Новий вид робінгудства: обібрати журналіста задля... благодійності

Ймовірно, що громадські кампанії типу “Чесно” так сильно вразили депутатів, що останні кинулися активно “зачищати” критичні інформації про самих себе у всіх відкритих джерелах. Хтось готовий навіть за це платити, така собі “джинса” навпаки, хтось, як Василь Грицак, вимагає зняти інформацію з блогу через суд.

Але ще не відомо хто може більше програти від такого судового процесу: журналіст, який може програти суд і можливо змушений буде компенсувати моральну шкоду, чи позивач, який вважає себе оббріханим, але при цьому сам же ініціює судовий процес, який постійно нагадує громадськості про оскаржувані ним же твердження.

Наприклад, нещодавно з’явилася інформація про 12-мільйонний позов до кам’янець-подільської газети “Фортеця” від підозрюваного в злочині. Така сума — це очевидний кінець місцевій газеті, яка таких грошей заробити не може в принципі.

Ще приблизно рік тому позови з такими сумами до журналістів були фактично неможливими, оскільки існувала прогресивна шкала держмита при поданні до суду позову на журналіста (ЗМІ): чим більша заявлена в позові вимога компенсації моральної шкоди, тим більше мита необхідно було сплатити при поданні позову в суд.

У даному випадку, аби прагнути стягнути 12 млн з газети, треба було би внести до державної казни майже 1,2 млн.

Але з прийняттям Закону “Про судовий збір” прогресивна шкала зникла. Андрій Портнов заявив тоді, що нова редакція Закону про інформацію й так захищає ЗМІ, але насправді цей Закон регулює цілком відмінні питання. Тоді як ухвалення нового закону відкрило дорогу таким позовам, через які можна знищити практично будь-яке видання, окрім хіба що олігархічних холдингів.

Крім того, в останні роки серед впливових людей, які судяться зі ЗМІ, досить популярними стали спроби попіаритися на цій справі. Особливо вражає, що гроші від газети “благородно обіцяють” спрямують туди-то “на благодійність”.

Юлія Мостова після саме такого позову відомого паливного міністра зауважила, що в нього і без вигравання суду в газети мало би бути предостатньо грошей, які він може витратити на благодійність.

А якщо підходити з професійного, правового боку питання, то очевидною стає суперечність — позивач заявляє про наявність у нього моральної шкоди і для її компенсації хоче стягнути певну суму з відповідача, але по суті зобов’язує останнього сплатити гроші не собі, а, наприклад, дитбудинкові.

Якщо позивач не намагається виправити нібито завдану йому шкоду, отримавши кошти від відповідача, то може і шкоди жодної не було?.. Та й загалом велике питання — чого такі позивачі хочуть більше: покарати (розорити) журналіста чи вчинити акт благодійності.

Зважаючи на критику закону “Про судовий збір” без прогресивної шкали збору за подання позовів до ЗМІ й журналістів, Кабмін уніс проект закону про внесення змін зокрема й у згаданий закон, знову передбачивши прогресивну шкалу (проект перереєстрований у ВР 11 грудня 2012 року під № 0973).

Вже вкотре нинішній владі доводиться виправляти прийняті нею закони незабаром після їх схвалення. Бо без цього маса позовів може наростати, суми стягнень зростати, а загалом медіаклімат — суттєво погіршуватися.

Роман ГОЛОВЕНКО