Після перемоги будуть вибори. Війна багато змінила у мізках виборців. Але не все і не у всіх. Про це свідчать результати нового соцопитування, які виявили, що близько 29% українців згодні на компроміси з Росією заради припинення війни. Найбільш популярна така ідея у тих, хто досі вважає Євромайдан злом.
Опитування було проведено Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова методом особистого інтерв'ю (face-to-face). Одним із завдань дослідження було з'ясувати, яка частина українців досі залишається вразливою до інформаційного впливу Росії. Як маркер було взято питання щодо ставлення до Євромайдану. Виявилося, 11,7% опитаних не вважають Революцію Гідності справедливим повстанням народу проти авторитарної влади, а 11,1% не впевнені у своєму ставленні до подій 2013—2014 років.
Очевидно, ці цифри занижені чи не удвічі. Тому що поза опитуванням залишилися окуповані території та зона бойових дій. Також опитування не охопило мільйони українців, які евакуювалися за кордон, а серед них, знову ж таки, висока частка представників східних та південних регіонів. Цей факт слід враховувати, коли ми намагаємось нинішні дані соціологів екстраполювати на повоєнне майбутнє.
Те ж соцопитування виявило, як незгода щодо Євромайдану виливається у розбіжності з питань, які є принципово важливими для України саме зараз, під час повномасштабної війни з Росією. Зокрема, респондентам було поставлено питання про готовність домовитися з Путіним. Серед противників Євромайдану майже 60% висловилися за компроміси із Росією задля припинення війни. Точніше, 17,4% сказали, що “заради миру варто йти на будь-які компроміси”, а 41,9% — що “можна йти на компроміси, але не на всі”. За війну до перемоги 37,3%, не визначилися 3,4%.
А серед прихильників Євромайдану, навпаки, 71,8% наполягають, що “війна може припинитися лише у разі перемоги”. За деякі компроміси 19,1%, за будь-які компроміси лише 3,3%, не визначилися 5,8%.
Якщо взяти тих, хто визначився у той чи інший бік у відповідях на обидва питання (про Євромайдан і про компроміси з Росією), то загалом виходить така картина: 9,5% за будь-які компроміси, ще 19,3% — за деякі компроміси, а 71,2% — за війну до перемоги. На перший погляд ці цифри виглядають заспокійливими. І це погано, бо небезпека впливу російської пропаганди недооцінюється.
Про це свідчить ще один приклад із того ж соцопитування. Дві третини респондентів (66%) вважають, що діяльність УПЦ МП сприяла російській агресії, протилежну думку мають 16%, не визначились 18%. Причому частка захисників УПЦ МП низька усюди — від 9% на заході до 17-18% на сході та півдні України. Здавалося б, картина досить благополучна.
Однак більш суттєві відмінності у поглядах на УПЦ МП виявились між прихильниками та противниками Євромайдану. Серед тих, хто вважає Революцію Гідності справедливим повстанням народу проти диктатури, 76,1% вважають УПЦ МП посібником російської агресії та лише 11,2% думають навпаки (12,7% не визначились). А серед противників Євромайдану відносна більшість, 44,9%, розповідають, що діяльність УПЦ МП не сприяла російській агресії (у той же час 39,8% визнають, що сприяла, і 15,3% не визначилися).
Потрібно готуватися до того, що після звільнення окупованих територій ми матимемо в середньому по всій країні понад 30% захисників московської церкви і стільки ж прихильників “відновлення дружби з Росією”. І треба розуміти, що це наслідок того, що досі залишається невилікованим політичний розкол 2013—2014 років.
Багато українців досі вірять у “хорошого Януковича”, якого прогнав “поганий Майдан”. А “хороший Янукович” стоїть у мізках зовсім поруч із “хорошою УПЦ МП” та “хорошою Росією”.
За півроку, 21 листопада, ми відзначатимемо 10-річчя початку Євромайдану. І якщо мільйони українців, попри російську агресію та її жахливі наслідки, досі вірять у “хорошого Януковича”, це говорить про те, що цією проблемою не займаються Банкова, Міністерство інформполітики та телемарафон.
