Протистояння в Ормузькій протоці: ніхто не хоче війни

Вже в перший день нового року розпочалися такого самого масштабу маневри, але вже сухопутних частин. Додамо до цього запуски іранських ракет середньої та далекої дальності, безперервні погрози західним країнам, США та Ізраїлю. І найголовніше — обіцянка перекрити Ормузьку протоку з Аравійським морем.

Зі свого боку США попередили, що перекрити протоку вони не дозволять, на підтвердження чого американці направили до протоки два авіаносні угруповання на чолі з авіаносцями Carl Vinson та John C. Stennis, а також ракетний крейсер Mobile Bay з кораблями охорони. Крім того, в Аравійському морі перебуває багатоцільовий атомний авіаносець Abraham Lincoln. На початку січня ВМС США перекинули в район Перської затоки амфібійно-десантну групу кораблів та експедиційний батальйон морських піхотинців. Ізраїль і Америка проводять спільні навчання “Серйозні випробування-12” ВПС та протиракетних підрозділів, метою яких є підготовка до відбиття ударів балістичних ракет з Ірану по ізраїльській території. Велика Британія відправила до Перської затоки дев’ять військових кораблів на чолі з есмінцем Daring, що виконаний за технологією “Стелс”. Його вважають найсучаснішим та щонайкраще оснащеним кораблем англійських ВМС. Навчання проводять також і ВМС Ізраїлю. У них беруть участь бойові кораблі та підводні човни. Мета та сама — відбиття можливих атак як із повітря, так із моря.

Якщо до цього додати посилене озброєння, зокрема, бойовими літаками армій еміратів Перської затоки та Саудівської Аравії, то концентрація бойових сил в обмеженій акваторії протоки та прилеглих морів свідчить про можливий спалах конфлікту будь-якої миті.

Тим не менш, є підстави, що дають змогу стверджувати, що, попри таку велику концентрацію сил і засобів сторони не дуже хочуть розв’язувати бойові дії. Кожна з власних на те причин.

Якщо відкинути димову завісу, то становище Ірану аж ніяк не блискавичне. Звісно, його керівництво робить заяви, що економічні санкції жодної шкоди економіці не завдали, навпаки, вона розвивається, обсяг ВВП зростає і далі йде давно відома цифрова еквілібристика. Як казав англійський історик та філософ Томас Карлейль, за допомогою цифр можна довести будь-що.

Втім, пропаганда — це одна річ, а реальність — геть інша. Іран охоплений валютною кризою. За останні тижні ріал подешевшав від приблизно 10 тисяч за долар до 17. Вже є чорний ринок, на якому курс на 36% вищий, ніж офіційний. Практично зупинилася торгівля з європейськими країнами, для закупівлі товарів з одного боку немає валюти, а з другого — європейські партнери не хочуть мати справ з іранськими фірмами, щоб уникнути санкцій з боку США. Іранський ринок насичений низькоякісними китайськими товарами, але вони не в змозі перекрити дефіцит.

Головною проблемою економіки Ірану є зниження обсягів видобутку нафти — основного експортного товару. Торік обсяг видобутку зменшився на 25 млн т, внаслідок чого країна втратила $2,5 млрд. Цього року падіння буде ще більшим, оскільки галузь конче потребує інвестицій, запасних частин та комплектуючих. Попри те, що Китай розширює свою присутність в іранській нафтовій промисловості, він сам відчуває потреби в західних технологіях та обладнанні.

Практично всі західні компанії з Ірану вже пішли. Нещодавно російська “Татнефть” спростувала повідомлення іранських посадовців про вкладання $1 млрд у розробку родовища Загхех на південному заході Ірану. Польська компанія Polskie Gornictwo Naftowe i Gazownictwo вийшла з перемовин щодо розробки газового родовища Лаван в іранському секторі Перської затоки. Напівофіційне агентство Mehr News заявило, що замість поляків до переговорів долучиться консорціум іранських компаній.

Приблизно 40% бензину, що споживається в країні, доводиться імпортувати з еміратів та Саудівської Аравії, оскільки іранська нафтохімічна промисловість через свою відсталість не в змозі задовольняти потреби країни. Відповідно до заяви заступника міністра нафтової промисловості Мохсена Ходжстерема, цього року галузь потребуватиме інвестицій у $50 млрд. Цього фінансового року вона отримала лише 14,5% необхідних їй коштів.

