Нова ідеологія для політичних цілей

Він говорив про “національну і духовну ідентичність” та російські традиції, які передаються з покоління в покоління. Після кількамісячного періоду нечастої появи пана Путіна на публіці це звернення стало спробою розвіяти політичну непевність та окреслити його плани щодо своєї влади (крім просто не випускати її з рук).

Кожне президентство Путіна має свій лейтмотив, вважає Ніколай Злобін з Інституту світової безпеки у Вашингтоні. Перший термін був політичним і мав на меті відновлення мінімального рівня порядку та функціональності в державі. Другий — економічний — був присвячений розбудові держа­в­­но-капіталістичного ладу й закачуванню нафто- і газодоларів в інші галузі економіки через такі гіганти, як “Роснефть” і “Газпром”. Відповідно третій, який Злобін називає “Путін 3.0”, стосуватиметься ідеології. На думку фахівця, для зміцнення своєї влади сьогодні й забезпечення власної спадщини в майбутньому Путін увійшов в етап, який намагатиметься зобразити як “морально-історичний”.

Через рік після появи масштабної опозиції її вимоги Путіна так і не похитнули. Російський президент не виявляє жодних намірів узяти участь у діалозі. З погляду Путіна, він забезпечив безпрецедентний рівень матеріального добробуту: з 1999 по 2012 рік середній розмір погодинної оплати праці зріс більше ніж у 12 разів — із 50 центів до понад $5, але його зусилля не цінують, особливо міські професіонали-інтелектуали з числа протестувальників. За словами одного добре поінформованого російського олігарха, ВВП вважає цей брак вдячності “примхою” і “несправедливістю”.

Водночас Путін втрачає терпець у взаєминах із власною елітою. 12 років його влади для російської керівної касти стали періодом зосередження в її руках надзвичайної сили, а нерідко й особистого багатства. Зараз ВВП, схоже, вважає російських чиновників неприємними і недисциплінованими: їх більше непокоїть власне збагачення, ніж робота на користь держави.

У своїй промові він ще раз повторив заклик до високопосадовців повернути свої капітали назад до Росії, використавши при цьому цікавий неологізм “деофшоризація”, і пообіцяв “жорстку і рішучу” чистку серед найвищих ешелонів влади. Антикорупційна кампанія, яка розпочалася в листопаді зі звільнення міністра оборони Анатолія Сєрдюкова, триватиме. Мотивація — радше сподобатися народу і залякати чиновництво, ніж справжні міркування морального чи юридичного характеру.

Менше ясності залишилося в питанні, як саме Путін збирається створювати нову ідеологію. Він казав щось туманне про “внутрішню силу”, яку можна знайти в багатовіковій російській історії, і скаржився на “прикрий брак ду­ховних зв’язків”. Але це філософське завдання не з легких. Путін і його команда радників хотіли б просувати ідею, що Росія — це не Захід із його конкретними (і чужими російській ментальності) поняттями виборчої демократії та прав людини. Політично-соціальна криза Європи лише підсилює скептицизм щодо європейських норм, модний нині в стінах Кремля.

Проте що ж конкретно робить Росію унікальною? В епоху комунізму визначення було достатньо зрозумілим: Захід буржуазний, капіталістичний і демократичний, а Радянський Союз навпаки. Тепер Путіну треба вивернутися й знайти визначення російськості, яке підійшло б під його політичні потреби. Зважаючи на його промови, це може бути вінегрет із патріотизму, культу матері, спорту, церкви і відродження “провінційної інтелігенції”. Такі експерименти з ідеологією підходять під визначення Путіна як “агентуриста”, вважає Кліффорд Ґадді з аналітичного центру Інститут Брукінґса: він “виявляє, чого хочуть люди”, і “вміло намагається ними маніпулювати”.

Найбільша проблема Путіна в його спробах сформувати новий національний консенсус — величезний брак довіри між народом і державою. Наприклад, саме це гальмує внутрішні інвестиції і пояснює відплив капіталу з Росії (який нинішнього року оцінюється в $75 млрд). Цифри говорять самі за себе: проведене Левада-Центром опитування свідчить, що кількість громадян, які довіряють президентові, лише з березня по листопад зменшилася з 44% до 34%.

Встановлення істини може виявитися навіть важчим за формулювання нової національної ідеї. В останні роки, за словами Боріса Макарєнко з Центру політичних технологій, значна кількість росіян усвідомили себе саме громадянами, а не просто підданими. Згадана частина суспільства “хоче долучатися до прийняття рішень”. Довіра до влади, каже Макарєнко, з’явиться лише тоді, коли тим людям дадуть безперешкодну можливість робити це, почавши з прозорих і законних виборів. Чи підійде це під формат нової ідеології Путіна?

The Economist, 2012