Патріарх Московський знову в Україні

Саме участь у заходах із вшануванання потерпілих під час найстрашнішої в сучасній історії ядерної катастрофи оголошено офіційною метою чергового візиту до України провідника Російської православної церкви. Однак чимало українських політиків та оглядачів говорять про політичні цілі чергових відвідин Кирилом сусідньої держави.

Чи можна припускати, що до України Патріарх Кирило має особливе ставлення, беручи до уваги, що він відвідує Україну настільки часто і зустрічається з її керівниками теж дуже часто? Про це Бі-Бі-Сі запитала заввідділом релігієзнавства Інституту філософії Національної академії наук України Людмилу Філіпович.

— Ясно, що тут є комплекс причин, які вимушують або, навпаки, спонукають Патріарха Кирила так часто приїжджати в Україну. Ясно, що Україна — це країна, де найбільша кількість православних після Росії. І Патріарх не хоче цей ареал православних людей відпустити від духовного єднання, в якому знаходяться ці церкви ще із 17-го століття. Тут є приводи дуже серйозні. Зокрема, цей приїзд пов’язаний з тим, що Україна в жалобі стосовно 25-річчя Чорнобильської катастрофи. У принципі, ми можемо розцінювати приїзд Патріарха, якщо це дійсно участь у державних заходах або у церковних заходах, як позитивне відчуття того горя, яке пережила наша країна 25 років тому. Ми завжди багато очікуємо від приїзду Патріарха, але треба все-таки дочекатися його завершення і уважно послухати, що, власне, він скаже. Але те, що мені відомо, за програмою його візиту передбачені лише релігійні дії, тобто, богослужіння, молебні, а що буде заявлено між цими подіями, це ще належить нам проаналізувати і осмислити.

- Опоненти таких частих візитів Патріарха Російської православної церкви кажуть про те, що не завжди його візити, навіть коли вони анонсуються як душпастирські, обмежуються виключно спільними молитвами чи духовними питаннями, оскільки Кирило відомий як активний поборник чи навіть лобіст так званого “Русского мира”. І в цій концепції багато хто вбачає не лише духовне єднання православних, а і велику політику.

— Ви абсолютно праві. Якщо би Кирило чинив як керівник лише церкви, і за його плечима не стояли б такі фігури, як Путін і Медведєв, ми могли би сприйняти це лише як душпастирський візит. Але Кирило, без сумніву, ідеологічно підтримує цю концепцію “Русского мира”. Я би навіть сказала, що він забезпечує ідеологічне оформлення цієї концепції. І ми знову-таки розуміємо, з чим це пов’язано. Незалежна Україна Росії не потрібна, оскільки дуже вона гонорова, як виявилося за ці 20 років її незалежності, і вона не робить те, що потрібно Росії. Вона має свої погляди і на торговий союз, і на зовнішню політику, і на багато інших речей і, зокрема, на духовний розвиток нашої країни. На відміну від Росії, де фактично панує одна церква, що знаходиться в симфонії із державною владою, Україна — це поліконфесійна держава. І зустріч остання, яка відбулася 21 квітня між президентом України Януковичем і Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій, є тільки яскравим підтвердженням того, що Україна іде своїм шляхом і в духовних справах.

Стосовно прихильників чи вірних. Опитування і соціологічні дані наводять різні досить цифри. Одні дані кажуть, що більше прихильників саме Київського патріархату, зокрема, у столиці, у Києві. Російська православна церква наполягає і Українська православна церква Московського патріархату кажуть, що у них набагато більше вірних. Чи можна взагалі виміряти конфесійну лояльність?

Людмила Філіпович: Стосовно довіри до презентацій соціологічних досліджень, я думаю, що українцями вже вироблена певна позиція, тому що ми через ці соціологічні опитування перед виборами пройшли і неодноразово і побачили, наскільки помиляються соціологи, наскільки в реальності виходить зовсім інакше. Але і зараз тими цифрами, якими б хотілось оперувати прихильникам Московського патріархату, ми посилаємося при цьому на нібито дослідження, які проведені Інститутом соціології Національної академії наук на замовлення Центру системного аналізу і прогнозування.

