Професор Аббас Мілані: Демократичні зміни в Ірані неминучі

- Професоре Мілані, іранське питання вже не перший рік є чинником дестабілізації у світовій політиці. Які основні причини цього? Адже, зрештою, це пов’язано не лише з ядерною програмою Ірану?

— Іран є одним із найважливіших чинників нестабільності тому, що географічно він розташований у тій частині світу, де є величезні запаси нафти і газу. А, зважаючи на те, що велика частка світового транзиту енергоносіїв транспортується по прямій водним шляхом через Ормузьку протоку, Іран може домінувати принаймні в короткотерміновій перспективі.

Режим демонструє готовність використовувати свої доходи від продажу нафти, щоб кинути виклик Заходу, підтримувати радикальних ісламістів, погрожувати перекрити транзит нафти, підтримувати криваве придушення повсталого сирійського народу, а також фінансувати ядерну програму, яка в кращому разі має сумнівні цілі.

Якщо ви ретельніше придивитеся до поводження режиму протягом останніх десяти років, то в арабсько-ізраїльському конфлікті, або в Іраку, в Афганістані і навіть у Латинській Америці режим обирав шлях конфронтації не лише зі США, а й і з ЄС, і, звісно, з Ізраїлем. Нарешті, ядерна програма Ірану та її виклик ООН, її потенційне порушення договору ДНЯЗ (Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. — Ред.), про що вже неодноразово говорилось режиму, поза сумнівом, призведе до міжнародної гонки озброєнь, якщо не до завершення дії самого договору ДНЯЗ.

- Чи можна взагалі довіряти групі іранських ніким не обраних посадовців, які зробили антиамериканізм пріоритетом своєї зовнішньої політики?

— Не вважаю, що чинному режиму в Ірані можна вірити. Режим, який обманює власний народ, клерикальний режим, який робить це регулярно, безумовно, так само обманюватиме і міжнародну спільноту. Для клерикалів в Ірані релігійне лицемірство — таґхієх (taghiyeh), яке дозволяє віруючим-шиїтам обманювати, щоб зберегти себе і віру (що не заборонено в практиці шиїтського ісламу, прихильники якого можуть приховувати свою релігію, коли вони перебувають під загрозою переслідування, або примусу. Таґхієх було розроблено для захисту шиїтів, які були, як правило, в меншості і під тиском. Практика приховування свого переконання в небезпечних умовах бере свій початок в Корані, який вважає бездоганними тих, хто приховує свої переконання у таких випадках. — Ред.), є ключовою складовою їхнього богослов'я, тож обман санкціонується релігією.

Власне, аятола Хаменеї зробив антиамериканізм стовпом своєї спадщини. Він неодноразово використовував свою віру, провокуючи сутички зі США. За таких обставин важко зрозуміти, як у Сполучених Штатах можуть довіряти такому режиму, або як правлячі мулли та їхні союзники з Корпусу вартових іранської революції можуть довіряти США.

- Нестабільний Пакистан має ядерну зброю. В Ірані, напевно, вважають, чому в такому разі чому не можна і нам?

— Не думаю, що когось влаштовує те, що Пакистан має ядерну зброю. Я вірю в можливість без'ядерного світу, зокрема, без'ядерного Близького Сходу. Такі режими, як в Ірані, або Саддама Хусейна, або навіть у Пакистані, з їхнім непропорційним впливом військових і недотриманням прав людини, значно збільшують можливість застосування ядерної зброї, якщо вона у них є. Це є правдою, що Америка була єдиною країною, яка використала атомну бомбу, проте від 1945 року демократичним країнам вдалося обмежити вірогідність ядерного жаху. Але щоразу, коли в нової країни з’являється така бомба, зростає вірогідність того, що вона буде використана.

- Якщо Ісламська Республіка усуне всіх необраних чиновників від влади і якщо вона буде готова до відкритих і вільних виборів, чи це стане жестом доброї волі для міжнародної спільноти, що там є уряд, якому можна довіряти. Внаслідок браку цього я дуже сумніваюся, що до Ісламської Республіки може бути довіра як усередині Ірану, так і у міжнародного співтовариства поза її межами...

— Переконаний у тому, що єдиним вирішенням питання іранської ядерної програми є поява уряду демократичного, відповідального, такого, що діє прозоро. Такий уряд має і може постати як виявлення волі іранського народу. Але мені важко уявити, що необрані чиновники, котрі тепер правлять Іраном, Хаменеї і ним дібрані духовні еліти та їхні союзники з Корпусу вартових іранської революції, могли б добровільно відмовитися від тих пільг, які надає їм влада.

Події 2009 року, коли лишень у Тегерані вийшли на вулиці три мільйони людей, вимагаючи анулювання результатів, як вони бачили, сфальсифікованих виборів, засвідчили, що ці необрані посадовці віддаватимуть будь-які вказівки, вживати будь-які заходи для того, щоби зберегти свою владу.

Якби необрані посадові особи режиму погодилися відмовитися від свого привілейованого становища, то тоді б ви мали б визнати, що цей режим змінив свою сутність. Це ознаки демократії, коли ті, хто обіймає державні посади, не вважають, що їхнє перебування у ній є довічним. В Ірані ж необране духовенство стверджує, що їхні владні повноваження надані їм Богом. Логіка такої теорії проста: лише Бог може забрати те, що він дав, а Бог не може помилятися у своїх рішеннях.

