Партія регіонів: упевнена хода по історичних граблях

Впродовж часу, що минув після перемоги Партії регіонів на президентських виборах, вона неухильно і жорстко здійснювала власну політику цілком визначеного напрямку.

Така її діяльність щораз більше посилювала підозри, що кожен крок по згортанню демократичних процесів в державі та здачі національних інтересів на користь інших держав, по витісненню української мови та всього українського із суспільного життя, по формуванню жорсткої владної вертикалі та становленню авторитарного режиму є елементами концептуального плану дій, напрацьованого впродовж п'яти минулих років не однією інституцією північної сусідки.

Було б нерозумно мати претензії до еліт РФ через те, що вони з завидною наполегливістю вибудовують неоімперію-супердержаву з керованою демократією та спільним ідеологічно-мовним простором — “Русским миром”, в якому нема місця розвитку українського, а його випадковим залишкам відведено резервацію шароварщини.

Така вже природа імперій усіх часів і народів. Проте готовність українських владних еліт долучитися до побудови неоімперії викликає, щонайменше, подив, оскільки такі їх дії явно суперечать всім інстинктам самозбереження та неминуче приведуть до результату, що аналогічний наслідкам зустрічі кролика з удавом.

Метою цієї публікації є аналіз ряду процесів і явищ, які проявилися у діяльності Партії регіонів після отримання нею всієї повноти влади в Україні та їх співставлення з історичними аналогами.

Гіпертрофоване чисельне зростання

Партія регіонів почала інтенсивно чисельно зростати, причому її будівничі так захопилися цим процесом, що темпи зростання давно перевищили критичні значення, за яких можлива нормальна адаптація та включення в партійну роботу нових членів.

Хто ж рекрутується у ПР?

В першу чергу, це пристосуванці всіх мастей, які роками не виходять з владних коридорів і періодично перефарбовуються у будь-який колір, що його набуває центральна влада. Вони небезпечні своєю спроможністю вибиратися на найвищі щаблі місцевої владної чи партійної ієрархії, витісняючи відданих партійців та компетентних фахівців, а також своєю здатністю дискредитувати будь-які найкращі починання чи прогресивні реформи.

В другу чергу, це цілком порядні місцеві авторитетні лідери громадської думки — керівники підприємств, установ та релігійних організацій, бізнесмени, вчителі, лікарі, яких силою адміністративного впливу змушують вступати в ПР.

На перший погляд, у цьому ніби нема нічого поганого для партії, проте всі плюси такого рекрутування нівелюються запровадженням подвійної, а часом потрійної, моралі в ній і у суспільстві в цілому, про що йтиме мова нижче.

Частина з новобранців прийме цю мораль і без докорів сумління знущатиметься та наживатиметься на ближніх, а частина тихо саботуватиме виконання партійних вказівок і у певний момент відвернеться від партії або з відразою покине її (згадаймо період розкладу КПРС).

Ще одна частина з насильно рекрутованих у ПР не відмовить собі в задоволенні солодко помститися за вчинену над собою наругу...

Аналогічні процеси інтенсивного партійного зростання відбувалися у БЮТ впродовж перших років її перебування у владі, що, на авторів погляд, і стало однією з основних причин швидкої деградації цієї політичної сили після поразки на президентських виборах.

Запровадження норм подвійної моралі

Партія регіонів системно запроваджує норми подвійної моралі у партійне та суспільне життя. Свідченням цьому є минулі місцеві вибори, під час яких вищі партійні лідери ПР декларували прихильність до демократичних норм, закликаючи всіх до чесних виборів.

В реальності ж все відбувалося з точністю до навпаки — нормою проведення минулих місцевих виборів були відверті фальсифікації та зухвалі порушення виборчого законодавства, про що криком кричать всі учасники виборчих перегонів — від “Свободи” до КПУ.

У цьому контексті з особливим цинізмом вже після голосування з високих трибун лунали заяви представників ПР про те, що вибори стали черговим кроком у становленні демократії в Україні.

Під час виборів впровадження подвійної моралі було доведене до максимальної досконалості у східних і південних областях України, де ПР, наряду з опозицією, жорстко пресингувала союзні і нейтральні політичні сили — учасниці виборчих перегонів, виходячи далеко за межі елементарної порядності та діючого законодавства.

