О чем говорит волна подозрительных смертей в Украине

Вбивство журналіста Олеся Бузини на вулиці у Києві саме по собі викликало шок. За даними МВС України, 45-річний журналіст, відомий своїми проросійськими поглядами, був розстріляний з автомобіля зловмисниками в масках. 

Робить це вбивство ще страшнішим той факт, що воно стало лише ланкою в ланцюзі підозрілих смертей. За день до цього в столиці знайшли застреленим представника української політичної опозиції Олега Калашникова.

Смерті, що трапилися минулого тижня, — не поодинокий випадок. З кінця січня були знайдені мертвими ще кілька прихильників Віктора Януковича, причому багато за них — за підозрілих обставин.

Так, були застрелені колишній губернатор Запорізької області Олександр Пеклушенко і колишній депутат Станіслав Мельник. А Михайло Чечетов, колишній заступник глави парламентської фракції Партії регіонів, імовірно, вистрибнув з вікна своєї квартири на 17 поверсі. Мер міста Мелітополь на південному сході країни Сергій Вальтер був знайдений повішеним, як і екс-глава Харківської обласної ради Олексій Колесник. Мертвим у себе вдома був виявлений Олександр Бордюг — колишній заступник начальника міліції Мелітополя. Низка цих смертей ставить українську владу в дуже скрутне становище.

Спочатку міліція кваліфікувала більшу частину з них як самогубства. Звичайно, цілком можна припустити, що деякі смерті наступили в результаті суїцидів та нещасних випадків. Однак за відсутності слідства, яке б заслуговувало довіри, і з урахуванням того, як швидко вони відбувалися, не можна виключати, що частина з них — політично вмотивовані вбивства. Але хто ж вбивці? Відповідь на це питання неможливо отримати без незалежного, неупередженого і ретельного розслідування.

На разі влада почала перевірки за деякими зі справ. Однак поки жодного переконливого результату немає.

Ці перевірки повинні бути підтримані негайними, неупередженими та ефективними розслідуваннями. Ці розслідуваннями мають дійсно заслуговувати довіру, якщо Україна хоче нарешті розлучитися з укоріненою безкарністю за серйозні порушення прав людини. У нещодавній доповіді Amnesty International розповідалося, що майже ніхто не був притягнутий до відповідальності за понад 100 вбивств і ще більше випадків побиття демонстрантів і жорстокого поводження з ними з боку міліції під час Євромайдану в лютому 2014 року.

Крім затягування з відновленням справедливості у випадках загибелі людей на Євромайдані, а також недавньої низки смертей опозиціонерів у цьому році, організація також з тривогою фіксує почастішання переслідувань інших форм. 

Зокрема, журналіст і відомий блогер Руслан Коцаба може провести більше десяти років у в'язниці за звинуваченнями в державній зраді через те, що він виклав відео, в якому назвав конфлікт “братовбивчою громадянською війною в Донбасі”, а також висловлювався проти військового призову українців для участі в конфлікті.

Свобода мирно користуватися правом на свободу вираження думок була однією з основних вимог Євромайдану.

Відмовляти в цьому праві будь-кому, навіть представникам опозиції — це вершина лицемірства. Крім того, це наруга над правами людини, які повинні охоронятися для кожного члена суспільства, незалежно від його політичних уподобань.

Джон ДАЛЬХУЗЕН