Вочевидь, в останній декаді січня Євросоюз ухвалить рішення про введення нафтового ембарго проти Ірану. До нього приєднаються Японія та Південна Корея. Можливо, Китай та Індія продовжуватимуть купувати іранську нафту, однак особливо Тегеран цим не потішиться. Пекін уже заявив, що домагатиметься зниження ціни як плати за ризик. Індія офіційно до санкцій не долучається, однак, тим не менш, вслід за Піднебесною зменшує обсяги закупівлі іранської нафти.

Є ще одна суттєва обставина. Страховим компаніям не дозволяється страхувати вантажі та літаки, що прямують до Ірану. Це дуже серйозна проблема, оскільки необхідного танкерного флоту у Китаю та Індії для транспортування великої кількості нафти просто немає. Невідворотним є фрахт суден під прапорами третіх країн. Однак судновласники чудово усвідомлюють наслідки потрапляння у чорні списки американського держдепартаменту. Після одного заходу в іранський порт наступного фрахту можна і не дочекатися, до чого додасться ще й заборона на входження до американських портів. Будь-який власник корабля тричі подумає, перед тим як відправить своє судно до іранського порту.

І наостанок. Якщо Іран перекриє Ормузьку протоку, то як відбуватиметься його експорт. На відкритому березі Аравійського моря необхідних нафтових терміналів у нього замало. Ще невідомо, хто від цього більше постраждає.

Ми свідомо не аналізуємо бойових можливостей Ірану та держав, які йому протистоять. Ймовірна коаліція має неабияку перевагу в авіації та військово-морських силах. У Тегерані мають пам’ятати прикрий досвід 1980-х років. Тоді у розпал так званої танкерної війни під час спроби замінувати Ормузьку протоку американці за кілька годин знищили приблизно половину іранських ВМС. Навіть зважаючи на зміну умов, співвідношення сил аж ніяк не на користь Ірану. Напевно, тому представник держдепартаменту США Марк Тонер назвав погрози щодо перекривання протоки “порожніми балачками”.

Складною залишається і політична ситуація в Ірані. Остання характеризується посиленням протистояння між теократами і президентом Ахмадинеджадом. Це проявилося, зокрема, в епізоді захоплення студентами британського посольства в Тегерані. Попри підтримку загарбників з боку спікера меджлісу Лариджані, загалом парламент засудив акцію, котра, звісно, не була спонтанною, а ретельно підготовленою. З погляду звичайної логіки дії іранського керівництва буди ірраціональними. Велика Британія, зрештою, почала дотримуватися доволі жорсткої позиції, до якої приєдналася Франція. Навіщо було розширювати фронт противників? Однак з погляду внутрішньополітичного акція з посольством цілком логічна. Ахмадинеджад та його оточення намагаються у такий спосіб показати себе не менш жорсткими, ніж теократи на чолі з аятолою Хаменеї. Однак перетинати червону межу все-таки побоюються. Президент і МЗС намагаються показати себе більш прагматичними. Критика внутрішньої політики сирійського президента Асада, поїздки міністра закордонних справ Салехі до Саудівської Аравії та Європи, його згода надати підтримку у розслідуванні спроби замаху на посла Саудівської Аравії у США — це демонстрація прагнень до проведення більш стриманого курсу.

На іншому боці також не дуже налаштовані на гаряче протистояння. Американці тільки-но залишили території Іраку, збираються згортати операцію в Афганістані, та розв’язувати війну з Іраном у рік виборів охочих в Адміністрації президента Обами немає.

Є всі підстави стверджувати, що якщо не станеться чогось надзвичайного, то справи в регіоні Перської затоки завершаться войовничими інформаційними танцями. Однак завжди слід мати на увазі висловлювання одного з батьків математичної теорії ігор, Нобелівського лауреата Томаса Шеллінга, що в політиці стримування слабкого сильним перший завжди може погрожувати другому самогубством. І на це також слід зважати.

Юрій РАЙХЕЛЬ