Парниковий дефект

Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект, у разі остаточного ухвалення якого будуть шоковані власники і топ-менеджери всіх промислових підприємств країни. У документі з доволі буденною назвою “Про регулювання у сфері енергозбереження” міститься кришталево чиста, немов сльоза корупціонера, схема легальної експропріації коштів із реального сектору. Самі автори законопроекту — Юхим Звягільський (ПР), Микола Мартиненко (НУ), Олег Шевчук (БЮТ) — пояснюють появу цього документа добрими намірами, зокрема необхідністю виконання зобов’язань України в межах раніше підписаного Кіотського протоколу. Йдеться, власне, про дотримання державою квот на викиди, що забруднюють атмосферу, та можливість їх продавати. Нібито ідея розробити під усе це нормативну базу цілком слушна, проте її реалізація вийшла дещо несподіваною — схожою за змістом на стару, але не дуже добру систему регулювання державних закупівель, що в 2005—2007 роках дозволяла Тендерній палаті (громадській організації під депутатським прикриттям) доїти як учасників, так і замовників торгів. Схожі регуляторні підходи спостерігаються і в новому “екологічному” законопроекті.

Орган упровадження

Сьогодні проблематика промислових викидів загалом та її дозвільна складова зокрема — зона відповідальності Міністерства охорони довколишнього середовища. Законопроект (у разі його ухвалення) створить новий центральний орган державної влади, який буде дуже важко сплутати з якимось іншим з огляду на його назву — “центральний орган із питань виконання вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та впровадження механізмів Кіотського протоколу”. Причому у фінансово-економічному обґрунтуванні законопроекту стверджується, що “прийняття акта не потребує додаткового фінансування з державного бюджету”. На жаль, у документі не уточнюється, чи ладні його автори утримувати новий орган влади власним коштом, щоб забезпечити імплементацію Кіотського протоколу в Україні у запропонований ними спосіб. Звичайно ж, це було б занадто, проте в кожному жарті є лише частка жарту… Далі зовсім не смішно.

Законопроект зобов’язує всі підприємства (незалежно від форми власності), які димлять в атмосферу (чи планують відкривати таке виробництво), зареєструватись у Національному кадастрі викидів парникових газів і Національному реєстрі антропогенних викидів та абсорбції парникових газів. Нібито нічого особливого. Однак є цікава деталь: ведення реєстру-кадастру згаданий вище орган може покласти на… приватну структуру, обравши її на тендері. Причому таке конкурсне обрання переможця може виявитися лише разовою акцією, адже надалі законопроект дозволяє органу обирати субпідрядника імперативно, навіть без погодження в Мінекономіки.

Власне кажучи, сенсаційна новина для тисяч українських підприємств полягає в тому, що потрапити до реєстру та кадастру можна буде лише за гроші. Суми визначатиме Кабмін, але всі проекти його рішень щодо “парникової” теми готуватиме профільний орган, від якого залежатимуть конкретні тарифи. Але навіть це копійки порівняно з іще однією схемою доїння виробників — прихованою. Законопроект передбачає, що в Україні раз на рік відбуватимуться інвентаризація та облік установок, що здійснюють викиди парникових газів, перша, обов’язкова, — до 1 січня 2012 року. Так ось, потрапити до реєстру-кадастру (а відтак здобути право на ведення виробництва, що забруднює атмосферу) підприємство зможе лише після отримання документа про проходження інвентаризації. Для порушників цієї процедури передбачено адміністративну відповідальність. А розміри санкцій встановлюватиме знову ж таки новостворений орган пропорційно шкідливості виробництва. Власне кажучи, схема доїння полягає в тому, що законопроект дозволяє всім охочим пройти інвентаризацію та облік установок екстерном і користуватися послугами “незалежних постачальників інформації” (які можуть бути офіційними представниками компаній в органах державної влади та місцевого самоврядування з усіх питань). Такі послуги, певна річ, ніхто безплатно не надаватиме (законопроект, до речі, не встановлює верхньої межі оплати праці експертів). До того ж можна припустити, що найефективніше ці послуги надаватиме саме те приватне підприємство, яке новий державний орган обере для ведення реєстру-кадастру.

До речі, обов’язкові реєстраційно-кадастрові процедури будуть не просто платними, а ще й недешевими, адже, згідно із законопроектом, вестимуться в електронній формі. А для цього уряд затвердить спеціальне програмне забезпечення, що запропонує “парниковий” орган влади. Найімовірніше, підприємства зобов’яжуть придбати його, а потім ще й регулярно оновлювати знову ж таки за певною таксою.

