Нового міністра освіти Оксена Лісового звинувачують у плагіаті

 21 березня курувати Міністерством освіти й науки довірили Оксену Лісовому. Як і його попередник Сергій Шкарлет, новопризначений міністр стикнувся зі звинуваченням у плагіаті. Що робити в такій ситуації, щоб відвоювати максимум довіри, закрити тему і рухатися далі, розказала експертка зі стратегічних комунікацій Ярина Ключковська.

Що ми знаємо про новопризначеного міністра освіти й науки Оксена Лісового? Він із родини дисидентів, пішов добровольцем у ЗСУ і воював, керував Малою академію наук і загалом — крутий дядько. І що він — плагіатор. 

Після призначення Лісового міністром, у соцмережах почали зʼявлятися звинувачення — у кандидатській дисертації нового очільника МОН знайшли плагіат, тобто використання чужого тексту без посилання. “Мілітарист і плагіатор Лісовий не має бути міністром освіти”, — написав 19 березня “Український рух пацифістів” на Facebook. 

Чого так дивуватися 

Якщо ви стикалися з системою присвоєння наукових ступенів в Україні, вас ця історія не здивує. 

Українська наукова сфера бідна на здобутки та багата на папірці. Купити собі кандидатську — майже як правило доброго тону серед політичних та економічних еліт. А особливо — в суспільних і гуманітарних науках. 

Тема не нова. Всі в курсі. Та й попередника Лісового — Сергія Шкарлета, активісти-науковці також спіймали на плагіаті, і це стало однією з головних претензій до нього. 

Тому ця ложка дьогтю стала особливо прикрою в бочці доброго меду, яким виглядав образ міністра.  

Ефект гало 

Маркетологи знають про ефект гало: захоплення, наприклад, iPod’ом у свій час допомогло витягти із забуття цілу компанію Apple. Група компаній СКМ колись зробила ставку на соціальну відповідальність — і нею перебила багато негативних шлейфів, які тягнулися за компанією. 

Ефект ложки дьогтю працює ще ефективніше. Особливо враховуючи домінування негативних емоцій в інфопросторі.  

Для багатьох плагіат — це норма. У країні, де дисертації пишуться на замовлення, курсові завантажуються з інтернету, а контрольні списуються, кого здивуєш кількома ідентичними абзацами в наукових працях? Прихильники нового міністра готові пробачити ті злощасні скопійовані абзаци.  

Плагіат — не норма для тих, хто чекає радикальних змін у системі. Для активної меншості, яка воює за якісну науку, знищення вихолощеної корумпованої системи та репутацію науковця. Ця меншість не мовчить. Саме вона мала б стати опорою для нового міністра в реформуванні освітньо-наукової сфери.  

Але чи готові вони єднатися з міністром-плагіатором? Чи повірять вони, що систему зламає один із бенефіціарів цієї системи? І чи кожен проступок є вироком для репутації?  

Громадська думка — як ненажерливий язичницький бог. Може карати, а може змилосердитися. Для цього йому треба принести жертву. Коли він вже дуже гнівиться, жертва має бути людською: когось мають покарати, посадити, звільнити. 

Саме тому після Майдану люди влаштували “смітникову люстрацію”. Саме тому обурені феміністки притихли, коли Yakaboo звільнили свого гендиректора після сексистського вислову.  

Але жертва язичницькому богу може бути й безкровною, якщо принести її вчасно. Він може взяти грошима — як Андрій Коболєв перераховував свою зарплату фонду “Таблеточки”, як Олександр Трухін перерахував гроші ЗСУ і склав депутатський мандат. 

Власне, і Оксен Лісовий запропонував відмовитись від наукового ступеня в разі, якщо плагіат підтвердить компетентний орган — НАЗЯВО.  

Безкровна жертва неповна

Проте у таких випадках люди часто забувають: безкровна жертва неповна, якщо не супроводжується каяттям. Ненажерливий бог громадської думки хоче від людини насамперед, щоб вона попросила пробачення і пообіцяла виправитися. 

І тому найпростіший спосіб для міністра відвоювати максимум довіри, закрити тему і рухатися далі — це визнати свою провину, покаятись і заявити свої наступні кроки для викорінення плагіату з української науки.  

А тоді — з чистим серцем рухатися далі. Озвучувати й втілювати свій порядок денний.  

Ця стратегія працює і для особистостей, і для бізнесів, і для брендів. Ніхто не святий. Errare humanum est — людині властиво помилятися.  

Замовчувати, применшувати помилку, виправдовуватися — все це програшні стратегії. Щоб перейти на наступний рівень у цій грі, треба вбити боса. А найпотужніші боси — це самолюбство і страх продемонструвати вразливість, зняти личину непогрішності. Страх визнати, що потребуєш чийогось пробачення. Страх стати на один щабель із тими, кого вважаєш нижчими за себе.  

А цього громадська думка не прощає. І не пропустить на наступний рівень, змушуючи знов і знов боротися з тим самим промахом у минулому.  

Для переходу на наступний рівень є пароль, який треба вивчити: mea culpa — формула покаяння і сповіді в релігійному обряді католиків з XI століття.

Ярина КЛЮЧКОВСЬКА