“При Януковичу — надійніше. Він же свій!”

Відтепер потрапити до Донецька можна швидше, ніж у час пік із центру Львова на Сихів. 9 червня компанія “Міжнародні авіалінії України” відкрила прямий рейс зі Львова до Донецька. 1,5 години — і ви на малій батьківщині президента України. На комфортабельному “Боїнгу” 737-800 почуватиметеся, як “у Бога за пазухою”… Побувала на Донбасі кореспондент “Високого замку”.

Летіла презентаційним рейсом уся еліта Львівщини — посадовці з міської та обласної рад, облдержадміністрації, на чолі з віце-прем’єр-міністром України Борисом Колесниковим. За його участі у всіх приймаючих містах Євро-2012 відкрили клумби з логотипом чемпіонату. Як на мене, не в образу іншим містам, найгарніший м’яч із квітів вийшов у місті Лева!

До Донецька чиновники прихопили зі собою львівську каву. Запах було чути на весь аеропорт… Коли літак підігнали, здавалося, куди усі ці люди влізуть? Та місць на борту було вдосталь (загалом їх 189). Симпатичні стюардеси у синьо-жовтій формі і у шкіряних жовтих рукавичках зустрічають пасажирів (коштує квиток в обидва боки: економ-клас — 61 долар, бізнес-клас — 321 долар). Якщо замовити квитки за два тижні — дешевше.

В аеропорту Донецька львівську делегацію зустрічали із оркестром і квітами. Міністр культури Михайло Кулиняк шукав когось, аби передарувати букет. Вибір випав на мене. Я кажу, куди я з цими квітами. Та міністр не відступав… Поки усі “вантажилися” у новенькі комфортабельні автобуси, я встигла поспілкуватися з працівницею аеропорту (квіти, як перехідний прапор, я їй подарувала). Жіночка розмовляла зі мною російською. Я не втрималася і запитала, чи розмовляє вона українською? Вона відповіла: “Я все розумію”… “А політикою цікавитеся?” — питаю. “Знаєте, на минулих виборах я зі всією сім’єю пересварилася через політику. Моя дочка живе у Києві, там усі голосували за Ющенка. Я — за Януковича: він же свій! Але ми вирішили більше не дискутувати на тему політики. Для людей що головне? Щоб жити стало краще”…

Автобус рушив. Я була вражена величиною цього шахтарського міста. Проспекти там — широчезні, усюди чистенько. Принаймні в центрі міста… Донецьк — місто троянд. На мільйон жителів тут колись висадили мільйон трояндових кущів. Великий розарій у найбільшому парку Донбасу — ім. Щербакова. Тут і фонтани, і лавочки для відпочинку, словом, рай! Проїжджали ми і найбільшу шахту Донецька — ім. Засядька (вона майже у центрі). Гід, яка в автобусі проводила екскурсію (розмовляла українською, але чути було, як вона мордується), зауважила: “Донецьк — місто-немовля (офіційна дата заснування міста — 1869 рік, вона прив’язана до дати будівництва англійським підприємцем Джоном Юзом металургійного заводу, але є інші ймовірні дати народження Донецька). Місто розташоване у степовій зоні, тому опадів там мало.

Донеччани погоджуються, що історичних пам’яток радянського часу у них багато. Але тут же додають — це ж історія, забувати про неї не можна. Гостей міста дотепер зустрічає пам’ятник Леніну у кепці. Поки у парку офіційні особи відкривали “євроклумбу”, я знайшла собі нову співрозмовницю. Літня жінка, вона була з онукою, говорила, що нещодавно до неї приїжджали гості з Росії, і вона показувала їм Донецьк. “Я й сама не помітила, як за короткий час місто змінилося” (усміхається). “І як вам живеться при Януковичу?” — запитую. “Ще мало часу минуло, — каже жінка. — Але при Януковичу — надійніше!”… Мала намагається мені показати, як добре розмовляє українською, хоча навчається у російському класі. “У нас майже у всіх школах половина класів російських, половина українських”, — каже бабця дівчинки. “А у вишиванки у вас вбираються люди?” (міський голова Андрій Садовий зі всієї делегації один був у вишитій сорочці. — Авт.). “Дуже мало”. “Ну, то купуйте вишиванку і приїжджайте до Львова”, — кажу. Жінка від радості аж світиться. “Приїду!” — обіцяє на прощання.

