Просто люди

Щиро кажучи, я до останнього сподівалася, що законопроект №8711, покликаний захистити Україну від пропаганди гомосексуалізму, відкладуть до кращих часів та успішно про нього забудуть. Що українські політики, з їхньою вічною багатовекторністю, з бажанням подобатися і вашим, і нашим, з цим успадкованим від першого президента принципом “між крапельками”, не стануть подавати Європі аж такого однозначного сигналу.

Але вони стали, і у першому читанні проголосували законопроект №8711 за основу.

Я прекрасно розумію, що більшості українців глибоко начхати на геїв та лесбійок. Якнайменше, бо деяким вони взагалі противні. Дехто, як добрий християнин, вважає їх грішниками, дехто — хворими. Я не стану зараз говорити, хто правий, а хто — ні. Навіть більше, я скажу так: в душі кожен має право ставитися до геїв, християн, українців, будь-кого взагалі, як йому заманеться. Доти, доки це не виходить на рівень виголошених образ, цькування і таврування.

Так от, розуміючи, що гомосексуалів у нашій країні не надто поважають, я ризикну припустити, що чимала частина читачів “Української правди” готова навіть порадіти, що геїв тепер, можливо, буде менше видно та чути. Якщо ви належите до таких, то спершу спробуйте замислитися, які направді наслідки тягне для України цей нібито малопомітний закон, якщо він таки буде прийнятий.

Здавалося, це далеко не те питання, яке найбільше заважає наши стосункам із Заходом. Он, скаже мені багато хто, в Литві теж є закон проти пропаганди гомосексуалізму, і нічого. Так, є. Але, по-перше, за його прийняття Литву теж ніхто по голівці не погладив. По-друге — і це важливіше — Литва дозволила собі такий вибрик тоді, коли вже була членом ЄС.

А не країною на роздоріжжі між Заходом і Росією, в якій головний опонент чинного президента сидить у в'язниці, зі свободою слова коїться щось жахливе, корупція сягає фантастичних масштабів, а населення складається з 46-ти мільйонів здебільшого голодних ртів.

І, власне, про головне: про роздоріжжя між Заходом і Росією. Можливо, палкі націоналісти на кшталт Олега Тягнибока вже майже переконали декого з вас, що Україні варто йти власним шляхом, гордим і благословенним, не озираючись ні на схід, ні на захід.

Втім, я певна, у вас є свій розум. Ввімкніть його. Подумайте, чи ходять незалежним шляхом країни, у яких нема ні нафти, ні газу, лише борги, бандити при владі, сонячний Крим, з якого ми за двадцять років так і не змогли зробити туристичну перлину Європи, та напівмертві вугільні шахти? Ні.

У нас із цього роздоріжжя тільки два шляхи, і третій не відкриється ніяким дивом. Ми надійно затиснені між Сциллою та Харибдою, шановні співвітчизники. Не варто закривати на це очі.

І коли Україна, довкола якої останнім часом вирують одні скандали, незадоволення якою вже висловили майже всі європейські політики, бере і сліпо мавпує російську гру в духовність, приймаючи гомофобний закон, то Європа однозачно розуміє, на чий бік схиляється наша країна і перед ким вважає за потрібне виглядати паїнькою.

Ви цього хочете, панове патріоти? Щоб Росія ціною нашої незалежності врятувала нас від “блакитної чуми”? Якщо Європа поставить на нас хрест, так, як поставила на Білорусі, нинішній “бєспрєдєл” і закручування гайок здасться нам квіточками. Спитайте в білорусів, врешті-решт.

Саме тому, навіть якщо вам начхати на гомосексуалів та їхні права, навіть якщо живого гея ви бачили тільки в телевізорі, і то у вигляді Борі Моїсеєва, але вам небайдуже майбутнє України, слідкуйте уважно за акціями протестів проти законопроекту №8711. Не лінуйтеся підписувати петиції, а якщо ви в Києві — то і вийти під Верховну Раду.

Заодно, можливо, побачите справжніх, не естрадних геїв, і зрозумієте, що вони просто люди, яким, як і вам, потрібне просто щастя.

А захищати дітей від пропаганди гомосексуалізму, якщо захочете, будете потім. Коли вже не треба буде захищати їх від бандитів при владі, негідників у міліції, бідності та відсутності майбутнього.

Вікторія НАРІЖНА