Я ознайомилась з результатами цього дослідження, і в мене немає віри цим дослідженням, оскільки так, як сформульовані запитання в цьому дослідженні, соціолог релігії чи просто соціолог собі просто не дозволить. От читаємо, наприклад, що стільки-то відсотків, — вони називають 46%, — мешканців України називають себе членами УПЦ Московського патріархату, а далі читаємо, що лише 22% являються членами “розкольницького Київського патріархату”. Знаєте, це абсолютно конфесійна позиція, і жодний вчений ніколи би таким чином не проаналізував і не вивів би ці дані на загал.

- Тобто, можна припускати, що це взагалі замовлене і можна навіть побачити, ким замовлене дослідження?

— Абсолютно. Тут названі прізвища і названа організація. Я навіть сумніваюсь, що це міг зробити Інститут соціології НАН України, оскільки там сидять грамотні люди, які розуміють, що неможливо таким чином формулювати запитання. А ви знаєте, що від того, як сформулюється запитання, таку і відповідь ми отримаємо. Я, власне, рекомендувала би користуватися такими дослідженнями, які вже декілька років проводить Центр Олександра Разумкова. І зовсім недавно на початку цього року була презентація цих результатів дослідження. Воно називається “Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин”. От 8 лютого нас ознайомили з результатами, і вони суттєво відрізняються, і я думаю, що більше відповідають дійсності. На 2010 рік прихильниками Московського патріархату, мається на увазі Української православної церкви, названі 23,6%. А УПЦ Київського патріархату 15,1%. І я думаю, що це більш вірогідні дані, ніж ті, що нам наводять. І зрозуміло, що дослідження проведені в один і той же час, але чогось результати саме цього з’явилися напередодні візиту Патріарха Кирила. Вони явно несуть на собі ідеологічну забарвленість і ідеологічне навантаження, тому треба ставитися до них скептично.

- Але також напередодні приїзду Патріарха Кирила з’явилася заява Патріарха Філарета про те, що в Україні все одно рано чи пізно буде єдина помісна православна церква. На вашу думку, взагалі на чому базується така впевненість Патріарха Філарета? Чи це радше видається бажане за дійсне?

— Тут, власне, стикаються дві концептуальні позиції. Патріарх Кирило вважає, що така церква є. Ми пам’ятаємо, як він заявив про це підчас свого передостаннього візиту в присутності колишнього президента Віктора Ющенка, перебивши президента, оскільки той ніби просив, щоб посприяли утворенню, але Патріарх вважає, що така церква вже є. І друга позиція, яка озвучена Патріархом Філаретом, про те, що таку церкву треба будувати. Я абсолютно погоджуюся з Патріархом Філаретом, що церква така потрібна. Тобто, історично завжди так складалося, що в незалежність була своя помісна церква. Але, знаєте, кожна помісність досягалася достатньо тривалим шляхом переговорів, розвитку, формування. Цей процес має бути не нав’язаний згори, а збудований із середини, знизу. І мені здається, що взаємини між цими двома церквами, які нібито в собі утримують зачатки помісності, мається на увазі Київський патріархат, і УПЦ Московського патріархату, значно ближчі сьогодні, ніж ще 10 років тому. Тому впевненість Патріарха має під собою ґрунт, і якщо би ніхто не втручався у взаємини між цими церквами, я думаю, що ця помісність була би досягнута значно раніше. І ще раз хочу сказати, що цей процес є дуже довготривалий. І просто треба набратися терпіння і чекати, коли і народ, та ієрархія церкви дозріє до необхідності об’єднання так, щоби це було безболісно, щоб це було природньо, щоби це завершилося таким своєрідним тріумфом української духовності.