Нові альтернативи українському політикуму. Або один термін для депутатів і президентів

Тільки в тоталітарних варіантах громадянське суспільство стає нульовим, бо там є тільки держава і її інтереси, а всі дії громадян є відзеркаленням державних.

Слід визнати, що є випадки, коли інтереси держави і громадян можуть не співпадати, що держава теж може помилятися, тоді треба якомога раніше ідентифікувати такі тренди.

Перехід від тоталітарних суспільств відбувається тоді, коли інститут виборів перестає бути формальним, а стає реальним. Вибори задають конкретні часові рамки, які дозволені конкретним людям бути при владі.

Навіть Китай запровадив неофіційну заміну своїх перших керівників кожні десять років. Але цей іспит не змогли пройти багато пострадянських країн. Це і Білорусь, і Казахстан, і навіть Росія, зробивши квазі-демократичний перехід до нового правління Путіна.

Взагалі для пострадянських країн з метою уникнення корупції слід було ввести лише один термін і для депутатів, і для президентів.

Держава сама повинна відчути, що громадянське суспільство така ж запорука її існуванню, як і державні механізми.

Якщо держава породжує і утримує прямі зв'язки з власними громадянами, то громадянське суспільство є зоною зворотних зв'язків, які відображають інтереси громадян.

Швейцарія проводить референдуми найчастіше, бо максимально експлуатує саме зворотній зв'язок.

Які цілі нині може мати громадянське суспільство? Це можуть бути цілі стабілізації, якщо громадянське суспільство не знаходиться у конфлікті з владою. Чи дестабілізації, якщо такий конфлікт є справжнім чи штучно створеним.

Помаранчева революцію є прикладом вибудови громадянського суспільства під цілі протистояння з існуючою владою.

Ціллю може бути і те, на чому наголошує, наприклад, Грицак: нова еліта повинна прийти, щоб змінити правила гри. Це зміна за рахунок заміни еліти, але ці нові лідери повинні звідкись взятися. І саме це може бути ціллю громадянського суспільства — виховання нових лідерів.

Які функції повинні зреалізувати механізми громадянського суспільства? Можемо виділити наступні варіанти:

— функція постійного відслідковування ситуації з боку громадськості,

— функція вибіркового відслідковування ключових проблем,

— функція забезпечення виживання інститутів громадянського суспільства, оскільки держава завжди і всюди реалізує тиск на ці інститути.

Першу функцію реально забезпечують ЗМІ, які не лише виходять на масову аудиторію, але й на масові події, якщо використати цей термін. ЗМІ орієнтовані на те, щоб звертати увагу в першу чергу на такі події, які виходять за межі норми.

Саме тому суспільство повинно мати інтерес до забезпечення свободи слова, оскільки така конструкція надає можливість бачити всі відхилення від норми.

Другу функцію забезпечують різноманітні громадські організації чи коаліції, як наприклад рух “Чесно”, які відслідковують больові точки перетину держави і суспільства. Це права людини, це робота судової системи, це правоохоронні органи, це захист прав споживачів. Оскільки головним гравцем в цих сферах є держава, то вона є і головним порушником, якого слід стримувати.

Третя функція буде полягати в системах і механізмах, які здатні блокувати тиск з боку порушника — держави по відношенню до інститутів громадянського суспільства. Це фінансування, це підготовка лідерів для системи громадянського суспільства, це створення інфраструктур, які допомагають існувати неурядовим організаціям.

На жаль, на сьогодні багато чого з цих потреб задовольняють іноземні гранти, бо власне фінансування відсутнє.

Якщо подивимося, як працюють в цих аспектах українські механізми, то слід визнати роботу ЗМІ достатньо адекватною своєму об'єкту опису. Хоча існує багато нарікань з різних боків, ключові проблеми типу суду над Тимошенко чи перебування її в колонії висвітлюються максимально добре.

Жоден меседж опозиції не був втрачений ЗМІ. Опозиція має змогу повторити свої послання після новин в трьох щотижневих передачах, які умовно об'єднаємо під шапкою “свобода слова”.

Тут статистика порівняння хвилин і секунд влади і опозиції, яку відслідковують соціологи, до того ж починає грати неправильну роль. Адже Власенко, наприклад, як головний коментатор дій влади проти Тимошенко набагато сильніший комунікативно, ніж ті, хто йому протистоять в той чи інший період.

Тобто меседж Тимошенко представлений в ЗМІ сильніше, ніж владний, навіть коли соціологи нараховують йому менше хвилин.

Суттєво працює інший фактор, який руйнує розвиток держави і суспільства в Україні. Це нереагування влади на власні помилки, її намагання жити автономно від громадян.

Критичні постріли преси і ТВ частіше мають нульовий ефект, бо держава не хоче на них реагувати. Лише останні події (наприклад, загибель Оксани Макар чи знесення будинків на Андріївському узвозі), коли люди виходили на вулицю і це було підтримано ЗМІ, демонструють, що держава здатна і може реагувати, коли захоче.

В цілому ж зворотній зв'язок від населення до влади, який уособлює громадянське суспільство, запрацює тільки тоді, коли реагування держави буде системним.

Проблема полягає ще й нездатності наших громадян зорганізуватися на захист власних цілей.

В дослідженні здатності на самоорганізацію від Франції до Росії виявилося, що поки до меж пострадянського простору люди здатні на це, коли ж дослідники дійшли до Росії, то ця здатність зникла. Тобто потрібне додаткове фінансування, лідери, які можуть створити дієву громадянську одиницю.

Можна перерахувати ще інші фактори, які працюють проти створення громадянського суспільства:

— втома громадян від політики,

— втома від влади,

— занурення у власні економічні проблеми виживання,

— незацікавлення у інформації про власне життя,

— зовнішні впливи, які можуть створювати нові перешкоди чи підсилювати старі.

Все це створює високий рівень песимізму у суспільстві, що блокує активність громадян. Тому треба думати наперед, яким чином можна зняти цей негативний тиск.

Захід, наприклад Великобританія чи Франція, віднайшов, що запорукою щастя громадян стає їх участь в людському спілкуванні чи взаємодії. Тому ці уряди взялися активно підтримувати будь-які низові ініціативи по створенню різних об'єднань і асоціацій громадян.

Держава завжди буде тягнути спільну ковдру на себе. Адже суспільство завжди буде менш організованим, ніж держава. Але кроки суспільства рано чи пізно повинні дати потрібний ефект: держава повинна його почути.

Георгій ПОЧЕПЦОВ