Можливо лідери цих політичних сил і звикли до такого типу стосунків, проте середня і низова партійні ланки, а також електорат цих партій отримали наочний урок наслідків своєї лояльності до ПР, який надовго залишиться у їх колективній пам'яті. Керівникам Партії регіонів цього здалося замало і тому процес примушування до переходу в ПР авторитетних представників союзних політичних сил лише набирає обертів.

Тут доцільно провести аналогію з поведінкою більшовицьких лідерів у часи виникнення та становлення СРСР, які відверто і цинічно використовували потенціал інших революційних партій для захоплення всієї повноти влади.

А чого лише варта позиція №1 у виборчих бюлетенях, яку за всяку ціну повсюдно отримували осередки ПР, промовисто демонструючи “незаангажованість” виборчих комісій?

Норми подвійної моралі яскраво проявилися у перипетіях з податком на розкіш та з широко розрекламованими податковими канікулами для малого бізнесу в проекті Податкового кодексу, а також у суперечливих заявах високопосадовців про збільшення пенсійного віку для жінок, який спочатку збиралися підняти згідно домовленостей з МВФ, а потім виявилося, що ПР до цього не має жодного стосунку.

У власній програмі одним із своїх ключових завдань Партія регіонів визначила забезпечення “завершення переходу до парламентсько-президентської республіки”. Проте через політичну доцільність вчинила з точністю до навпаки — зініціювала і здійснила повернення до президентсько-парламентської моделі влади.

Чи не є елементом подвійної моралі таке нехтування власною партійною програмою, що по суті знецінює зміст решти її положень?

Описані дії неминуче приведуть до морального розкладу членів цієї партії з подальшою їх деградацією, а внутрішньопартійне життя щораз більше функціонуватиме за законами джунглів і протягом нетривалого перехідного періоду перетвориться у повний “бєспрєдєл”.

У цьому контексті важливою обставиною є те, що значна кількість українців ще пам'ятає часи подвійної моралі КПРС і, як наслідок, її агонію та розклад. Набутий історичний досвід трансформувався у доволі стійкий імунітет до такого типу здійснення влади, коли ритуальні танці приховування своєї сутності сприймаються більшістю громадян зі здоровою іронією, з певною долею відрази і з острахом забруднитися.

Тим більше, що цей досвід нещодавно закріпив БЮТ, де наслідком запровадження подвійної моралі стали зради, поява “тушок” і клонування частини партійних осередків.

Зміна якісних властивостей ПР як системи

У керівному ядрі Партії регіонів проходять інтенсивні процеси переструктурування, внаслідок яких початкова структура — квазімережа — трансформується у структуру іншого типу — квазіієрархію.

Спробую пояснити цю тезу більш докладно на прикладі аналізу минулих президентських виборів, на яких квазімережа ПР перемогла квазіієрархію БЮТ.

Цілком очевидно, що в часи свого перебування в опозиції керівне ядро ПР було квазімережевою структурою — малою корпоративною групою у соціологічному розумінні, у яку входила невелика кількість учасників, кожен з яких очолював одну або кілька власних структур різної будови та функціонального призначення.

Адже не викликає сумніву, що в ті часи рішення в ПР приймалося відносним консенсусом учасників її керівного ядра, жоден з яких не мав достатньо авторитетного голосу, щоб продавити власне рішення, яке б кардинально суперечило інтересам інших учасників квазімережі.

Крім того, кожен з учасників квазімережі був у достатній мірі інформованим, володів достатніми владними повноваженнями, був достатньо активний і мотивований, а також з власної волі виконував певну частину умовної роботи для перемоги кандидата від ПР на президентських виборах.

З іншої сторони, керівне ядро БЮТ також було і залишається на сьогодні малою корпоративною групою у соціологічному розумінні. Проте його структура є квазіієрархією, що складалася з учасників — лідерів власних структур різної будови та функціонального призначення. Квазіієрархією керівне ядро БЮТ було і є тому, що в ньому наявна яскраво виражений лідер, авторитет якої безумовний і яка могла і може надалі приймати рішення на власний розсуд, навіть всупереч інтересам інших учасників.

Отже не період підготовки і проведення минулих президентських виборів в Україні, лідери (учасники квазіієрархії) БЮТ на відміну від лідерів (учасників квазімережі) ПР, були менш інформованими, володіли значно меншими владними повноваженнями, були менш активними і мотивованими, а також виконували свою частину умовної роботи для перемоги лідера на президентських виборах більше з примусу, ніж з власної волі.

