Опанувати війну. Американський морпіх про українських колег

Сайт рекрутингової служби американських морських піхотинців більше схожий на портал дорогого медіа-ресурсу. У кліпах голлівудської якості вони допомагають постраждалим від урагану Сенді й небачених повеней у Пакистані, відкривають школи в Афганістані й інструктують сомалійців для боротьби з терором “Шабаб”. “Жоден морський піхотинець не виходить від нас без лідерських якостей, які служили б йому все життя. Розсудливість, чесність і такт — це лише мала частина лідерських рис, що формують не тільки відмінного морського піхотинця, а й відмінного громадянина”, — ось портрет американського морпіха. Далі — про те, як готуватися до вступу в армійські лави, про кар’єрні можливості, пільги й історію, якою варто пишатися. “Військові у США однозначно більш патріотичні після служби, ніж до неї. У війську вони починають біль­ше цінувати свою державу”, — каже колишній морпіх Майк Вілсон. Із власної ініціативи він приїхав до України, аби допомогти тутешнім колегам поліпшити навички командної прицільної стріль­би. Майк розповів Тижневі про те, щó мотивує молодих американців вступати до армії, які переваги військова служба дає у США й чому дисципліна — ключовий елемент успіху у війську.

Мотивація. Причин піти в американське військо багато. Одна з них — потенційна кар’єра. Це, звісно, не найприбутковіша робота у світі, але зарплата військового зростає залежно від рангу. Є переваги й пільги: від медичного страхування до харчових продуктів, одягу та житла на час служби. А ще освіта. Рекрутери мотивують юнаків і дів­чат, багато з яких іще не знають, що робитимуть після школи, можливостями здобути освіту.

Майбутні офіцери можуть вступити на Програму підготовки офіцерів запасу (хоча американський офіцер повинен мати вищу освіту в будь-якому разі). Якщо людину зараховано до цієї програми, вона вчиться у військових академіях — це дуже престижні виші — й може стати офіцером відразу по закінченні. Відтак має прослужити щонайменше шість років. А далі вирішує: покинути армію чи продовжувати службу.

Коли військовослужбовець іде зі Збройних сил, прослуживши три або чотири роки, як передбачено контрактом, він може повернутися на роботу, яку мав доти, — там по­вин­ні най­няти його знову. Якщо не хоче цього, то шукає інше місце сам. Після військової служби контрактник (окрім поранених) не дістає жодних пільг.

Тобто військо — це, по суті, робота, але із суворішими правилами. Людина може вибудувати військову кар’єру або здобути якусь іншу професію за час служби.

Дисципліна. Армійська служба у США контрактна. Мінімальний термін — три роки. За порушення прописаних умов упродовж цього часу можна потрапити до військової в’язниці.
Між дисципліною в українській армії та американській величезна різниця. У вашому війську немає структури дисципліни. Будучи на базі, я бачив, як проходять офіцери та рядові й ніхто нікому не віддає честь. У США так не буває. Якщо йдеш повз офіцера, обов’язково вітаєшся з ним, бо поважаєш його звання.

Звикати до дисципліни не любить ніхто. Але якщо йдеш в армію (не важливо, у мирний чи воєнний час), то автоматично її приймаєш. Коли я пішов у морську піхоту, робив те, що мені казали, слухався й діставав покарання за порушення. Карати могли за дрібниці: недостатньо швидко рухався чи неправильно застелив ліжко. Але коли карають усіх, немає відчуття, що тебе виокремлюють. От, скажімо, ранок, ви безпробудно спите — і тут підйом: треба стати біля ліжка, вже застеленого, і вже бути одягненим — усе це за одну хвилину. Тоді казармою на 60 місць проходить офіцер. Якщо одну постіль прибрано не так, він скидає все не тільки з того ліжка, а й із решти. І змусить вас заправити якомога швидше. Коли скаже “стоп”, а ви не встигли, знову поскидає, і так до задовільного результату. Ще у війську вчать історії, порядку, поваги до рангу, навіть догляду за собою та охайності.

Вибудовування дисципліни не дуже комфортний процес. Але я сказав би, що починати варто із фізичних вправ зранку. Після того — шикування в певний час щодня й заслуховування наказів на день. Частини, сформовані спеціально для бойових завдань, повинні тренуватися постійно. Тільки так вони знатимуть, що робити, коли зіткнуться з ворогом. Офіцери теж мають учитися. Адже ніхто не народжується із природним умінням воювати.

Офіцера від рядового відрізняє освіта. Він повинен мати вищу освіту. Не обов’язково з військової спеціальності, мо­жна з наукових дисциплін, математики, літератури чи психології. Але диплом в офіцера — доказ того, що він знає, як учитися.

Зрештою, строгість і дисципліна допомагають зберігати ясну голову, коли треба швидко приймати рішення, лишатися зосередженим, хоча над тобою літають кулі.

Тренінг в Україні. Ми збиралися щоранку о восьмій, ставали у стрій для вправ. Спочатку було складно, бо раніше такого не було, але хлопці швидко вчаться. Перший тиждень ми займалися фізпідготовкою, тоді теорією та відпрацюванням поводження зі зброєю. Річ у тому, що наше тіло природно не вміє тримати зброю; цю навичку здобувають тренуючись, і тільки тоді людина стає хорошим стрільцем. Перші кілька днів такі навантаження дуже болісні, поки тіло запам’я­товує правильні позиції. Крім того, ми вивчали тактику наземного бою, маневри й маскування — це щоб хлопці звикли до бойових умов. У стресових ситуаціях і тіло, і голова можуть підводити, але адекватна підготовка допоможе діяти правильно, таким чином рятуючи життя і військового, і його побратимів. Другий тиждень тренінгу — застосування набутих навичок на практиці. Ускладнювало підготовку те, що, оскільки морпіхи пере­їхали до Миколаєва з бази в Криму, тут не було належного обладнання для ефективної роботи. Але ж вони добре вміють долати труднощі. Тож збираються обладнати тут власну навчальну базу і запросили мене допомогти з її підготовкою. Частина фінансування має надійти від держави, решта — від волонтерів. Узагалі, нічого цього не було б, якби не допомога багатьох людей у цілому світі. Волонтери в Миколаєві просто безцінні. Я захоп­лююся тим, як невтомно вони допомагають своїм морпіхам. Я ще не бачив такої відданості й такого особистого зв’язку, як між військовими та волонтерами тут.

Психологічна допомога. В американській армії є психологи для тих солдатів, які мають після війни посттравматичний стресовий розлад. Окрім того, існують групи, де ветерани можуть зустрітися з іншими військовими, які пережили те саме, що й вони, і здатні їх зрозуміти. Вони допомагають своїм колегам повернутися до мирного життя в емоційному плані. Війна — це справді велика травма. Для нас неприродно забирати життя в інших. А коли доводиться, це лишає відбиток у наших серцях і головах. Не робить нас злими чи жорстокими: ті, хто стає таким після бойового досвіду, напевне мали відповідні задатки й раніше. Мені здається, що ПТСР виникає через страх, адже, коли щомиті можеш загинути, постійно залишаєшся насторожі. Нормально не спиш ані вдень, ані вночі.

Анна КОРБУТ