POST-Різдвяне

Люди хоч і є істотами розумними та мислячими, але більшість із них думає переважно про себе. Турбуються про себе, дбають про свої інтереси, цікавляться переважно власними проблемами. І до певної міри це і логічно, і вірно.

Але та ж таки переважна більшість людей, за винятком хіба що повних ідіотів та останніх соціопатів, бажає, аби їх любили, пестили, аби ними цікавились, аби хоч деколи допомагали, співчували, співпереживали, підтримували, ставились якщо не поштиво, то хоча би уважно.

Це природна людська потреба, котра навіть стала складовою відомої Теорії мотивацій та піраміди Абрахама Маслоу.

То як же в суспільстві егоїстів, котрі переймаються лише самими собою та власними проблемами, досягти уваги з боку інших? Відповідь банальна: потрібно почати із себе самого, і почати приділяти увагу і виявляти інтерес до оточуючих.

“Полюби ближнього свого, як самого себе”, — цій істині вже понад дві тисячі років, вона проста і зрозуміла. Але хто керується нею у своїх діях?

Хто вміє не тільки радіти та веселитися разом із друзями, але й перейматися їхніми проблемами та турботами? Хто щиро цікавиться, як і чим живуть інші люди?

Навіть із найближчими людьми, з якими ми чи то вже прожили, чи збираємось прожити своє життя, і батьками, котрі нас народили і виховали, ми часто сваримося. Ми забуваємо, що вони теж люди, що у них є власні проблеми та потреби, і що вони зовсім не зобов’язані бути лише джерелом якихось благ для нас.

Ми намагаємось вирішити за їхній рахунок власні проблеми, зриваємо чи передаємо на них свій паскудний настрій, створюємо конфлікти і не прагнемо їх вирішити. Ми не прислуховуємося і не співчуваємо. Ми вперті і не йдемо на поступки.

Чому? Які темні сили керують нами? Що заважає нам бути світлими та люблячими? Хіба ми не здатні це подолати?

“Полюби ближнього свого, як самого себе”. А чи любимо ми самих себе? Бо ж людина, котра насправді любить себе, усвідомлює себе часткою світу (або ж світ часткою себе, що тотожно). І прагне зробити себе, а значить і світ, кращими, чистішими, привабливішими.

Існує навіть спеціальний термін — трансцендентність. Тобто, Я, котрий більше ніж я. Не лише фізичне тіло чи думки. Я — це ще й думка про мене інших людей, мої ідеї (гарні і негарні), сліди мого перебування в цьому світі.

Так чому ж ми дозволяємо самим собі бути паскудними і витворяти усіляку хрінь?!

Згадаймо святого преподобного Серафима Саровського з його сакраментальним “Любов — це усвідомлення власної недосконалості” (в оригіналі взагалі “мерз ость” чи “тварность”), спробуємо визнати його правоту і почнемо прагнути до кращого — в думках, намірах та вчинках.

Заради інших, але й через любов до себе. У такому випадку протиріччя поміж власними інтересами та інтересами інших людей просто зникнуть. По-справжньому полюбивши себе, ми полюбимо інших, полюбимо світ і життя. Це ж так просто…

Або ж давайте прислухаємося до порад геніального Альберта Швейцера: “Всех людей, независимо от их положения, благоговение перед жизнью должно побуждать проявлять интерес ко всем людям и их судьбам, и отдавать свою человеческую теплоту тем, кто в ней нуждается.

Оно не разрешает ученому жить только своей наукой, даже если он в ней и приносит большую пользу. Художнику оно не разрешает жить только своим искусством, даже если оно творит добро людям.

Занятому человеку оно не разрешает считать, что он на своей работе уже сделал все, что должен был сделать. Оно требует от всех, чтобы они частичку своей жизни отдали другим людям.

В какой форме и в какой степени они это сделают, каждый должен решать соответственно своему разумению и обстоятельствам, которые складываются в его жизни. Жертвы одного внешне незаметны. Он приносит их, не нарушая нормального течения своей жизни.

Другой склонен к ярким, эффектным поступкам в ущерб своим интересам. Никто не должен помышлять судить другого. Тысячью способов может выполнить человек свое предназначение, творя добро.

Жертвы, которые он приносит, должны оставаться его тайной. Но все вместе мы должны знать, что наша жизнь приобретет ценность лишь тогда, когда мы ощутим истинность следующих слов: “Кто теряет свою жизнь, тот ее находит”.

Валерій СЕМИВОЛОС