- Коли я був на могилі шаха Мохаммада Реза Пехлеві у Каїрі, я думав, де він припустився помилки. Чи була можливість не допускати ісламістів до влади 1979 року?

— Шах вважав, що головна загроза, з якою він зіткнувся, — комуністи. Він дозволив збільшити чисельність і розвиток мечетей та релігійних установ по всій країні як протиотруту від комунізму. Натомість не дозволив іранським світським демократичним силам організуватися. Спілки та інститути громадянського суспільства, які не залежали від держави, були розгромлені.

Коли ж режим опинився у кризовому стані, як це сталося у 1977—1978 роках, то єдиною силою, котра була достатньо організованою, щоб очолити революцію і згуртувати країну, були релігійні сили на чолі з Хомейні.

Шах мав демократизувати систему влади на початку 1970-х, коли він перебував на вершині могутності. А натомість обрав зворотній напрямок і створив однопартійну систему. Прорахунок шаха полягав у тому, що він вірив, що лише він знає, що є найкращим для Ірану. Він не бажав іти на компроміси, коли мав владу. Через його характер, нерішучий і схильний до депресії та параної, йому важко було ухвалити правильні рішення напередодні революції.

Ще більше ускладнило його ситуацію і те, що на той час він страждав від раку, і проходив курс лікування. А багато із тих ліків, які він вживав, стали лише додатком до неспроможності робити вибір чи ухвалювати правильні рішення.

- Режиму іранських мулл вдалося придушити народну революцію 2009 року. Чи є шанс аналогічної революції в Ірані у майбутньому?

— У мене є сумнів у тому, що чинний режим в Ірані може протриматися довго. Демократія є бажанням іранців і вона неминуче з’явиться на горизонті країни. Режиму вдалося успішно придушити рух спротиву, але не всі сили, які створили цей рух. Починаючи від жіночого руху до значною мірою демократичного середнього класу, які не лише продовжують існувати, а й стали більш потужними.

Сила цієї коаліції ґрунтується на тому, що на сьогодні три п’ятих населення Ірану молодше тридцяти років, а рівень безробіття серед цієї категорії населення сягає не менше 30%. Дуже некомпетентним є управління режиму економікою, за останні шість тижнів іранська валюта втратила більш ніж третину своєї вартості, попри рекордні прибутки від продажу нафти.

На мій погляд, підйом демократії в мусульманському світі і сила та згуртованість іранської діаспори є гарантом того, що просування Ірану до демократії відбуватиметься. Ми працюватимемо, об’єднавши свої зусилля, роблячи демократичні зміни в Ірані неминучими.

- В Ірані блокується доступ до інтернету. Чим спричинена така цензура?

— Іранський режим виживає за рахунок контролю й управління інформацією та введенням цензури, починаючи від книг та фільмів і до інтернету. Всі деспотичні суспільства мають потребу в цензурі, оскільки інформація завжди породжує прагнення до свободи.

Режим був схоплений зненацька 2009 року, коли опозиція використовувала соціальні медіа, щоб організуватися і підтримувати зв’язки із зовнішнім світом. Відтоді він витратив мільярди для того, щоби управляти, цензурувати і домінувати у світовій мережі. Та обмежив доступ населення до сайтів, які він вважає небезпечними.

Режим створив власну армію кібер-джихадистів, єдина мета якої полягає у цензурі, інфільтрації, відстежуванні і контролі за інтернетом.

- Професоре Мілані, за яких умов військова операція Заходу проти Ірану можлива?

— На мій погляд, війна з нинішнім режимом була би великою помилкою. Це лише збільшує вірогідність того, що режим, який вже хитається, утримає владу. Я сподіваюся і гадаю, що Ізраїль і Сполучені Штати усвідомлюють, якими катастрофічними можуть бути людські та політичні наслідки такої акції.

Довідка Тижня

Професор Аббас Мілані — директор Іранської програми досліджень у Стенфордському університеті. Він також є і співдиректором Проекту демократії в Ірані Інституту Гувера Стенфордського університету.

Аббас Мілані отримав ступінь бакалавра в галузі політології та економіки в Університеті Каліфорнії в Берклі, 1970 року і ступінь доктора політології в Гавайському університеті 1974 року.

Аббас Мілані був науковим працівником іранського Центру соціальних досліджень з 1977 по 1978 рік і доцентом Національного університету Ірану протягом 1975—1976 років. А також доцентом факультету права і політичних наук Тегеранського університету і членом ради директорів центру Тегеранського університету з міжнародних досліджень протягом 1979—1986 років.

Але після іранської революції йому було заборонено публікуватися чи вчити. Він покинув Іран 1986-го.

До приходу в Інститут Гувера, Аббас Мілані був професором історії та політології в університеті Нотр-Дам де Намюру Сан-Франциско та науковим співробітником Інституту міжнародних досліджень в Університеті Каліфорнії в Берклі.

Він є членом Американської асоціації політичних наук, Американської академії політичних і соціальних наук, а також Асоціації іранських досліджень.

Його остання книжка називається “Шах, новий критичний погляд на життя останнього монарха Ірану і коріння ісламської революції”.

Професор Аббас Мілані також переклав безліч книжок і статей з перської англійською мовою.

Віктор КАСПРУК