Історія та питання

Загалом законопроект Звягільського — Мартиненка — Шевчука створює нашим виробникам нові бюрократичні неприємності й, по суті, унормовує корупційні процедури за ціновими принципами, запозиченими з довідника “Стеля”. До того ж мушу розчарувати тих, хто сподівається, що надходження від штрафів “парниковий” орган влади спрямовуватиме на проекти з енергозбереження на конкурсних засадах. Щоб не розмінювати каси, креативні нардепи передбачили в документі особливу статтю, яка дозволятиме обирати ці проекти за процедурою закупівлі в одного учасника без погодження з Мінекономіки. Тобто керівник центрального органу зможе без будь-якого контролю укладати мільйонні контракти. Як-то кажуть, без коментарів.

Іронія ситуації полягає ще й у тому, що після 2012 року Кіотський протокол не діятиме, але українських законодавців це не зупиняє. “Одним із дуже позитивних моментів нашого проекту є можливість застосування його положень не лише до 2012-го, а й пізніше. Це вигідно вирізняє документ від його аналогів. Більшість країн, що підписали Кіотський протокол, мають досить розвинене законодавство з питань його реалізації. З ухваленням цього законопроекту Україна співпрацюватиме з ними, також маючи нормальний закон, а не численні підзаконні акти”, — каже голова парламентського Комітету з питань ПЕК Микола Мартиненко. Перша частина реклами непереконлива, якщо не сказати дивна. Чи не краще до 2012 року прийняти будь-який інший менш корупційний аналог і продовжити його дію в разі пролонгації Кіотського протоколу?.. Питання можна вважати риторичним.

Ще кілька тижнів тому законопроект мав іншу назву і над ним працював інший комітет ВР — із питань екології. Однак у цьому комітеті лобісти не знайшли повного розуміння своїх ініціатив і, змінивши назву документа з “антропогенної” на “енергозберігаючу”, передали на розгляд до Комітету з питань ПЕК, у якому взагалі немає фахівців із питань парникових викидів. Далі справа пішла як по маслу, і в першому читанні законопроект отримав аж 270 депутатських голосів. Щоб не наштовхнутися на спротив великого бізнесу, автори документа вирішили його зацікавити — передбачили норму, яка звільняє від оподаткування імпорт устаткування “на покращення екології”. Як-то кажуть, і вівці цілі, і вовки ситі.

За і проти

Юхим Звягільський, народний депутат, співавтор законопроекту:

— За Кіотським протоколом Україна отримала право до 2012 року продати 2,4 млрд тонн умовних викидів. Але наша країна не одна на цьому ринку, РФ тільки вийшла на нього і в найближчі два роки захопить понад 25% ринку. В такій ситуації Україні потрібно створити внутрішню систему прав підприємств на викиди, організувати їх облік, удосконалити дозвільну систему, створити ефективний ринок торгівлі одиницями прав на викиди. Цю галузь регулюють виключно нормативні акти уряду, їх близько двадцяти. На рівні законів правила гри не виписані. Завданням законопроекту є, зокрема, й гармонізація законодавства України з європейським. Ухвалення цього документа допоможе нашим підприємствам вийти на міжнародний ринок.

Анатолій Семинога, голова Комітету ВР з питань екологічної політики:

— Кіотській протокол дає змогу реалізовувати квоти на викиди як на міжнародному рівні, так і на внутрішньому ринку. Підприємства, що зменшують викиди в атмосферу, можуть продавати квоти. І ось мої колеги запропонували створити новий орган влади, який контролював би всю цю галузь, а фінансові потоки віддав би на відкуп залученій приватній структурі. Це нагадує схеми за участю Тендерної палати. Якщо закон буде ухвалено в нинішньому вигляді, то підприємства, що забруднюють атмосферу (по суті, всі без винятку діючі виробництва), залежатимуть від однієї структури, яка й вирішуватиме, кому в нашій країні можна працювати, а кому — ні. До речі, у великих містах найбільшими забруднювачами повітря є автомобілі. З такими апетитами, як в ідеологів та розробників законопроекту №7231, неприємності можуть виникнути і в автомобілістів. Сподіваюся, це залишиться лише жартом.

Юрій НІКОЛОВ