Далі рухаємося автобусом найстарішою вулицею Донецька — Артема. У вічі впадають дорогі бутики, розважальні і бізнес-центри. Цікавлюся у чиновниці з міської ради останніми новинами. “Відчуваємо, що місто росте. Як прийшла нова влада, багато що робиться — дороги, ремонтуються лікарні, добудовуються навіть цілі поверхи у медичних закладах”... Коли мова заходить про те, чому на виборах донеччани голосували за Януковича, розмовляти більше не хоче…

Минаємо Оперний театр (з львівським навіть нема чого порівнювати — небо і земля). Є у Донецьку пам’ятники російському поетові Олександру Пушкіну та легендарній групі “Бітлз” (сучасні музиканти збираються біля пам’ятника та виконують старі пісні ліверпульської четвірки). Є у місті і пам’ятник гривні (але не купюрі, а гривні, яку носили на шиї древні скіфи), і, звичайно, шахтарю. Встановили донеччани і пам’ятники за життя двом своїм землякам — Йосифу Кобзону (неподалік “Донбас Арени”). Співак має вигляд, начебто йде на футбол, а футбольні фанати полюбляють встромити йому у руку пляшку пива. Та пам’ятник Сергію Бубці — з жердиною. Хвалиться екскурсовод і Азовським морем (з Донецька до моря їхати 1,5 години). Це море, яке має найменшу глибину і найменшу солоність.

Дід час презентації нового рейсу (як сказав Колесников, шлях в 1 год. 30 хв. тривалістю у 19 років — стільки років тому відбувся останній рейс зі Львова до Донецька), львівська делегація подарувала донеччанам скульптуру Нічного лева. А навзаєм попросила, аби донецькі ковалі подарували Львову символічну ковану скульптуру (у Донецьку є цілий парк кованих скульптур). Подарунок донеччани сприйняли “на ура”. Фотографуючись біля “царя звірів”, керівники обох регіонів клали на нього руки як мушкетери. “Один за всіх і всі за одного!”. “Схід і захід — разом!” — лунала й така фраза…

Коли презентували Трускавецькі і Моршинські курорти, кияни у залі перешіптувалися: “Совдепія, ви спочатку готелі нормальні збудуйте, а потім туристів запрошуйте!”… Борис Колесников заявив: “Ми хочемо перетворити Трускавець на курорт навіть кращий, ніж Карлові Вари. Найближчим часом відбудеться спеціальне засідання уряду з цього приводу. Обговорюватимуться не лише аспекти ділового та культурного туризму, а й дитячого і молодіжного”. Колесников висловив ідею про те, що держава, можливо, компенсуватиме 50% вартості квитків до Львова для школярів та 30% вартості для студентів, чим підтримуватиме розвиток молодіжних обмінів між Львівщиною і Донеччиною.

Побували ми і на кондитерській фабриці “Конті”. Це підприємство — гігант, де виготовляють дуже смачний шоколад. Цукерок усі об’їлися. Працювати там непросто — машини, які виконують усю основну роботу, неймовірно гудять. Працівниці, а це переважно молоді дівчата, працюють по 10 годин, мають в середньому 2 500 грн. на місяць. За роботу усі тримаються.

Візитівкою Донецького краю віднедавна став футбольний стадіон “Донбас Арена”. Немає слів! Спортивну споруду в Донецьку називають діамантом, навіть порівнюють з Колізеєм… Квиток на екскурсію на “Донбас Арену” коштує: дорослий — 50 грн., дитячий — 25. Стадіон має вигляд чаші, увесь звук концентрується всередині. Здоровенні прожектори. Зручні крісла. Почуваєшся “мурахою”… Наприкінці травня тут відбулася “Дискотека 80-х”. Виступали і Деміс Русос, і Юра Шатунов. Було продано усі 50 тисяч квитків! Екскурсовод, який проводив для нас екскурсію, не міг не згадати ім’я того, кому донеччани дякують за стадіон. На Рината Ахметова тут “моляться”… Газон, який у Донецьк привезли з Нової Зеландії, обійшовся його власнику в чималі кошти. Дорого коштує і утримання зеленого покриття. Поле якраз поливали спеціальні фонтанчики. Краса, що тут скажеш! Біля стадіону, за спеціальною технологією (з великою грудою землі) висадили парк “дорослих” дерев.

Нам дозволили навіть зайти у святая святих — роздягальню гравців команди “Шахтар”, і навіть посидіти на їхніх кріслах. Я всілася на місце Маріуша Левандовського. Його прізвище як-не-як співзвучне з моїм рідним львівським мікрорайоном... У “кімнату молитви”, де гравці налаштовуються психологічно на матчі, нам не дозволили зазирнути, а от відчути себе справжньою зіркою і вийти на поле так, як це роблять футболісти, пощастило! Вночі “Донбас Арену”, яка світиться синіми неоновими вогнями, видно з літака…

Сюзанна БОБКОВА