Партнери стають ворогами

Розпочати новий бізнес або надати додаткового імпульсу існуючому набагато легше, залучивши одного чи кількох надійних партнерів. Законодавство це передбачає. Однак колективна форма власності має й багато підводних каменів. Об них розбилося вщент не одне успішне підприємство. Часто партнери розпочинають спільний бізнес під дзвін бокалів iз шампанським, а закінчують банкрутством, тривалими судовими справами, повною втратою дружніх стосунків. Прикладів — хоч греблю гати...

Під подвійною охороною

Багато років на Львівщині тривав майновий конфлікт між співзасновниками успішного виробника металопластикових конструкцій iз ПВХ — КБ “Львіввікнопласт”. На жодні поступки співзасновники підприємства не йшли. Судові рішення виносили то на користь одного, то на користь іншого партнера. Нарешті конфлікт завершився досить несподівано — зникненням одного з його учасників. За версією, озвученою дружиною бізнесмена, це було викрадення, організоване з метою викупу. За іншою — директор сам організував своє викрадення. До того ж, зник iз достатньо великою сумою грошей.

Зовсім свіжий випадок. Не зумівши порозумітись, колишні колеги по бізнесу розпочали справжню війну з підпалами приміщень. Як розповіла власниця львівського ресторану Ірина С., заклад харчування зумисне підпалили конкуренти її чоловіка.

Дещо раніше нападники заволоділи майном промислового майданчика у Самборі й виставили там охорону. Після цього підприємець через суд домігся доступу до свого майна і виставив там власну охорону. Таким чином об’єкт потрапив під нагляд двох охорон. Звичайно, на цьому конфлікт не закінчився.

“Бери частку, нам не шкода!..”

Ще цікавий приклад. Понад два роки у Львові триває з’ясування майнових справ між учасниками ТОВ “Видавнича група “Експрес”. Один iз них — Микола Зинич — вважає, що нинішні керівники підприємства шляхом обману позбавили його частки в бізнесі, яка становить понад два мільйони гривень.

У товариство Микола Зинич прийшов працювати 13 років тому на посаду заступника директора з виробництва. Тоді учасники товариства прийняли рішення про продаж йому частки у розмірі 22,85%.

У 2009 році Микола Зинич вирішив вийти зі складу учасників товариства і звернувся з проханням до інших учасників скористатися їхнім переважним правом на придбання його частки або ж дати йому дозвіл на продаж частки третій стороні. Однак в обох проханнях Миколі Зиничу було відмовлено. Натомість у ТОВ “Видавнича група “Експрес” почали відбуватися цікаві речі.

Так, у 2010 році фірма за відсутності Миколи Зинича змінила назву та стала “Видавничою групою “Супердрук”. Щоправда, пан Зинич і надалі значився серед її учасників, хоча його можна було вважати “міноритарним”, оскільки двоє інших партнерів, маючи “контрольний пакет”, могли управляти фірмою фактично без участі свого “молодшого” компаньйона.

Згідно із законодавством, капітал господарського товариства розділений на частки, а стратегічні рішення в товаристві приймають загальні збори учасників — власники цих часток. Збори вважаються легітимними за умови присутності на них власників, які володіють більш ніж 60 відсотками капіталу. Саме тому відсутність на зборах Миколи Зинича з його незначною часткою можна було ігнорувати.

З початку 2009 до середини 2010 років “Супердрук” провів кілька зборів учасників, які повністю змінили компанію. І на жодні з них Миколу Зинича не запрошували.

Перші збори у лютому 2009 року постановили, що підприємство потребує нових фінансових вливань, тож усі учасники повинні зробити свій внесок у збільшення статутного капіталу товариства. Частка Миколи Зинича, яку його “попросили внести заочно”, становила 50 тисяч 270 гривень.

“...але потім не забудь доплатити!”

Наступні збори відбулися рівно через рік, у лютому 2010 року. На них знову стояло фінансове питання. Цього разу Миколу Зинича знову “заочно” попросили внеси у статутний фонд 228 тисяч 500 гривень. Ні першого, ні другого внеску Микола Зинич не зробив, оскільки просто про них не знав.

Після цього у червні 2010 року скликаються вже треті збори без Миколи Зинича, які особисто для нього стають вирішальними. Оскільки він не з’являється на збори і не поповнює статутний фонд товариства, його просто виключають iз числа його учасників.

Дізнавшись як про своє виключення, так і про грошові претензії, Микола Зинич починає захищати свої права у суді.

7 жовтня 2009 року Господарський суд Львівської області (справа № 4/100) скасовує рішення загальних зборів товариства “Видавнича група “Супердрук”, яким Миколу Зинича зобов’язували “довнести” до статутного капіталу товариства 50 тисяч 270 гривень. У серпні цього ж таки року апеляційна інстанція підтверджує незаконність такого рішення зборів.

Згодом суд скасував і рішення про “додаткові 228 тисяч 500 гривень”. Cправа дійшла аж до Вищого господарського суду, і всі інстанції були одностайні — рішення зборів про заочне витребування з Миколи Зинича грошей є незаконним та підлягає скасуванню.

24 травня 2011 року Господарський суд Львівської області (справа №4/84) поновлює Миколу Зинича як повноправного учасника “Супердруку”. Його опоненти подають апеляцію, проте судочинство знову стає на бік М. Зинича, виносячи рішення на його користь. Утім, поки тривають судові процеси, в компанії відбуваються кардинальні зміни. Приміром, газету “Експрес” видає вже не ТОВ Видавнича група “Супердрук”. Тож навіть якщо Миколі Зиничу вдасться повернутися до числа учасників “Супердруку”, він може й не повернути своєї колишньої частки.

Програючи один за одним суди і розуміючи, що повернення Миколи Зинича у компанію не за горами, його колишні партнери декількома рішеннями виводять iз товариства активи.

ТОВ “Видавнича група “Супер­друк” реорганізується і ділиться на дві фірми — власне “Супердрук” та товариство “Системи друку та доставки”. Причому “Системи друку та доставки” отримують на свій баланс усе цінне майно, у тому числі і технічні засоби для видавництва газети, а “Супердруку” фактично залишається лише його назва. Дещо згодом “Системи” з усією власністю приєднуються до іншої фірми — товариства “Експрес медіа груп”, яка, власне, і стає повноправним власником майна та видавцем газети “Експрес”.

Перша ж фірма “Супердрук”, в якій Микола Зинич був учасником, зараз перебуває на стадії ліквідації. Відтак пан Зинич, вибувши зі складу учасників успішного товариства, яке видавало відому газету та мало чималі прибутки, повернувся до фірми, яка не має жодних активів.

Наразі Микола Зинич оскаржує виведення активів iз товариства “Видавнича група “Супердрук” до товариства “Системи друку та доставки” і далі — в компанію “Експрес медіа груп”. Господарський суд Львівської області — першу інстанцію — він виграв наприкінці минулого року. На черзі розгляд цієї справи в апеляційному суді.

Шансів схилити суд на свою користь у “Експрес медіа груп”, зважаючи на усі ці факти, небагато. Тож корпоративному конфлікту намагаються надати зовсім інших барв, пов’язаних не з бізнесом, а зi свободою слова.

До речі, в Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти й інші справи щодо ТОВ “Видавнича група “Супердрук”. В одній із них до товариства позивається шведська фірма “Експорткредітнемнден”, вимагаючи сплати кредитного боргу у понад 2 млн. доларів США. Відтак, за цією логікою можна припустити, що шведи також утискають свободу слова у чужій для них Україні.

Олена ПЕРКАЦЬКА, Валентин РІЗНИК