Зі сказаного цілком очевидно, що учасники квазімережі були в цілому більше зацікавлені у перемозі свого лідера на президентських виборах, ніж їх опоненти з квазіієрархії, оскільки після перемоги можливості задоволення їх власних владних і матеріальних інтересів були потенційно більш значними, ніж аналогічні можливості в учасників квазіієрархії у випадку приходу до влади її чільниці.

Саме тому вони прикладали більше зусиль, і хоча ймовірність перемоги на президентських виборах у великій мірі визначали інші, не менш важливі фактори, проте перемога квазімережі над квазіієрархією була повністю прогнозованою та стала символічною.

Після приходу Віктора Януковича до влади все змінилося — боротьба між конкуруючими групами в керівному ядрі ПР розгорнулася одразу на кількох майданчиках: за політичний вплив, за розбудову бізнесу, та за самого Януковича.

Іншими словами, у даний час спостерігаємо наростання внутрішніх конфліктів та суперечностей всередині керівного ядра ПР по мірі його трансформації зі структури третього рівня організаційної складності (коли задовольняються спільні інтереси учасників малої групи — корпорації) у структуру другого рівня, коли задовольняються лише інтереси найвищого ієрарха та, відповідно, найбільш наближених до нього членів керівного ядра за рахунок інтересів опонентів та відторгнутих колишніх соратників.

Переструктурування керівного ядра неминуче приведе до зміни емерджентних (надсистемних) властивостей всієї системи — Партії регіонів та перетворення її у Сіру піраміду, особливості якої та відповідні історичні паралелі докладно висвітлив у своїй книзі “Інтелектуальна політика” відомий український філософ Сергій Дацюк.

Суперечності інтересів домінантного центру зовнішнього управління та самої ПР всередині країни

Цілком очевидним є тісне співробітництво та значний вплив еліт РФ на політику чинної української влади. Практично можна вести мову про зовнішнє управління Україною зі сторони владних еліт РФ у більшій мірі, ніж зі сторони інших глобальних центрів впливу.

Нажаль, еліти РФ не мають іншого досвіду просування власних інтересів та утримання влади в двополюсних країнах — колишніх республіках СРСР, однією з яких є Україна, окрім як шляхом розпалювання суперечностей між різними їх полюсами для реалізації принципу “розділяй і володарюй” та просування ідеї “Русского мира”.

Тому цієї лінії доводиться дотримуватися і лідерам Партії регіонів — епопея з міністром Табачником, закон про мови і тому подібне, що на даному етапі кардинально суперечить власним інтересам і президента, і ПР, зусилля яких об'єктивно мали б спрямовуватися на об'єднання країни для забезпечення внутрішньої стабільності, створення передумов для надходження інвестицій та подальшого економічного зростання.

Така суперечність інтересів значно послаблює позиції ПР всередині країни та створює передумови для конфліктів між різними її складовими. Проте найбільша небезпека полягає у ідеологічному розшаруванні, що вже в недалекому майбутньому стане джерелом нових перманентних внутріпартійних конфліктів та розколів.

Сліпе ж виконання вказівок з домінантного центру зовнішнього управління може привести до дестабілізації ситуації та подальшого розчленування України на частини за моделлю, оприлюдненою в італійському геополітичному журналі Limes. За такого розвитку подій в Україні розділ Югославії видаватиметься дитячою сваркою у невеликій пісочниці.

“А в основном, прекрасная маркиза, все хорошо...”, — Партія регіонів планує сформувати провладну більшість у переважній кількості органів місцевої влади. У який спосіб? Очевидно, що цілком демократично, на засадах добровільності...

Один з висновків, які можна зробити на основі приведеного аналізу, полягає у високій імовірності реалізації перспективи для Партії регіонів у недалекому майбутньому долучитися до списку “колишніх” — політичних партій НДП, СДПУ(о), блоку “За ЄдУ”, які, виконавши задачі по реалізації власних інтересів своїх лідерів на вищих щаблях української влади та взявши на себе весь негатив від їх поточної діяльності, тихо згасли, звільнивши місце для нових, ще не дискредитованих політичних проектів з метою переманювання довірливого електорату.

А може так було задумано з самого початку?..

Тарас ПЛАХТІЙ