Досі є віра в те, що якби не прогнали Януковича, то й війни з Росією не було б. Активно просувають цю віру московські попи.
Тому потрібна контрпропаганда. Необхідно пояснювати людям прості істини, які десять років тому виглядали сумнівними, але отримали повний доказ 24.02.2022. Не було б Майдану, Янукович би поклав Україну під Путіна, все було готове для цього (наше Міноборони, СБУ вже були під повним контролем Кремля). І потім Путін все одно розпочав би війну — проти Польщі, Латвії, Литви, Естонії. Поглинувши Україну, він би не наситився, навпаки, його апетит би подвоївся. І українські солдати були б гарматним м'ясом для Путіна у цій війні. На Україну лягла б така сама ганьба, як на Росію. Зрештою, Путін все одно програв би, і Європа відгородилася б від нас високим парканом. Назавжди. Але Майдан урятував нас від цього варіанту історії.
Психологічні травми
Зрозуміло, чому влада ігнорує необхідність лікування політичного розколу десятирічної давності. Для неї зараз пріоритетніші позитивні новини про президента, його офіс та “слуг народу”. Такий підхід приносить безперечні успіхи у справі покращення іміджу влади. Але суспільство залишається з невилікованими проблемами. І це може принести Банковій неприємні сюрпризи у майбутньому.
У зв'язку з цим наведемо ще деякі цифри з того ж соцопитування. Респонденти отримали перелік більш ніж 20 військових подій і мали вибрати ті, які їх особисто найбільше вразили. Перші три місця посіли “бої під Києвом (Ірпінь, Гостомель, Бровари)” — 36%, “швидка окупація півдня (Херсон, Мелітополь)” — 32%, “бої за Маріуполь” — 28%.
Кожна з цих подій завдала суспільній свідомості глибокої психологічної травми. Тому й стоять вони першими досі, хоча з того часу минув уже рік. За цими подіями стоять питання, на які влада досі не відповіла: чому ворог швидко дійшов до Києва з двох боків? чому він швидко захопив Херсонщину та дійшов до Маріуполя?
Ці травми не вилікувано перемогами. Звільнення Херсона стоїть у суспільній свідомості лише на 16-му місці, наступ на Харківщині (визволення Ізюму, Балаклії, Куп'янська, Лимана) — на 12-му.
Ще цифри. Респондентів попросили оцінити, хто зробив основний внесок у відбиття наступу російських військ у перші місяці війни. Можна було вибрати не більше трьох варіантів відповіді. Перше місце посіли Сили оборони (ЗСУ, Нацгвардія, тероборона, добровольчі формування) — 77,5%. Друге місце скромний український народ дав собі — 62%, а на третє місце поставив волонтерів та найпатріотичніших громадян — 45,5%. Лише на четвертому місці опинилася центральна влада (президент, уряд) — 24,2%. П'яте місце посіли партизани та рух опору на окупованих територіях — 17,6%, а місцева влада (мери, голови громад) — лише 12,7%. Примітно, що на сході України на четверте місце вирвалися партизани, опустивши центральну владу на п'яте місце.
“Центральна та регіональна влада має усвідомити та прийняти свою другорядну роль у забезпеченні успішної оборони країни в перші місяці війни”, — коментують автори дослідження. Але цього не достатньо. Будь-який психолог підтвердить, що психологічні травми самі собою не вилікуються. Якщо їх замовчувати, вони все одно виявляться, але з ускладненнями. Тому краще про них говорити зараз, ніж потім дивуватися, звідки суспільство має стільки претензій до своєї героїчної влади.
Юрій ВИШНЕВСЬКИЙ
Что скажете, Аноним?
[18:18 26 ноября]
[13:40 26 ноября]
[11:40 26 ноября]
19:30 26 ноября
19:15 26 ноября
18:00 26 ноября
17:50 26 ноября
17:40 26 ноября
17:30 26 ноября
17:15 26 ноября
17:00 26 ноября
16:45 26 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.