілька днів українці звільнили 6000 кв. км території — більше, ніж Росія захопила за попередні п'ять місяців. І не лише в багатих трофеях: танках, артилерійських гарматах та боєприпасах, які дісталися українцям після безладної втечі російських солдатів. Україна відвоювала Ізюм та Куп'янськ, два найважливіші транспортні вузли, які необхідні Росії, аби завершити захоплення Донбасу та включити його до свого складу.
Плани Путіна провести фальшиві референдуми щодо анексії окупованих частин півдня та сходу України поставлені на паузу, оскільки Україна контратакує на обох напрямках.
Росія втрачає воєнну ініціативу
Прогнозувати перебіг воєнних дій завжди ризиковано. Але, схоже, ситуація на фронті змінилася. Просування російських військ усюди зупинено, а Україна відкидає супротивника назад — або поступово, або раптово.
Воєнні успіхи України спираються на два стовпи: техніку та людей. Матеріальне забезпечення ЗСУ поступово поліпшується. США та інші союзні країни надсилають Україні реактивні системи залпового вогню, дальності та точності яких вистачило, щоб змінити перебіг бойових дій.
Україна здатна виявляти і точно вражати ворожі склади боєприпасів, командні центри та вузли постачання далеко за лінією фронту. Росія такої можливості не має. Перевагу російських ВПС у повітрі зведено нанівець портативними зенітно-ракетними комплексами.
Доки Росія витрачає запаси зброї та боєприпасів, Україна їх нарощує. Постачання стають масовішими, а зброя — потужнішою. Сучасна техніка НАТО поступово замінює застарілі озброєння радянських часів.
Чисельність сил оборони України також зростає. Угруповання в 200 000 осіб, із якими Путін розпочинав вторгнення, від початку було замало, щоб окупувати Україну. Російський план, вочевидь, передбачав, що українська оборона розвалиться без спротиву.
Втрати Росії живою силою вражають: за деякими оцінками, вони досягають 70 000—80 000 убитими й пораненими. Путін щосили намагається знайти їм заміну — у в'язницях кримінальних злочинців агітують іти на фронт, обіцяють величезне грошове забезпечення.
Російські війська борються за вагон брехні: мовляв, Україною керують “нацисти”, вона становить загрозу для Росії, а її народ чекає на російських “асвабадітєлєй”. Теоретично Путін міг би віддати наказ про загальну мобілізацію і змусити ще більше молодих росіян йти в бій. Але він знає, що це рішення буде вкрай непопулярним, тож досі цього не зробив. Навіть якби Путін оголосив мобілізацію, знадобилося б багато місяців, аби набрати, навчити, екіпірувати та відрядити на передову погано мотивованих та наляканих новобранців.
Україна, навпаки, має мобілізаційний ресурс у вигляді дорослого чоловічого населення призовного віку. Бойовий дух українців високий. Бійці добре оснащені (частково завдяки НАТО), а їхнє навчання стає дедалі кращим. З кожною поразкою Росії впевненість українських солдатів лише зростатиме. Вони борються за власний дім та співвітчизників.
Що потрібно Україні для перемоги
Перемогу Україні ще не гарантовано. Повністю вигнати Росію з України означає витіснити її з територій, де російські війська вже окопалися та організували оборону набагато краще, ніж у Харківській області. Не можна виключати, що російська оборона миттєво розсиплеться, однак це малоймовірний сценарій.
Тому Захід має підкріпити успіх України. Її збройні сили показали, що можуть використовувати західну зброю для вигнання супротивника зі своїх територій. Захід повинен відправити українцям більш досконалу зброю, наприклад ракети ATACMS більшої дальності для РСЗВ HIMARS. Ці реактивні системи, які США раніше не наважувалися постачати, виявилися дуже ефективними.
Щоб уникнути ескалації, Україна має пообіцяти, що не використовуватиме передову натовську зброю для обстрілів території Росії. Україна, безперечно, дотримає обіцянки, аби не позбутися постачання озброєнь.
Українцям також знадобиться стабільний потік боєприпасів для майбутніх наступальних операцій та бронетехніка для швидкого перекидання військ. Заходу також слід подумати про те, яка зброя може знадобитися Україні наступного року, та значно розширити масштаби підготовки українських військових фахівців за кордоном.
Українцям на окупованих територіях потрібен стимул чинити опір загарбникам. Якщо жителі вірять, що “Росія тут назавжди”, деякі з них можуть перестати сподіватися на звільнення і навіть почати співпрацювати. Якщо вони гадають, що росіян виб'ють за кілька місяців, у них з'являється протилежний стимул. Українські учасники спротиву чекатимуть, що з приходом ЗСУ вони опиняться серед визволителів, а колаборанти — що сядуть на лаву підсудних. Тому що більше окупованих територій буде звільнено, то важче буде Росії утримати решту. І то більше причин у Європи протистояти енергетичному шантажу Путіна.
Після того, як Росія заблокувала постачання газу до ЄС, європейські уряди заприсяглися зробити все, щоб не дати своїм громадянам замерзнути цієї зими, і шукають альтернативних постачальників енергоносіїв по всьому світові. Можна сперечатися про деталі їхньої політики, але головне — стерпіти біль та зберегти солідарність.
Миру на російських умовах уже не буде
У ретельно культивованому іміджі Путіна як незаперечного лідера з'явилися перші тріщини. Він придушив у своїй країні інакодумство, але все ж невдоволення дається взнаки. “Яструби” критикують його за те, що війна йде не так. Кадиров, чиї бійці тероризували українців, назвав ситуацію на місцях “вражаючою”. Один із російських націоналістів на телебаченні тактовно припустив, що, починаючи агресію, Путін скористався поганою порадою. Кілька сміливих депутатів місцевих рад у Москві та Санкт-Петербурзі навіть закликали господаря Кремля піти у відставку.
Російська економіка пристосувалася до санкцій краще, ніж очікувалося. Але вона поступово стагнує, а ціни на нафту, які були вигідні Росії, знизилися.
Захід має спробувати вбити клин між режимом та російським народом. Західні лідери мають наголосити, що вони виступають проти Путіна, а не проти росіян. Західні країни мають вітати російських перебіжчиків, особливо найосвіченіших.
Росіянам, котрі служать режиму, навпаки, слід відмовляти у візах. Якщо пощастить, еліта РФ урешті-решт втомиться від ізоляції, як її збройні сили втомилися від того, що їх втягнули у невиграшну війну, яку веде тиран із манією історичної величі.
Росія може припинити цей конфлікт будь-якої миті. Однак миру на тих умовах, що їх спочатку пропонував Путін, уже не буде.
Что скажете, Аноним?
[13:15 27 ноября]
[11:19 27 ноября]
[07:10 27 ноября]
14:10 27 ноября
13:30 27 ноября
13:00 27 ноября
11:00 27 ноября
10:30 27 ноября
10:20 27 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.